ВІЙНУ́ТИ
, ну́, не́ш, док., чим.
1
. також без дод.
Однокр. до ві́яти 1–3
. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться
(Марко Вовчок)
;Гашіца відчинила льох. На них війнуло холодом та специфічним духом льоху
(М. Коцюбинський)
;Він
[кінь],
здибившись, сердито війнув на дядьків своїм султанисто розпущеним хвостом(О. Гончар)
.2
. чим, безос., перен.
Викликати відчуття чого-небудь, нагадати собою про що-небудь
. На нього війнуло романтикою дитинства, і роки наче зсунулися назад
(О. Гуреїв)
;Зі скрині війнуло, мов з домовини, чимсь далеким і похоронним
(І. Цюпа)
.3
. розм.
Те саме, що майну́ти 2
. Чиясь тінь війнула за вікном
.◇
(1)
Війну́ти (майну́ти) хвосто́м
– швидко, несподівано вийти, зникнути, піти, поїхати і т. ін. куди-небудь або звідкись
.Поїзд тільки війнув перед його носом хвостом і поринув у затінок густого грабового лісу
(Ю. Смолич)
;Хвостом війнула
[Зіна]
і – з двору! Мовляв, у цеху їх [дівчат]
знайду(Яків Баш)
;Хлопчик, вибравши підходящий момент, хвостом майнув на вулицю
(із журн.)
.