(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Харцизьк - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407165838/http://imsu-doneck.info:80/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/harcyzk.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Харцизьк

Сторінка 1 з 17
Харцизьк - місто, велика залізнична станція. Розташований на важливій магістралі Москва-Харків-Ростов, Київ-Кавказ і на автостраді До­нецьк-Ростов, за 29 км на схід від обласного центру. Площа - 19,1 кв. км,
населення - 51 тис. чоловік.
Харцизькій міській Раді депутатів трудящих підпорядковані ще 4 міські Ради: Зугресівська, Іловайська, Кіровська, Ждановська і 2 селищні Ради: Зуївська і Троїцько-Харцизька. Загальна кількість населення міст і селищ, підпорядкованих Харцизькій міськраді,- 136,4 тис. чоловік.
Нинішнє місто веде свій початок від невеликої залізничної станції Харцизьк, що виникла в степу при спорудженні Курсько-Харківсько-Азовської залізниці і введена в дію 23 грудня 1869 року, коли було відкрито рух поїздів на дільниці Харків-Таганрог.
Походження назви, яку дістала станція і майбутнє місто, сягає в глибоку дав­нину. В ньому відбилася складна й сувора багатовікова історія цього краю. В південних степах, де тепер стоїть місто, протягом багатьох століть кочували, раз у раз витісняючи одні одних, войовничі скотарські племена: скіфи, гунни, авари, хозари, половці, печеніги, а пізніше - монголо-татарські орди. З XV по XVIII ст. ця тери­торія була під владою залежного від султанської Туреччини Кримського ханства; тут подекуди траплялися кочовища ногайців та інших племен. Фактично ж ці обширні степи довго лишалися малозаселеними. І от сюди, в межиріччя Кальміусу й Міусу, на необжиті землі «Дикого поля», рятуючись від кріпацької неволі та утисків помі­щиків, тікали сотні волелюбних і знедолених селян. Тут, поблизу південних кордо­нів Російської держави, між Доном і Запорізькою Січчю, знаходили собі притулок найнепокірніші і найсміливіші представники двох козацьких вольниць - донської і запорізької. В суворій боротьбі з кочівниками відстоювали вони своє право на жит­тя, на існування. Тому турки, татари, а також поміщики називали цих волелюб­них людей «харцизами» (розбійниками). Їх притулком і місцями поселень (зимівників) були численні долини степових річок, байраки та балки, за окремими з яких уже з XVI ст. закріпилась назва «харцизьких».
Життя перших поселенців у цих місцях було суворим, сповненим небезпеки. Роз­кидані по широкому степу, погано захищені козацькі зимівники та їх жителі постій­но зазнавали спустошливих нападів турків і татар, розорення й винищення. Тільки після Белградського миру (1739 рік) більша частина межріччя Кальміусу та Міусу відійшла до Росії, лишаючись деякий час спірною територією між донськими і запорізькими козаками. В 1746 році указом імператриці Єлизавети Петрівни між ними визначили границю по р. Кальміусу. Отже, ці землі відійшли до Війська Донського і згодом були включені до складу його Міуського округу, інтенсивне заселення якого почалося з другої половини XVIII ст. після остаточного приєднання Приазов'я і Криму до Росії.
Оскільки наплив селян-втікачів з України та різних губерній Росії тривав, дон­ські старшини й отамани почали поселяти їх на військових землях, а потім, діставши ці землі в особисте володіння, закріпачували селян. Починаючи з 70-х рр. XVIII ст., Донська військова канцелярія інтенсивно видає дозволи на зайняття земельних діля­нок і створення козацьких хуторів у басейнах річок Міусу, Кринки, Грузької, Ольхової, Єланчику та інших, на лівобережжі Кальміусу.
Крім багатьох військових старшин та генералів, власниками великих земельних ділянок стали тут колишній отаман Війська Донського О. І. Іловайський та генерал Д. І. Іловайський, їхні численні родичі й спадкоємці. Один з них - генерал-майор І. Д. Іловайський вважається засновником слободи Харцизької, що виникла близь­ко 1786 року на правому березі ріки Кринки, там, де починається Харцизька балка. В 1805 році тут збудували кам'яну церкву на честь святої трійці, після чого слободу часто називали Кринсько-Троїцькою, або Троїцько-Харцизькою. Остання назва збереглась до наших днів. За найменуванням цієї найближчої (на відстані 8 км) сло­боди названо було Харцизьком і новозбудовану залізничну станцію.
До 1861 року селяни місцевих слобід і хуторів, з яких вийшли перші поселенці майбутнього міста Харцизька, працювали переважно на землях поміщиків Іловайських, а також Кутейникових, Скасирських, Нємченкових, Орлових, Ханженкових. Після 1861 року, одеряавши мізерні земельні наділи, які становили в Міуському окрузі по 3 десятини на ревізьку душу, вони, як і раніше, змушені були йти в кабалу до тих же поміщиків або гнути спину на власників місцевих вугільних копалень.
Уже в 60-х рр. XIX ст. поблизу майбутньої станції Харцизьк почали видобувати вугілля в копальнях, розташованих біля річки Кринки, коло балки Калинової, в селищі Ясинівському та інших. У 1879 році з навколишніх копалень (І. Г. Іловайського, Макіївських, Гусельщикова, Рубінштейна, Калиновської, Богодухівської) на станцію надійшло понад 7,5 млн. пудів вугілля. З 80-х рр. більшість рудників належала «Ро­сійсько-Донецькому товариству кам'яновугільної і заводської промисловості». Вугілля з них, як і раніше, доставляли на станцію Харцизьк, за 5-20 верст, волами.


Харцизьк - cучасна карта