Координати: 49°59′59″ пн. ш. 29°58′50″ сх. д. / 49.99972° пн. ш. 29.98056° сх. д. / 49.99972; 29.98056

Паляничинці: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
шаблон
 
(Не показано 3 проміжні версії 3 користувачів)
Рядок 37: Рядок 37:
'''Паляни́чинці''' — стародавнє [[село]] в [[Україна|Україні]], у [[Білоцерківський район|Білоцерківському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Населення становить близько 692 осіб. Входить до складу [[Ковалівська сільська громада|Ковалівської сільської громади]].
'''Паляни́чинці''' — стародавнє [[село]] в [[Україна|Україні]], у [[Білоцерківський район|Білоцерківському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Населення становить близько 692 осіб. Входить до складу [[Ковалівська сільська громада|Ковалівської сільської громади]].


Село розташоване на річці [[Кам'янка (притока Росі)|Кам'янка]]. Воно знаходиться на автотрасі Фастів-Біла Церква, має декілька своїх місцевих кутків (Загребелля, Бугаївка тощо). На захід від села, з іншого боку Кам'янки, розташоване село [[Кищинці]], на північний захід — село [[Червоне (Фастівський район)|Червоне]], на південний схід — межує з селом Ковалівка.
Село розташоване на річці [[Кам'янка (притока Росі)|Кам'янка]]. Воно знаходиться на автотрасі Фастів-Біла Церква, має декілька своїх місцевих кутків (Загребелля, Бугаївка тощо). На захід від села, з іншого боку Кам'янки, розташоване село [[Кищинці]], на північний захід — село [[Червоне (Фастівський район)|Червоне]], на південний схід — межує з селом [[Ковалівка (Білоцерківський район)|Ковалівка]].


== Історія села ==
== Історія села ==


Назва цього села, за переказами, має ймовірне походження від козака Паляниці, що оселився тут у часи [[Семен Палій|Семена Палія]]. Хоча згадки про село (як хутір) є у 1637 році і 1622 року. За польською [[Люстрація|люстрацією]] 1622 року — це хутір Паленичинці Білоцерківського староства.
Назва села, за переказами, має малоймовірне походження від козака Паляниці, що оселився тут у часи [[Семен Палій|Семена Палія]]. Хоча згадки про село (як хутір) є у 1622 і 1637 роках. За польською [[Люстрація|люстрацією]] 1622 року — це хутір Паленичинці Білоцерківського староства.


Раніше у селі були свої церква і школа. Церква у 18 столітті мала назву Св. Михаїла, але вже після 1875 року парафія почала носити назву Казанської Ікони Божої Матері. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церков св. Михаїла, Казанської Ікони Божої Матері с. Паляничинці (приписні с.* Кищинці з ц.Пресвятої Трійці, с.* Червоне) Ковалівської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/pali_002.xml
Раніше у селі були церква і школа. Церква у 18 столітті мала назву Св. Михаїла, але вже після 1875 року парафія почала носити назву Казанської Ікони Божої Матері. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церков св. Михаїла, Казанської Ікони Божої Матері с. Паляничинці (приписні с.* Кищинці з ц.Пресвятої Трійці, с.* Червоне) Ковалівської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/pali_002.xml


У 1929–1930 роках село пережило непростий процес суцільної колективізації і примусового створення колгоспів. Не обійшли село [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодоморні]] роки і масові репресії 1930-х років, коли село втратило багато своїх односельчан.
У 1929–1930 роках село пережило непростий процес суцільної колективізації, тобто примусового створення колгоспів. Не обійшли село [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодоморні]] роки і масові репресії 1930-х років, коли село втратило багато своїх односельчан.


