(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Олександрівка - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407165631/http://imsu-doneck.info:80/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/oleksandrivskyj-rajon/oleksandrivka.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Олександрівка

Сторінка 1 з 8
Олександрівка - селище міського типу (до 1965 року - село). Розташована в північно-західній частині області на річці Самарі, за 130 км від Донецька. Через селище проходить залізнична вітка Дубове-Мерцалове. Населення -
3063 чоловіка. Олександрівка - центр району, площа якого становить 998 кв. км. Населення - 26,3 тис. чоловік, у т. ч. міського 3,1 тис., сільського - 23,6 тис. чо­ловії. 65 населених пунктів району підпорядковані селищній і 9 сільським Радам депутатів трудящих. В районі 17 колгоспів та радгосп. Орної землі - 70,9 тис. га. Основний напрям у сільському господарстві - зерновий, розвинуте молочно-м'ясне тваринництво. Працюють такі промислові підприємства: відділення «Сільгосптех­ніки», молокозавод, млин, міжколгоспна будівельна організація, пересувна механізована колона тресту «Слов'янськсільбуд», деряшвна станція штучного запліднення сільськогосподарських тварин, інкубаторна станція, комбінат побутового обслуговування. Ці організації виробляють щороку продукції на 13 млн. крб., на них працюють 800 чоловік. На території району залягають багаті поклади вугілля. Видобу­вають його на гідроруднику «Піонер», гідрошахтах «Красноармійська-1», «Красноармійська-2», при них працюють збагачувальні фабрики. Проектна потужність шахт - 4 тис. тонн на добу кожна. Ці підприємства підпорядковані комбінату «Краснрмійськвугілля». Охорону здоров'я трудящих здійснюють 5 дільничних ста­діон арних лікарень, 23 фельдшерсько-акушерські пункти, 11 колгоспних пологових будинків, амбулаторія. Працюють 41 загальноосвітня школа, у т. ч. 10 середніх, 12 восьмирічних, 19 початкових, професійно-технічне училище сільського госпо­дарства, дитяча музична школа. В районі - широка мережа культурно-освітніх закладів: районний будинок культури, 24 сільські клуби, 3 колгоспні й 18 бригадних. Книжковий фонд 25 районних бібліотек становить 190 тис. книг.
У 1762 році родючі південні землі, де заснували село, одержав від царського уряду за вірнопіддану службу генерал-поручик Норов. За невеликі наділи
закріпачені селяни змушені були працювати на поміщика щотижня по 3 й більше днів та сплачувати різноманітні податки. Жорстоко визискувала кріпаків і церк­ва, якій належало 120 десятин кращих земель. Наприкінці XVIII ст. село купив під­полковник Бахметьєв, тому деякий час воно ще називалося Бахметьеве.
Жителі села вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу та овець. Часті неврожаї 1833, 1848 та ін. років призводили до вимирання від голоду людей, гинула худоба. Справжнім пограбуванням селян була реформа 1861 ро­ку. За уставною грамотою, підписаною 6 листопада 1862 року, кращі землі залиши­лися в руках поміщиків. 148 селянських дворів одержали всього 504 десятини землі. Понад 50 дворових кріпаків вийшли на «волю» зовсім безземельними.
За кожен наділ на т. зв. ревізьку душу селяни сплачували понад 4 крб. оброку. Викупна сума становила майже 21 тис. крб. Крім того, замість щорічного додатко­вого платежу, що становив 4179 крб., селяни повинні були складати 150 стіжків сіна, зорювати на зяб своїм тяглом та реманентом 100 десятин землі, стригти 2500 голів овець і зв'язувати в руна вовну, протягом 40 днів давати 10 підпасичів. Для ремонту землеробських знарядь у березні і вересні виділяли тесляра, на час збирання ово­чів - 100 жінок, у жнива - 375 чоловік. У березні й вересні 100 жінок повинні були білити господарські будівлі економії. Протягом 20 років селяни залишалися тимчасово-зобов'язаними, а за наділи платили аж до революції 1905 року.
У 1864 році в Олександрівці - тодішньому волосному центрі Ізюмського повіту Харківської губернії - налічувалось всього 259 чоловіків і 243 жінки. Т. зв. сільське громадське правління повністю залежало від поміщика і поліцейських чинів. Його діяльність обмежувалась здебільшого розподілом і стягненням податків, на­бором рекрутів та перерозподілом общинних земель.
Скасування кріпосного права сприяло розширенню внутрішнього ринку і втягненню у сферу товарно-грошових відносин основної маси селян. На початку 80-х ро­ків XIX ст. в Олександрівці було 2 крамниці. Щороку 9 березня й 30 серпня відбу­валися ярмарки, на яких жителі навколишніх сіл продавали головним чином зерно, худобу та ремісничі вироби. З 1901 року влаштовувались недільні базари. Капіта­лістичні форми експлуатації на селі перепліталися з пережитками кріпосного права.
Через два десятиліття після реформи селяни ще сплачували подушний і поземельний податки, а також земський, волосний і сільський збори. Кожен селянський двір щорічно сплачував понад 17 крб. Все це негативно позначалось на економічному розвитку села, яке тривалий час лишалося незначним населеним пунктом. За пере­писом 1897 року в Олександрівці було всього 879 жителів. Напівголодні й гноблені селяни потрапляли в кабалу до куркулів або йшли на заробітки до Краматорська, Харкова, Катеринослава та ін. міст.
В роки першої російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. під впливом більшовицької пропаганди відбувалися спільні виступи селян Олександрівки та робітників Краматорська. Багато жителів села у червні


Олександрівка - cучасна карта