Вікно Овертона: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 39: Рядок 39:
* [[Тактика салямі]]
* [[Тактика салямі]]
* [[Парадокс нагромадження]]
* [[Парадокс нагромадження]]
* [[Сфери Гелліна]]


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 19:03, 16 квітня 2021

«Вікно́ О́вертона» (також вікно дискурсу) — концепція наявності межі спектру ідей прийнятних для обговоренням суспільством[1]. Концепцію використовують прихильники консерватизму в усьому світі[2][3], зокрема й американські, євросоюзівські, російські[4][5], українські політичні аналітики. Концепція названа на честь американського юриста і діяча Джозефа Овертона[6][7].

Концепція «вікна Овертона» ніколи не була перевірена та критикується дослідниками в галузі соціальних наук.

Зміст

Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більша або менша ступінь свободи, яку він пов'язував зі ступенем регламентації громадських інститутів з боку держави[8]. Згідно з моделлю Овертона, в кожен момент часу певні ідеї складають діючу норму, утворюючи точку відліку, а решта ідеї можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Пізніше американський неоконсерватор Джошуа Тревиньо[en] запропонував для оцінки допустимості ідей наступну шкалу[9]:

  • Неприйнятне
  • Радикальне
  • Прийнятне
  • Розумне
  • Популярне
  • Чинна норма

Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіно пропонував вважати ідеї, що потрапляють в розряд прийнятних[9]. Висловлювання, що лежать в межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними, безризиковими для публічного політика, який бажає зберегти імідж передбачуваності і надійності для продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливої для політичної кар'єри. Співставлення фактичних висловлювань політиків з декларованими політичними позиціями дозволило Овертону зробити висновок, що поведінка більшості демократично обраних публічних політиків в основному визначається громадською думкою, лежить всередині вікна дискурсу і слабо залежить від їх особистих переконань.[10] Поява і закріплення нових ідей в політиці, відповідно до моделі, відбувається при переміщенні вікна дискурсу, що дозволяє безпечно обговорювати ідеї та рішення, що вважалися до цього занадто радикальними.

Подальший розвиток концепції після смерті Овертона, в основному, стосувалося вивчення еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій і дискурсу засобів масової інформації. Зокрема, Джозеф Леман (англ. Joseph Lehman) президент президент Макінакського центру публічної політики[en] висловив думку, що найбільш стійкі зрушення вікна політичного дискурсу є наслідками глибоких соціальних змін[8]. Як приклад слабо обґрунтованого політичного зсуву Леман приводив «cухий закон», відзначаючи, з одного боку, існування соціального запиту на заборону вживання алкоголю, а з іншого боку, недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики [8]. Також Леман відзначав, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона, як правило, властива або сильним лідерам, дії і висловлювання яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах представницької демократії така підтримка буде означати помітну втрату політичного капіталу[8].

Історія

Макінський центр публічної політики

Концепцію вікна дискурсу запропонував електроінженер Джозеф Овертон у середині 1990-х років під час роботи у Макінакському центрі публічної політики[en] як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їх придатності для відкритого політичного обговорення[1]. Концепцію активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона[11][7]. Співробітники Макінакського центру приклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона[1][12].

Неоконсервативний публіцист і політик Джошуа Тревиньо[en] розвинув ідею вікна дискурсу, запропонувавши в 2006 році шестиступінчасту оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їх допустимості в відкритому обговоренні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу. Також Тревіно висловив думку, що зміна рамок вікна Овертона може бути використано для свідомого зміщення суспільного консенсусу [13][9]. Пізніше, концепція була розвинена і популяризована політичним коментатором Гленном Беком в книжковому трилері Вікно Овертона[en][14]. Також сам Бек спочатку заявляв, що його роман лише видозмінив ідею Овертона про те, що «політик отримує підтримку в залежності від прийнятності його ідей аудиторією» в «теорію змови, де це вікно не визначає допустимість слів політика для його аудиторії, а визначає саму норму через політиків»[15]. Після цього, вже перетворена ідея вікна була опублікована Джо Картером, в його дослідженні, яке спонсорувалось релігійним центром: «How to destroy a culture in 5 easy steps»[16]. Сама робота піддалася критиці, але з огляду на шум навколо неї, ідея про змову стала вкрай популярною серед населення США, а згодом і всього світу[17][18].

Критика

У мас-культурі та на консервативних сайтах концепція «вікна Овертона» розширюється настільки, що вона оголошується маніпулятивною політичною технологію, здатною примусити суспільство повірити в прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму). У ЗМІ використання такої маніпуляції приписується російському уряду[19], українським неурядовим організаціям[20], прихильникам легалізації одностатевих шлюбів[21] тощо. Утім ця концепція не є ані науковою теорією, ані дієвою технологією, оскільки ніхто не перевіряв її дієвість[22]. Навіть теоретично соціум складається з багатьох груп, «вікна можливого» для яких не збігаються[13].

Разом з тим, професор Московської вищої школи соціальних та економічних наук[ru] Віктор Вахштайн вважає цю концепцію примітивізацією поведінки соціуму та політичного середовища.[23].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в The Overton Window (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  2. ↑ David Weigel (14 квітня 2015). Marco Rubio:No Iran Deal Unless the Country Recognizes Israel. Bloomberg Politics (англ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  3. ↑ Paul Krugman (27 лютого 2015). The Closed Minds Problem. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  4. ↑ Иван Чумаков (4 листопада 2015). Военное время. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  5. ↑ Владимир Прохватилов (9 липня 2014). Что видит Путин в окне Овертона. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  6. ↑ Joseph P. Overton (англ.). NNDB intelligence aggregator Web site. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  7. ↑ а б Joseph Overton biography and article index (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  8. ↑ а б в г Joseph G. Lehman (8 квітня 2010). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  9. ↑ а б в David Atkins writing as thereisnospoon (10 травня 2006). Why the Right-Wing Gets It--and Why Dems Don't [UPDATED] (англ.). Daily Kos. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  10. ↑ Joseph Lehman. A Brief Explanation of the Overton Window (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  11. ↑ Nathan J. Russell (4 січня 2006). An Introduction to the Overton Window of Political Possibilities (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  12. ↑ Joseph G. Lehman (8 квітня 2010). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  13. ↑ а б Laura Marsh (27 жовтня 2016). The Flaws of the Overton Window Theory (англ.). The New Republic. Процитовано 21 серпня 2018.(англ.)
  14. ↑ Levingston, Steven (15 червня 2010). Glenn Beck's paranoid thriller,. 0190-8286. Процитовано 21 листопада 2020.
  15. ↑ Glenn Beck is in on this conspiracy - USATODAY.com. usatoday30.usatoday.com. Процитовано 21 листопада 2020.
  16. ↑ How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps | Joe Carter. First Things (англ.). Процитовано 21 листопада 2020.
  17. ↑ Белова Н.Е, Верещагин О.А. Фрейм-аналитика: опыт эпистемологического исследования // Ученые записки Орловского государственного университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. — 2015. — Вип. 6. — ISSN 1998-2720.
  18. ↑ Виктор Вахштайн (23 серпня 2015). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.
  19. ↑ Вікно Овертона: експерт розповів, як Кремлю вдалося так швидко зомбувати народ Росії. obozrevatel.com. 2016.09.10. Процитовано 2017.01.08.
  20. ↑ План реформ уряду в українському "вікні Овертон". epravda.com.ua. 2016.05.23. Процитовано 2017.01.08.
  21. ↑ Косвінцев, Олександр (30 травня 2016). Що робити Україні з одностатевим коханням. ZAHID.NET. Процитовано 16.07.17.
  22. ↑ Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 ISSN [https://portal.issn.org/resource/ISSN/2079-2689 2079-2689]
  23. ↑ Виктор Вахштайн (23 серпня 2015). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікно_Овертона&oldid=31306391