Уже доба минула після закінчення газових переговорів Віктора Ющенка та Володимира Путіна, однак їхні підсумки досі залишаються не дуже зрозумілими. З одного боку, Україні вдалося, врешті-решт, відкараскатися від нав'язливих послуг газових посередників - РосУкрЕнерго та Укргаз-Енерго. З іншого боку, відчуття того, що газовий зашморг Газпрому ще тісніше стиснув українську шию, не полишає спостерігачів.

Як і будь-який компроміс - а лише такими могли бути домовленості двох президентів - підсумки вчорашньої розмови мають для обох сторін і плюси, й мінуси. Якщо виграші України більш-менш зрозумілі, то інформація про зустрічні поступки української влади поки що відсутня. І саме це викликає найбільше занепокоєння.

Що виграла Україна

Перше і найважливіше надбання України у процесі врегулювання газової кризи - це уникнення повного або часткового відключення від газопостачання, анонсованого Газпромом на вечір вівторка. Своєчасно вступивши в переговори на рівні глав держав, Україна уникнула надпотужного міжнародного скандалу, що міг поставити остаточний хрест на її репутації надійного транзитера енергоресурсів та зіштовхнути лобами з урядами європейських країн.

Докладно розписувати можливі наслідки повномасштабного конфлікту не хочеться - ми стояли за півкроку від політичних звинувачень, позовів європейських газових компаній та споживачів до НАК "Нафтогаз України" як транзитера, а також від ухвалення рішень про будівництво нових газогонів у обхід України.

І хоча газове протистояння 2008 року неминуче пришвидшить будівництво Південного й Північного потоків, формально Україна залишається країною, що не порушувала своїх зобов'язань із транзиту російського газу до європейських країн. Конфлікт забудеться, а збережене обличчя дасть Україні можливість у майбутньому обстоювати свої транзитні інтереси на європейській арені.

Другою перемогою Києва стала відмова Кремля від спроби зарахувати спожитий, але своєчасно не оплачений Україною газ за високими цінами. Нагадаємо, споживання листопада-грудня 2007 року відбувалося, коли ціна імпортного пального становила 130 дол. за 1 тис. кубометрів. Проте Укргаз-Енерго прагнуло стягнути з Нафтогазу за цей газ ціну поточного року - вже 9,5. СП мотивувало це тим, що 2008 року ціна на газ значно вища, а Нафтогаз мав усі можливості оплатити газ по 130 дол. минулого року, проте знехтував ними.

Так само, за логікою РосУкрЕнерго, вчасно не підписавши контракт на придбання газу на січень-лютий 2008 року, Нафтогаз сам прирік себе на "несанкціонований відбір" російського газу, ціна якого сягає 314,7 дол. - майже вдвічі більше, ніж планувалося.

Обидві ці претензії наразі знято, що зменшить борг Нафтогазу перед постачальниками (читай - Газпромом) на 200-300 млн дол. У відповідь на таку поблажливість українська сторона пообіцяла 14 лютого надати конкретний графік погашення заборгованості та почати розрахунки. Сприятливим є і те, що кінцева дата розрахунку українською стороною поки що не названа.

Що виграв Газпром

Ми не включили до переліку перемог України ліквідацію "газових посередників" - Укргаз-Енерго та РосУкрЕнерго. Абстрагуючись від переможних реляцій уряду, треба визнати: достеменно не відомі відповіді на принципове запитання - чи гарантують нові спільні підприємства Нафтогазу й Газпрому збереження доступу України до дешевого середньоазійського газу?

Досвід попереднього перегляду газових угод 4 січня 2006 року свідчить - головним негативним наслідком для України тоді стало руйнування прив'язки вартості російського газу для України до ставки його транзиту. Підписана Олексієм Івченком угода "Про врегулювання відносин у газовій сфері" позбавила Україну російського газу по 50 дол.

Натомість Україна дістала ціну газу в 95 дол. за тисячу кубометрів, "що може змінюватися лише за взаємною згодою сторін". Також угода від 4 січня сформувала баланс газу компанії РосУкрЕнерго, що ставала ексклюзивним постачальником газу для України. Він утворювався з туркменського (41 млрд куб. м), узбецького (до 7 млрд), казахського (до 8 млрд) та власне російського (до 17 млрд) природного газу.

Одна з другорядних угод, також підписаних 4 січня 2006 р., містить пункт, що перегляд ціни на газ можливий "винятково за умови суттєвої зміни умов господарювання одного із суб'єктів чинної угоди". В перекладі на українську це означає - ціна газу для України може підвищуватися лише у разі збільшення його закупівельної вартості для Газпрому в Центральній Азії.

За всіх недоліків івченківської угоди, самі ці пункти - домінування середньоазіатського газу в балансі та можливість змінювати ціну для України винятково в разі її перегляду середньоазійськими постачальниками - залишаються запорукою того, що Україна досі імпортує природний газ удвічі дешевше за країни ЄС.

Зі зникненням РосУкрЕнерго зі схеми постачання, ці сприятливі для України домовленості може бути втрачено. Принаймні досі з уст жодного з українських перемовників не злетіло ні слова про те, який газ і за якою ціною купуватиме Україна з 2009 року.

Як і про те, які права та можливості дістануть на українському ринку створювані СП Нафтогазу й Газпрому. Чи справді те підприємство, що змінить РосУкрЕнерго, успадкує його право розпоряджатися всім середньоазіатським газом, включно з правом його експорту до Польщі, Угорщини, Румунії, Німеччини та Естонії?

Який буде обсяг ліцензії на торгівлю газом у СП, що замінить Укргаз-Енерго? Чи погодиться Газпром на те, щоб обсяг його прямого продажу обмежувався п'ятьма мільярдами кубометрів на рік, як цього вдалося добитися від Укргаз-Енерго? І чи не виявиться, що Нафтогаз замінив таємничого та непоступливого Дмитра Фірташа на відверте у своїй силі ВАТ "Газпром", позбутися якого буде значно тяжче?

Замість підсумку

Як і домовленості 4 січня, результати нинішніх газових переговорів залишають більше відкритих питань, аніж вичерпних відповідей. Складається враження, що доробкою "газових візій" українського та російського президентів ще не один тиждень займатимуться представники Газпрому й Нафтогазу. Узгодження позицій буде нелегким - адже представники обох компаній традиційно перетягуватимуть ковдру на себе.

Головне завдання українських представників - не дати відтяти в України доступ до середньоазійських енергоресурсів. Тобто не залишитися сам на сам із Газпромом та його "європейською" ціною. Завдання газпромівців - прямо протилежне.

Втім, найриторичнішим залишається інше питання: для чого Україна взагалі заварювала газову кашу?