Під час війни у 1941-1943 роках в селі діяли церква, школа, підпілля [[Організація українських націоналістів|ОУН]]. Церкву було зруйновано у 1943 році при звільненні села від німців [[Червона Армія|Червоною Армією]]. У той час село звільняли декілька раз і знову залишали німцям. І тільки з [[2 січня]] [[1944]] року село остаточно повернулося під радянську владу. Зразу були відновлені три колишні довоєнні колгоспи ім. Дзержинського, ім. Жовтневої Революції і ім. 20-річчя Жовтня.
Під час війни у 1941-1943 роках в селі діяли церква, школа, підпілля [[Організація українських націоналістів|ОУН]]. Церкву було зруйновано у 1943 році при відвоюванні села від німців окупаційною [[Червона Армія|Червоною Армією]]. У 1943 р. село відвойовували декілька разів і знову залишали німцям. І тільки з [[2 січня]] [[1944]] року село остаточно повернулося під радянську владу. Зразу були відновлені три колишні довоєнні колгоспи ім. Дзержинського, ім. Жовтневої Революції і ім. 20-річчя Жовтня.


Також після війни у 1946 році сусідній з селом хутір Халаїмів перейменували у х. Палянички. Швидше за все, це є даниною давній наявності у цій місцевості пекарів, які пекли добрі паляниці. Наприкінці 1950 року паляничинські колгоспи одними з найперших були об'єднані в один укрупнений колгосп ім. Дзержинського.
Також після війни у 1946 році сусідній з селом хутір Халаїмів перейменували у х. Палянички. Швидше за все, це є даниною давній наявності у цій місцевості пекарів, які пекли добрі паляниці. Наприкінці 1950 року паляничинські колгоспи одними з найперших були об'єднані в один укрупнений колгосп ім. Дзержинського.
[[Файл:Васильченко обкладинка.jpg|міні|Обкладинка зошита Мирона Васильченка]]
[[Файл:Васильченко обкладинка.jpg|міні|Обкладинка зошита Мирона Васильченка]]
[[Файл:Сторінка васильченко.jpg|міні|Сторінка зошита Мирона Васильченка]]
[[Файл:Сторінка васильченко.jpg|міні|Сторінка зошита Мирона Васильченка]]
Про село Паляничинці залишив спогади вчитель і директор місцевої школи Мирон Євтухович Васильченко (1898-1984). Це два зошити "Семейна хроніка" (історія родів Васильченків, [[Зубченко Гаврило Леонтійович|Зубченків]] та ін.) і, власне, нарис "Історія села Паляниченець". Ці документи збергіаються в приватному архіві його правнучки, [[Стахівська Юлія Леонідівна|Юлії Стахівської]], та готуються до друку.
Про село Паляничинці залишив спогади вчитель і директор місцевої школи Мирон Євтухович Васильченко (1898-1984). Це два зошити "Сімейна хроніка" (історія родів Васильченків, [[Зубченко Гаврило Леонтійович|Зубченків]] та ін.) і, власне, нарис "Історія села Паляниченець". Ці спогади збергіаються в приватному архіві його правнучки, [[Стахівська Юлія Леонідівна|Юлії Стахівської]], та готуються до друку.


== Сьогодення ==
== Сьогодення ==
Рядок 59: Рядок 59:


У селі є гарні клуб і готель, пам'ятники жертвам голодомору (на кладовищі) і воїнам Червоної Армії, які загинули у роки [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]].
У селі є гарні клуб і готель, пам'ятники жертвам голодомору (на кладовищі) і воїнам Червоної Армії, які загинули у роки [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]].

== Населення ==

=== Мова ===
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року{{UKR-socialdata-mova-2001}}:
{| class="wikitable sortable"
!Мова
!Кількість
!Відсоток
|-
|[[Українська мова|українська]]
|675
|97.54%
|-
|[[Російська мова|російська]]
|12
|1.73%
|-
|[[Білоруська мова|білоруська]]
|3
|0.44%
|-
|[[Румунська мова|румунська]]
|2
|0.29%
|- class="sortbottom"
!Усього
|692
|100%
|}


