(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Нижня Кринка - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407165615/http://imsu-doneck.info:80/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/makiivka/nyzhnja-krynka.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Нижня Кринка

Сторінка 1 з 8
Нижня Кринка - селище міського тину, центр Нижпьокринської селищної Ради Совєтського району Макіївки. Розташована по обох берегах річки
Кринки, притоки Міусу, має регулярний автобусний зв'язок з Макіївкою і Донецьком. Нижньокринській селищній Раді підпорядковані селища Велике Оріхове, Комунар, Красний Октябр, Липове та село Оріхове. Населення-19 тис. чоловік.
На території Нижньої Кринки виявлено поховання епохи бронзи, скіфів, сарматів та кочовиків X-XIII століть.
У XVII ст. тут заснували хутір запорізькі козаки. 1788 року полковник І. Ханженків, одержавши від царського уряду ці землі, об'єднав кілька козацьких хуторів у слободу, яку назвав Ханженків-Нижньокринський. У народі її називали Нижньою Кринкою, згодом ця назва стала офіційною. Всі жителі слободи були приписані до військового старшини. 1859 року в Нижній Кринці налічувався 231 двір з насе­ленням 1509 чоловік. У результаті здійснення аграрної реформи 1861 року земель­ний наділ на ревізьку душу становив 4,8 десятини. У 1885 році нижньокринській і ромаді належало 1592 десятини надільної, 1454 десятини придбаної землі. 106 за­можних селян захопили всю куплену та 82,5 проц. орендованої землі. З 123 бідняцьких і господарств після реформи 52 були зовсім позбавлені землі, а 74 господарства не мали тяглової сили. Збіднілі й розорені селяни змушені були наймитувати у поміщиків та куркулів або йти на заводи та шахти.
Ще в 1860 році на землях поміщиці Краснової у двох примітивних шахтах- колодязях почали видобувати вугілля. У 1865 році побудували ще три шахти. 1897 року московський купець Пєшков заорендував ці землі та скупив дрібні шахти, відкривши Ясинівський рудник. Головні пласти його розташовані по Ясиновій бал­ці. поблизу Нижньої Кринки. Через два роки рудник придбало німецьке акціонерне товариство гірничозаводської промисловості «Монтан», правління якого перебувало в Берліні. Річний видобуток вугілля - коксівного, що користувалося великим попи­том становив 12 359 тис. пудів. У 1901 році неподалік від рудника побудували коксобензольний завод, механічні майстерні, електростанцію та залізничну вітку до стан­ції Монахове, що з'єднала шахти з Катерининською залізницею. Завод поставляв кокс 11 компаніям, а також багатьом приватним замовникам. Тоді ж на землях, придбаних у місцевих жителів, підприємці Горяченов, Біянки та Горже збудували ще одну шахту, яку у 1908 році продали гірничопромисловцеві Феніну. У 1909 році на руднику видобули 2483 тис. пудів вугілля.
З розвитком промисловості збільшилось і населення. Якщо за переписом 18117 року його налічувалось близько 3 тис., то вже у 1902 - тут проживало близько 6 тис. чоловік. Це були в основному гірники та їх сім'ї, які гнули спини по 12 годин на день, а одержували за це копійки. На шахтах гірничопромисловці широко застосовунали жіночу та дитячу працю. Так, у 1902 році під землею працювало 50 дітей У віці від 9 до 12 років. Жили робітники в кам'яних бараках, які не мали стелі. Вік­на буди в даху. Під стінами розміщалися нари в два яруси, тут замість постелі ле­жала солома, а частіше - очерет та осока. Посередині чаділа велика плита. Біля неї кчрпто з водою - шахтарська лазня. Про техніку безпеки, медичне обслуговування гірників капіталісти також не дбали. Тільки через епідемію холери, що спалахнула у 1901 році, товариство «Монтан» вимушено було відкрити лікарню та холерний барак на 26 ліжок, де працював фельдшер.
90 проц. населення було неписьменним, хоч у 1890 році почала працювати цер­ковнопарафіяльна школа, а 1902 року - рудникове 4-класне училище. В них навча­лись головним чином діти адміністрації та куркулів. Діти ж робітників туди потрап­ляли рідко. У 1912 році в обох школах налічувалось усього 80 учнів.
Уже в кінці минулого століття представники Донського комітету РСДРП розпочали поширювати в Нижній Кринці революційну літературу, у 1898 році вони привезли сюди листівку «Лист до шахтарів». Під керівництвом соціал-демократів у 1900 році обурені тяжким економічним становищем робітники застрайкували, вимагаючи підвищити заробітну плату. Та гірничопромисловці силою примусили їх стати до роботи. У1905 році в Нижній Кринці утворилася соціал-демократична гру­па ленінського напряму. Її актив становили робітники П. Савранський, І. Бартенєв, Р. Лазаренко, С. Манжура. Керував групою більшовик О. У. Антонов.
На події 9 січня 1905 року робітники та селяни селища відповіли одно­денним страйком. У жовтні на руднику утворилася Рада робітничих депутатів, яка організувала робітничу дружину, озброївши її виготовленими у шахтній кузні списами. Цей загін на чолі з колишнім моряком І. Лебедєвим був направлений на допо­могу горлівським робітникам. Наляканий поліцейський наглядач повідомляв жан­дармське управління: «Мені важко угледіти за робітничим середовищем, тому що на Ясинівському руднику посилилась більшовицька зараза». Особливо організовано пройшов страйк 8-10 листопада 1905 року. Деякі вимоги робітників - зменшити штрафи, доставляти воду безкоштовно - адміністрація вимушена була задоволь­нити.


Нижня Кринка - cучасна карта