Парламентські вибори у Великій Британії 1951
Парламентські вибори у Великій Британії 1951 року — демократичні вибори, проведені 25 жовтня 1951 року на яких більшість місць у парламенті отримала консерватори на чолі з Вінстоном Черчиллем.
‹ 1950 .svg){kind=small} 1955 ›
| ||||
| Парламентські вибори у Великій Британії 1951 Усі 625 місць у Палаті громад | ||||
| 25 жовтня 1951 | ||||
| Перша партія | Друга партія | Третя партія | ||
|---|---|---|---|---|
|
|
| ||
| Лідер | Вінстон Черчилль | Клемент Еттлі | Клемент Девіс[en] | |
| Партія | Консерватори | Лейбористи | Ліберали | |
| Лідер партії з | 9 жовтня 1940 | 25 жовтня 1935 | 2 серпня 1945 | |
| Округ лідера | Woodford | Walthamstow West | Montgomeryshire | |
| Попередні вибори | 298 seats, 43.4 %[1] | 315 seats | 9 seats, 9.1 % | |
| Виграно місць | '321'[2] | 295 | 6 | |
| Зміна місць | ▲ 22 | ▼ 20 | ▼ 3 | |
| Голосів виборців | 13,717,851 | 13,948,385 | 730,546 | |
| Відсоток | 48.0 % | 48.8 % | 2.5 % | |
| Зміна % голосів | ▲ 5.6 % | ▲ 2.7 % | ▼ 6.6 % | |
| Парламентські вибори у Великій Британії 1951 Кольори позначають парті-переможці, як показано в основній таблиці результатів. (Картка не показує результати в Північній Ірландії) | ||||
Лейбористи під керівництвом Клемента Еттлі отримали більше голосів виборців, ніж консерватори (13 948 883 проти 12 660 061 голосів). Однак через існування у Великій Британії мажоритарної виборчої системи і перемоги консерваторів в ряді невеликих округів лейбористи отримали на 7 мандатів менше. Новим прем'єр-міністром став Вінстон Черчілль.
В той же час, ліберали ще погіршили і так погані результати виборів 1950 року[3].
Особливості виборів
ред.Клемент Еттлі ухвалив рішення про призначення виборів до поїздки британського короля Георга VI в турне Британської Співдружності в 1952 році. Він знав, маючу незначну більшість, що є небезпека зміни уряду в його відсутності[4]. (Як з'ясувалося згодом, король дуже захворів і не міг подорожувати. Тому він делегував повноваження своїй доньці Принцесі Єлизаветі незадовго до своєї смерті в лютому 1952 року).
У виборах до парламенту від округу Дартфорд, де традиційно перемагали лейбористи, вдруге в своїй політичній кар'єрі взяла участь консерватор Маргарет Тетчер (тоді ще Робертс)[5][6].
Передвиборча боротьба
ред.За півтора року, що минули від попередніх виборів 1950 року ситуація у Великій Британії дещо змінилася. Зокрема, 13 грудня 1950 року була припинена допомога за планом Маршалла, який надавав істотну допомогу для повоєнного відновлення економіки Великої Британії і проведення реформ лейбористів. На початку 1951 року уряд активізував програму переозброєння в зв'язку з початком війни в Кореї, але через брак коштів було урізано фінансування охорони здоров'я. Підсумком стала відставка відомих діячів Лейбористської партії 22 квітня 1951 року, в числі яких були міністр торгівлі і майбутній прем'єр-міністр Гарольд Вільсон, а також архітектора створення національної системи охорони здоров'я Еньюрін Бивен і Стаффорд Кріппс через старість.
Консерватори, в той же час, в порівнянні з виборами попереднього року, заявили більш молодих та перспективних депутатів та провели більш ефективну кампанію, яка була добре профінансована. Їх маніфест «Сильна і вільна Британія» англ. Britain Strong and Free підкреслив, що дотримання «нашого традиційного способу життя» є невід'ємною частиною консервативної мети. Вони обіцяли продовжувати державну політику добробуту британців та розвивати Національну служба охорони здоров'я, яка була створена лейбористським урядом[7].
Результати виборів
ред.Лейбористська партія на виборах 1951 року набрала майже на чверть мільйона голосів більше, ніж Консерватори А разом із союзниками Національною Ліберальою партією Великої Британії, отримав максимальну історичну більшість голосів. Вони навіть отримали максимальну ибільшість голосів будь-якої політичної партії в будь-яких виборах в британській політичній історії, рекорд не перевершений до перемоги Консервативної партії на виборах 1992 року.
Незважаючи на це, консерватори сформували новий уряд з більшістю 17 місць.
| Партія | Лідер | Голоси | % | Місць | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Консерватори | Вінстон Черчілль | 12 660 061 | 44,3 | 302 | ▲ 19 | |
| Лейбористи | Клемент Еттлі | 13 948 883 | 48,8 | 295 | ▼ 20 | |
| Національні ліберали[8] | 1 058 138 | 3,7 | 19 | ▲ 3 | ||
| Ліберали | Клемент Девіс[en] | 730 546 | 2,5 | 6 | ▼ 3 | |
| Незалежні националісти | 92 787 | 0,3 | 2 | 0 | ||
| Ірландські лейбористи | 33 174 | 0,1 | 1 | ▲ 1 | ||
| Комуністи | Харрі Поллітт | 21 640 | 0,1 | 0 | 0 | |
| Партія Вельсу | Гвінвор Еванс | 10 920 | 0,0 | 0 | 0 | |
| Шотландська національна партія | Роберт Макінтайр | 7 299 | 0,0 | 0 | 0 | |
| Незалежні консерватори | 5 904 | 0,0 | 0 | 0 |
Всього проголосували 28 596 594 виборців.
| 321 | 295 | 6 | 3 |
| Консерватори/Національні ліберали | Лейбоористи | Ліберали | O |
Примітки
ред.- ↑ Conservative 246 (35.2 %), Unionist 26 (3.5 %), National Liberal 16 (3.4 %), UUP 10 (1.2 %)
- ↑ Conservative 302 (44.3 %), National Liberal 19 (3.7 %)
- ↑ UK | UK Politics | The Basics | past_elections | 1951: Churchill back in power at last. BBC News. 5 квітня 2005. Архів оригіналу за 22 квітня 2009. Процитовано 5 жовтня 2013.
- ↑ Judd, Dennis (2012). George VI. I.B. Tauris (paperback). с. 238. ISBN 978-1-78076-071-1. Judd writes that Attlee confirmed the king's anxiety in his own autobiography.
- ↑ Beckett, 2006, с. 23—24
- ↑ Blundell, 2008, с. 37
- ↑ Kynaston, David (2009). Family Britain 1951-7. London: Bloomsbury. с. 32. ISBN 9780747583851.
- ↑ Виступали разом з консерваторами
Література
ред.- David E, Butler The British General Election of 1951 (1952). the standard study
- F. W. S. Craig, British Electoral Facts: 1832—1987
- United Kingdom election results — summary results 1885—1979 [Архівовано 31 січня 2012 у WebCite]
- CONSERVATIVE PARTY: 1951- 1951 Conservative manifesto.
- Labour Party Election Manifesto — 1951 Labour Party manifesto.
- The Nation's Task — 1951 Liberal Party manifesto.