== Галерея ==
== Галерея ==

Поточна версія на 17:20, 18 вересня 2024

село Паляничинці
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Білоцерківський район
Тер. громада Ковалівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA32020070050038776
Основні дані
Засноване 1622
Населення 692
Площа 3,03 км²
Густота населення 228,38 осіб/км²
Поштовий індекс 08542
Телефонний код +380 4565
Географічні дані
Географічні координати 49°59′59″ пн. ш. 29°58′50″ сх. д. / 49.99972° пн. ш. 29.98056° сх. д. / 49.99972; 29.98056
Середня висота
над рівнем моря
190 м
Водойми річка Кам'янка
Місцева влада
Адреса ради 08542, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Паляничинці, вул. Л. Українки, 9а
Карта
Паляничинці. Карта розташування: Україна
Паляничинці
Паляничинці
Паляничинці. Карта розташування: Київська область
Паляничинці
Паляничинці
Мапа
Мапа

CMNS: Паляничинці у Вікісховищі

Паляни́чинці — стародавнє село в Україні, у Білоцерківському районі Київської області. Населення становить близько 692 осіб. Входить до складу Ковалівської сільської громади.

Село розташоване на річці Кам'янка. Воно знаходиться на автотрасі Фастів-Біла Церква, має декілька своїх місцевих кутків (Загребелля, Бугаївка тощо). На захід від села, з іншого боку Кам'янки, розташоване село Кищинці, на північний захід — село Червоне, на південний схід — межує з селом Ковалівка.

Історія села

[ред. | ред. код]

Назва села, за переказами, має малоймовірне походження від козака Паляниці, що оселився тут у часи Семена Палія. Хоча згадки про село (як хутір) є у 1622 і 1637 роках. За польською люстрацією 1622 року — це хутір Паленичинці Білоцерківського староства.

Раніше у селі були церква і школа. Церква у 18 столітті мала назву Св. Михаїла, але вже після 1875 року парафія почала носити назву Казанської Ікони Божої Матері. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церков св. Михаїла, Казанської Ікони Божої Матері с. Паляничинці (приписні с.* Кищинці з ц.Пресвятої Трійці, с.* Червоне) Ковалівської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/pali_002.xml

У 1929–1930 роках село пережило непростий процес суцільної колективізації, тобто примусового створення колгоспів. Не обійшли село голодоморні роки і масові репресії 1930-х років, коли село втратило багато своїх односельчан.

Під час війни у 1941-1943 роках в селі діяли церква, школа, підпілля ОУН. Церкву було зруйновано у 1943 році при відвоюванні села від німців окупаційною Червоною Армією. У 1943 р. село відвойовували декілька разів і знову залишали німцям. І тільки з 2 січня 1944 року село остаточно повернулося під радянську владу. Зразу були відновлені три колишні довоєнні колгоспи ім. Дзержинського, ім. Жовтневої Революції і ім. 20-річчя Жовтня.

Також після війни у 1946 році сусідній з селом хутір Халаїмів перейменували у х. Палянички. Швидше за все, це є даниною давній наявності у цій місцевості пекарів, які пекли добрі паляниці. Наприкінці 1950 року паляничинські колгоспи одними з найперших були об'єднані в один укрупнений колгосп ім. Дзержинського.

Обкладинка зошита Мирона Васильченка
Сторінка зошита Мирона Васильченка

Про село Паляничинці залишив спогади вчитель і директор місцевої школи Мирон Євтухович Васильченко (1898-1984). Це два зошити "Сімейна хроніка" (історія родів Васильченків, Зубченків та ін.) і, власне, нарис "Історія села Паляниченець". Ці спогади збергіаються в приватному архіві його правнучки, Юлії Стахівської, та готуються до друку.

Сьогодення

[ред. | ред. код]

У часи незалежності України колишній колгосп розпався, а більшість його земель перейшло до агрофірми «Світанок» народного депутата України Тетяни Володимирівни Засухи.

У селі є гарні клуб і готель, пам'ятники жертвам голодомору (на кладовищі) і воїнам Червоної Армії, які загинули у роки німецько-радянської війни.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:

Мова Кількість Відсоток
українська 675 97.54%
російська 12 1.73%
білоруська 3 0.44%
румунська 2 0.29%
Усього 692 100%

Галерея

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Облікова картка села[недоступне посилання з квітня 2019] на сайті Верховної Ради України.
  • Український Генеалогічний Форум - Паляничинці
  1. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних