Якоб Леві Морено

Якоб Леві Морено
рум. Jacob Levy Moreno
Ім'я при народженні	Якоб Леві
Народився	18 травня 1889(1889-05-18) Бухарест, Королівство Румунія
Помер	14 травня 1974(1974-05-14) (84 роки) Бікон, Нью-Йорк, США
Поховання	Зіммеринзький крематорійd
Країна	США  Австрія
Місце проживання	Нью-Йорк, США
Діяльність	психіатр, письменник
Галузь	психотерапія, психоаналіз і соціологія
Відомий завдяки	психіатр, психолог, психотерапевт, засновник психодрами, соціометрії та групової психотерапії.
Alma mater	Віденський університет
Відомі учні	Анн Анселін Шутценбергер
Знання мов	англійська і німецька
Заклад	Нью-Йорк
У шлюбі з	Зерка Теман Морено
Медіафайли у Вікісховищі

Якоб Леві Морено (англ. Jacob Levy Moreno) (народжений Якоб Леві, нар. 18 травня 1889(18890518), Бухарест, Королівство Румунія — пом. 14 травня 1974, Бікон, Нью-Йорк, США) — видатний австрійсько-американський психіатр, соціальний психолог, психотерапевт, соціолог, філософ, засновник психодрами, соціометрії та групової психотерапії.

Біографія

Європейський період

Морено народився в Бухаресті, у родині сефардських євреїв. Батько — Морено Ніссім Леві (1856—1925), комерсант. Мати — Поліна Янку Вольф (1873—1954). Після Якоба в їх сім’ї народилося ще 5 дітей. У 1895 р. він разом з батьками переїхав у Відень, де прожив до 1925 р. У 1905 р. батьки Морено переїхали в Берлін і незабаром розлучилися. Якоб умовив їх залишити його жити в сім’ї друзів у Відні. Після цього він ніколи не жив зі своїми батьками.

Морено закінчив Віденський університет за спеціальностями філософія та медицина.

Ще студентом Морено проводив час у парках Відня, розповідаючи дітям історії та граючи з ними. У 1913 р. він разом з лікарем-венерологом Вільгельмом Груеном та журналістом Карлом Кольбертом почав працювати з віденськими повіями. Приблизно в цей же період (у 1912 р., за деякими джерелами — в 1914 р.) відбулася зустріч Морено з Зигмундом Фрейдом, під час якої він сказав:

«Доктор Фрейд, я почав там, де ви закінчили. Ви працюєте з людьми в штучній обстановці вашого кабінету, я зустрічаю їх на вулицях і в їх будинку, у їхньому природному оточенні. Ви аналізуєте їхні сновидіння та мрії, я намагаюся зробити їх сміливими, щоб вони могли мріяти знову. Я вчу людей грати Бога».

На протязі всього життя Морено досить критично ставився до теорії Фрейда.

Під час Першої світової війни у 1915 р. Морено був медичним службовцем у таборі тірольських біженців у Міттендорфі, поблизу Відня, що мало велике значення для майбутнього створення методів соціометрії та соціодрами, а також для розробки концепції групової динаміки.

У 1917 р. Морено одержав диплом доктора медицини. З 1918 р. до самої еміграції працював общинним лікарем у Бад-Веслау під Віднем і фабричним лікарем на веславській камвольній фабриці.

З віденським періодом життя Морено пов'язані перші психотерапевтичні досліди, і початок розробки ідей соціометрії, групової психотерапії та психодрами. В ці ж роки Морено захоплюється експериментальним театром

В цей же період вихідять у світ його перші праці «Запрошення до Зустрічі» (1914), «Слова Батька» (1920) та «Театр спонтанності» (1924).

1 квітня 1921 р. (День дурнів) у Віденському театрі комедії Морено спробував організувати першу соціодраму. Він поставив на сцені королівський трон і перевдягнений в одяг королівського блазня запрошував всіх бажаючих зіграти роль короля Австрії, запропонувавши варіанти виходу з політичної кризи. Вистава провалилася, майже ніхто не наважився вийти на сцену, оскільки люди, на думку біографа Морено Рене Маріно, «не були готові стати на точку зору інших (тобто не хотіли або не вміли здійснювати обмін ролями)».

Американський період

У 1925 р. Морено емігрував у США, де прожив до кінця життя. У перші роки американського періоду він працює в школах, виховних установах і в'язницях. У 1932 р. Морено пропонує ввести розроблені їм методи соціометрії та психодрами в роботу з пацієнтами психіатричних клінік, ув'язненими, вихованцями виправних колоній.

У 1933 р. Морено виступив на з'їзді Медичного Товариства Нью-Йорку, продемонструвавши декілька десятків соціометричних діаграм, початок розробки яких відноситься до діяльності в Міттендорфі у 1915 р. Морено описав цю подію, як початок соціометричного руху. Важливою віхою цього процесу став вихід у 1934 р. першого видання книги «Хто виживе?», де викладені основи соціометрії та соціодрами.

Одним з найвидатніших досягнень Морено вважається розробка ним методу психодрами. Першим центром психодрами став приватний психіатричний санаторій у Біконі (штат Нью-Йорк), де Морено працював головлікарем більше 30 років, і де в 1936 р. був створений перший психодраматичний театр. Пізніше театри психодрами, а також інститути соціометрії та психодрами стали з'являтися в різних клініках США, а потім і Європи. У 1946 р. виходить перший том майбутньої тритомної праці «Психодрама» (1946-1969). У 1951 р. Морено став професором Нью-Йоркського університету.

У 1959 р. Морено відвідує СРСР, виступаючи з лекціями в Москві та Ленінграді. Напередодні цього візиту виходить російський переклад книги «Соціометрія, експериментальний метод і наука про суспільство» (1958).

Морено було присвоєно звання почесного доктора Барселонського (1968) та Віденського (1969) університетів.

14 травня 1974 р. після серії інсультів Якоб Леві Морено помер у своєму будинку в Біконі (штат Нью-Йорк). У 1993 р. прах Морено був перенесений на Центральне кладовище у Відні (Австрія). На могилі Морено висічено напис, запропонований ним самим: «Тут спочиває людина, що принесла радість і сміх у психіатрію».

Організаторська та видавнича діяльність Морено

• 1918 — випуск журналу «Daimon», пов’язаного з експресіоністами
• 1931 — створення журналу «Impromptu»
• 1935 — створення компанії «Терапевтичний фільм»
• 1937 — почав виходити створений Морено журнал «Соціометрія»
• 1941 — Морено заснував Американське товариство групової психотерапії та психодрами
• 1945 — створення Американської соціометричної асоціації
• 1947 — створення відомого журнал «Соціатрія», що декілька разів перейменовувався й зараз називається «Журнал групової психотерапії, психодрами та соціометрії»
• 1950 — участь у першому Всесвітньому конгресі з психіатрії (Париж)
• 1951 — створення першого Міжнародного комітету з групової психотерапії
• 1956 — створення «Міжнародного журналу соціометрії та соціатрії»
• 1957 — обрання першим президентом Міжнародної ради групової психотерапії
• 1964 — організація першого Міжнародного конгресу з психодрами (Париж)
• 1973 — участь у створенні Міжнародної асоціації групової психотерапії

Сім’я

Першим коханням Морено була Маріанна Лорніцо (1902-1984), з якою він познайомився в Бад-Веслау в 1919 р., але стосунки з нею не склалися, і вони розлучилися.

У 1928 р. Морено одружився з Беатріс Бічер (1894-1972). Це був по суті фіктивний шлюб, який розпався у 1936 р.

У 1938 р. Морено одружився з Флоренс Брідж (1912-2007), з якою прожив 10 років і від якої у них у 1939 р. народилася донька Регіна.

У 1941 р. Морено познайомився з 24-річною Зеркою Теман, яка супроводжувала свою сестру в санаторій Бікона. У 1949 р. Якоб Морено і Зерка Теман одружилися, їх шлюб тривав 25 років до самої смерті Морено. У 1952 році у них народився син Джонатан. Зерка Теман Морено стала не просто дружино. Вона була популяризатором і інтерпретатором ідей Морено, фактичним співавтором методу психодрами. Після його смерті Зерка вважається світовим лідером у цій області психотерапії.

З методом психодрами пов’язане ім’я ще одного представника сім’ї Морено, його племінника — Джозефа Морено, який працює в області музичної психодрами.

Наукова спадщина Морено

Теорія ролей, спонтанності і креативності

У теорії Морено найбільш глибинним філогенетичним фактором особистості, що формує людську поведінку, вважається її спонтанність. Морено писав:

«Навряд чи можна назвати особистістю людини, спонтанність якої дорівнює нулю. Зі зникненням спонтанності особистість гине. З ростом спонтанності розвиваються особистісні якості. Якщо можливості спонтанного безмежні, безмежний і потенціал особистісного».

З порушенням спонтанності Морено так чи інакше пов'язував всі психологічні проблеми, які виникають у людини. Більше того, спонтанність розглядається їм як джерело всякої активності особистості:

«В силу універсальності дії та своєї споконвічної природи вона містить у собі всі інші форми вираження. Вони природно виникають з неї, або ж вона сприяє їхній появі...»

У теорії Морено одним із ключових є поняття «роль». Запозичене з театральної термінології, воно відображває геніальну шекспірівську думку, що «весь світ – театр, а люди в нім – актори, і кожний не одну там грає роль». Морено поширює психодраматичну концепцію ролей на всі виміри життя, розглядаючи не лише соціальні (як це робиться в традиційній соціології), але й соматичні, психічні й трансцендентні рольові категорії. Він зробив учасників своїх терапевтичних груп не глядачами, а акторами, справедливо вважаючи, що «діяти більш цілюще, ніж говорити». Він писав, що «стан катарсису сходить від глядача до актора й від актора назад до глядача», думаючи, що на емоційне потрясіння актор здатний не менше, ніж глядач, на чому, власно, і будується один з найважливіших психотерапевтичних механізмів у психодрамі.

Структура особистості, на думку Морено, містить у собі собою набір ролей. Фундаментальне значення мають ролі (первинні рольові категорії): соматичні (або психосоматичні), обумовлені фізіологічними потребами та емоціями; психічні, що виникають вже в соціальній матриці й розширюють сферу переживань дитини; соціальні, що задаються структурою соціальних відносин, у яких бере участь людина; трансцендентні (або інтегративні), в яких людина робить іманентну властивому світу трансценденцію та приходить до загального погляду на світ.

Теорія дитячого розвитку

Розвиток особистості Морено розглядав у двох аспектах: як соціоемоційний (формування здатності до міжлюдських відносин) і рольовий розвиток (придбання досвіду завдяки рольовому научінню).

Соціоемоційний розвиток

Соціоемоційний розвиток починається з феномену спонтанної соціалізації не зв'язаних родинними зв’язками людей на самому ранньому ступені їхнього розвитку. На 1–20 тижні діти живуть на стадії органічної ізоляції, не помічаючи один одного. З 20–24 тижня починається стадія горизонтальної диференціації, коли контакти не залежать від індивідуальних особливостей дитини, а обумовлені ступенем близькості (розташуванням ліжечок). На 40–42 тижні починається стадія вертикальної диференціації, коли на групову організацію починають впливати фізична сила та кмітливість.

У групі утворюються «верх» з її лідерами та «низ» з несамостійними й відособленими членами групи. Однак взаємні соціометричні вибори у маленьких дітей рідкі внаслідок нерозвиненості феномену теле, тобто здатності спілкуватися на деякій дистанції, передаючи здалеку емоційні повідомлення один одному.

Приблизно на сьомому році життя соціометрична структура дитячих груп міняється. Численні взаємні вибори свідчать про те, що фактор теле стає більше дієвим. До завершення пубертата й появи типових для дорослих людей групових структур, переміняючи один одного, випливають дві стадії переваги різностатевих і дві стадії переваги одностатевих виборів.

Рольовий розвиток

Рольовий розвиток розглядається як чередування декількох стадій розвитку людини.

Ембріональна стадія

На цьому рівні людина, на думку Морено, вступає у відношення зі світом, тобто в неї з'являється поведінка. Дитина і мати утворюють функціональну органічну єдність (органічна плацента). Найважливішим фактором нормального розвитку в цей час є спонтанність (S-фактор). Нормальні (спонтанні) пологи – це безтравматичний перехід від внутрішньоутробних до позаутробних умов існування.

Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої ідентичності)

На цій стадії дитина ще не диференціює об'єкти та живі істоти. Мати разом з дитиною утворюють інтеракціональну єдність (соціальна плацента), переживання якої стає глибинним переживанням тотожності зі світом і формує наступну довіру до власного буття (відповідне описаній Е. Еріксоном базовій довірі до світу). Причиною сильної концентрації дитини на стадії всесвітньої ідентичності є акціональний голод, що спонукує її цілком віддаватися дії. Інтеракція (як і на наступних стадіях) здійснюється завдяки процесам розігріву.

Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої реальності)

Дитина починає розрізняти та впізнавати оточуючих людей та предмети, однак вона робить це тільки в той момент, коли вони реально присутні. Уявлення про речі відсутні або, у всякому разі, не диференціюються від самих предметів.

Другий психічний всесвіт

Єдине сприйняття світу дитиною розділяється на сприйняття реальності та на фантазію, що є передумовою виникнення дискурсивного мислення. Завдяки абстрактному мисленню поступово змінюється сприймання світу, відбувається диференціація мови та формування понять. На цій стадії дитина знайомиться з ролями ще до того, як вона здатна діяти. Вона повинна навчитися жити і в реальності, і в уявленні, не віддаючи переваги жодному зі світів на шкоду іншого.

Третій психічний всесвіт

Людина переживає тотожність із трансперсональным буттям. Це переживання не є обов'язковим у психосоціальному відношенні. Воно відбувається не лише в психічних або соціальних ролях, а й завдяки трансценденції до нової рольової категорії інтегративного переживання.

Психопатологія

У процесі рольового розвитку відбувається послідовне формування всіх рольових категорій: соматичних, психічних, соціальних і трансцендентних. Якщо яка-небудь фаза минається (стрибкоподібна прогресія), якщо відбувається повернення на попередні рівні (регресія) або застій у якійсь фазі, то спостерігаються різні випадки особистісної патології. Так, пропуск формування психічних ролей (перескакування із соматичних на соціальні) веде до психопатичного розвитку, а пропуск соціальних (перескакування з психічних на трансцендентні) – до шизоїдного.

Повернення до нижчих рівнів є причиною розвитку страху, що може проявлятися в різних порушеннях: невротичних (при регресії з трансцендентних ролей на соціальні); психотичних (при регресії з соціальних ролей на психічні); і шизофренних (при регресії з трансцендентних до рівня психічних або соматичних ролей).

Якщо на етапі «другого психічного всесвіту» (що справедливо вважається фундаментом розвитку особистості) людина залишається на попередньому рівні сприймання (в рамках матриці всесвітньої реальності), це загрожує їй слабоумством. І навпаки, застрягання на рівні своїх уявлень може стати причиною невротичної відгородженості від реальності через ірреальні страхи та бажання.

Ролі можуть не лише розвиватися, але й деградувати, в'янути, що проявляється в різних формах атрофії ролей або вторинного рольового дефіциту.

Метою психодрама-терапії є пробудження спонтанності людини, що знаходить вираження у творчому акті.

Література

• Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено / Пер с нем. – 2-е изд. – М.: «Когито-Центр», 2007. – 380 с.
• Марино Р. Ф. История Доктора: Джей Л. Морено – создатель психодрамы, социометрии и групповой психотерапии / Пер. с англ. – М.: Класс, 2001. – 224 с.
• Руководство по психодраме / Под ред. М. Карп, П. Холмса, К. Б. Таувон. Пер. с англ. — Киев: Изд. П. Горностай, 2013. — 344 с.
• Сакс, Дж. М. Голос Я. Л. Морено: Интервью с создателем психодрамы // Психодрама и современная психотерапия. – 2003. – № 1. – С. 5-21.
• Fox, J. (ed.) (1987) The Essential Moreno: Writings on Psychodrama, Group Method, and Spontaneity by J. L. Moreno, M.D., New York: Springer Publishing Company, Inc. – 264 p.
• Moreno, J. L. (1985) The Autobiography of J. L. Moreno M.D. – Moreno Archives, Harvard University, Boston, USA. – 146 p.
• Moreno, J. L., Moreno, Z. T. and Moreno, Jonathan (1964). The First Psychodramatic Family. – New York: Beacon House. – 136 p.