(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Донецьк - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407162812/http://imsu-doneck.info:80/doneck.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Донецьк

Сторінка 1 з 31
Донецьк (до 1924 року - Юзівка, в 1924-1961 pp. - Сталіно) - місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташований на південному заході Донецького кряжа, у
верхів'ях ріки Кальміусу. Великий вузол залізничних, автомобільних і повітряних шляхів. Відстань до Києва - 871 км. Населення - 878,9 тис. чоловік. Донецькій міській Раді депутатів трудящих підпорядковані Моспинська міська та Ларинська селищна Ради. Місто має 7 адміністративних районів - Калінінський, Київський, Кіровський, Куйбишевський, Ленінський, Петровський, Пролетарський.
На території міста (у Київському і Пролетарському районах) збереглися курга­ни доби неоліту (III тис. до н. е.), в яких виявлено кістяки людини, крем'яні знаряддя праці і глиняний посуд. У Куйбишевському районі розкопано кургани епохи міді - бронзи, в Київському районі виявлено поховання у кам'яній гробниці часів пізньої бронзи. Поблизу Центральної обласної лікарні досліджено курган із скіфським по­хованням (IV-III ст. до н. е.). Відомі також кургани кочівників XI-XIII ст. з чоловічими та жіночими похованнями, де знайдено срібні прикраси, шаблі, вудила, кістки коней.
Заселення території нинішнього міста почалося наприкінці XVII ст., коли у верхів'ях ріки Кальміусу, на її правому березі, в урочищі Олександрівці осідали зимівниками і хуторами заможні січовики-запорожці разом зі своїми сім'ями і наймитами. Нижче по Кальміусу запорожець Мандрика заснував зимівник - Мандрикине.
Після російсько-турецької війни 1768-1774 pp. заселення краю значно приско­рилося. Ліквідувавши в 1775 році Запорізьку Січ, царський уряд жалував місцеві землі та надавав офіцерські чини «благонадійній» козацькій верхівці. В 1779 році землі в межах нинішнього міста дістав поручик Є. С. Шидловський, якому, як зазна­чено в одному з документів, козаки, що тут жили, «підсобили... осадити, офундувати слободу Олександрівку, населити й оживити її народом сімейним та осілим, розпла­нувати, забудувати її». Через три роки населення Олександрівки становило 341 чо­ловік.
Багаті земдїі та пільгові умови для нових поселенців - щотижня один день ро­боти на поміщйка - вабили сюди козаків, селян і городян. Але згодом їх було приписано до поміщиків як кріпаків. Колишній зимівник Мандрикине в 1803 році став поміщицьким маєтком - Авдотьїним. Потім утворилися села Олексіївка і Григорівка, які також належали поміщикам.
Жителі цих сіл займалися переважно землеробством і скотарством. Після 1820 ро­ку, коли в Олександрівці відкрили поклади кам'яного вугілля, тут з'явилися дрібні шахти («дудки»), де розроблялися тільки верхні пласти.
У 1841 році новоросійський генерал-губернатор М. С. Воронцов на орендованій у місцевого поміщика землі збудував великий рудник, де працювали 76 вільнонай­маних робітників. В середині 50-х pp. XIX ст. на Олександрівському руднику ви­добуток вугілля становив 400-500 тис. пудів на рік. В цей час тільки тут та ще на державних Лисичанських копальнях застосовувалися парові машини.
У першій половині XIX ст. Олександрівна, Авдотьїне, Олексіївка і Григорівка, що входили до Олександрівської волості Бахмутського повіту, значно розрослися. В 1859 році в Олександрівці проживав 1091 чоловік, Авдотьїному - 380, Олексіївці - 320 і Григорівці - 154 чоловіка.
Після скасування кріпосного права почав створюватися новий промисловий район на Півдні країни. У 1866 році уряд видав князеві Кочубею концесію на будів­ництво заводу залізних рейок, але вік не зміг створити акціонерне товариство, бо в Росії не було необхідних капіталів. За значну винагороду - 24 тис. фунтів стер­лінгів - Кочубей поступився своїми правами англійцеві Джону Юзу6, який уклав у квітні 1869 року з російським урядом «Договір на утворення Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництва і товариства заліз­ничної вітки від Харківсько - Азовської лінії». Уряд безплатно віддав товариству казенні землі, надав йому великі субсидії та пільги. Однак англійці почали будувати завод не на казенній, а на поміщицькій землі біля села Олександрівки. Це місце визначив у 1867 році - ще до появи тут Юза - відомий гірничий інженер А. Ф. Meвіус (з 1887 року завідуючий кафедрою металургії Харківського технологічного інсти­туту). Він писав, що завод можна поставити в Олександрівці не далі як за версту від вугільної копальні, щоб дешево було постачати підприємству вугілля, руду, а саме село зручне для проживання робітників.
Влітку 1869 року Юз, оселившись на хуторі поміщиці Смолянинової, збудував кузню, де виготовляли інструменти для будівництва. Новоросійське товариство взяло під своє управління дві шахти, розміщені на землях іншого поміщика - Лівена. Шахти поглиблювали, розширюючи старі штреки і прокладаючи нові. Поблизу рудників з'явилися землянки для найманих місцевих робітників. З Англії приїхали доменний майстер і кваліфіковані робітники - всього 70 чоловік, яким Юз давав значну платню. Їх оселили в нових дерев'яних будинках. Новоросійське товариство спочатку орендувало для своїх підприємств землі тутешніх поміщиків. Наприкінці XIX ст.


Донецьк - cучасна карта