Дев'ять достойників: відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{універсальна картка}} |
{{універсальна картка}} |
||
[[Файл:9 gute Helden im Hansasaal des Rathauses Köln - Gesamtansicht, crop-6243.jpg|міні|350x350пкс|Дев'ять достойників ([[Кельн]]ська ратуша, XIV ст.)]] |
[[Файл:9 gute Helden im Hansasaal des Rathauses Köln - Gesamtansicht, crop-6243.jpg|міні|350x350пкс|Дев'ять достойників ([[Кельн]]ська ратуша, XIV ст.)]] |
||
'''Дев'ять достойників''' ({{lang-fr|les Neuf Preux}}, {{lang-it|i Nove Prodi}}, {{lang-de|Neun Helden}}, {{lang-en|Nine Worthies}}, {{lang-pt|Nove da Fama}}) |
'''Дев'ять достойників''' ({{lang-fr|les Neuf Preux}}, {{lang-it|i Nove Prodi}}, {{lang-de|Neun Helden}}, {{lang-en|Nine Worthies}}, {{lang-pt|Nove da Fama}}) — у [[середньовіччя|пізньосередньовічній]] та [[ранній новий час|ранньомодерній]] [[західна Європа|західноєвропейській]] культурі дев'ятка видатних і доблесних [[полководець|полководців]], що уособлюють ідеали [[Лицарство|лицарства]]. До неї зараховували трьох [[юдеї|юдеїв]] — полководця [[Ісус Навин|Ісуса Навина]], царя [[Давид]]а та героя-повстанця [[Юда Маккавей|Юду Маккавея]]; трьох [[язичництво|язичників]] — [[троя]]нського принца і героя-захисника [[Гектор]]а, македонського царя і завойовника Азії [[Александр Македонський|Александра Великого]], римського полководця й імператора [[Юлій Цезар|Юлія Цезаря]]; трьох [[християнство|християн]] — британського короля [[король Артур|Артура]], франкського короля й підкорювача Європи [[Карл I Великий|Карла Великого]] та героя-хрестоносця і першого єрусалимського короля [[Готфрід Бульйонський|Готфріда Бульйонського]]. Вперше дев'ятка згадується у [[французька література|французьких]] та [[італійська література|італійських]] літературних творах XIV століття. За традицією, усіх дев'ятьох називали [[князь|князями]]. Вивчення життя кожного з дев'яти мало бути доброю освітою для кожного претендента на [[лицарство]]. Інші назви — дев'ять гідних, дев'ять богатирів, дев'ять добрих героїв. |
||
== Походження == |
== Походження == |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
[[Файл:Lucas_van_Leyden_053.jpg|right|thumb|Зображення Трьох старозавітних царів авторства [[Лука Лейденський|Луки Лейденського]] у вигляді екзотичних його сучасників, у гравюрі бл. 1520 року, на якій зображено Дев'ять достойних у трьох секціях]] |
[[Файл:Lucas_van_Leyden_053.jpg|right|thumb|Зображення Трьох старозавітних царів авторства [[Лука Лейденський|Луки Лейденського]] у вигляді екзотичних його сучасників, у гравюрі бл. 1520 року, на якій зображено Дев'ять достойних у трьох секціях]] |
||
Дев'ять достойних вперше були описані на початку |
Дев'ять достойних вперше були описані на початку XIV сторіччя, Жаком де Лоньоном (фр. [[:fr:Jacques_de_Longuyon|Jacques de Longuyon]]) у його «''[[:fr:Vœux_du_paon|Vœux du paon]]''» («Клятви павича», 1312).<ref name="Гейзинга">[[Йоган Гейзинга]], «[[Осінь Середньовіччя]]», (1919) 1924:61.</ref> Як зазначав [[Йоган Гейзинга]], їх вибір вказує на тісний зв'язок з [[Лицарський роман|лицарським романом]]. Поділені на тріаду тріад, ці чоловіки вважались ідеалами лицарства в рамках їх традиції: [[Язичництво|язичництва]], [[юдаїзм]]у чи [[Християнство|християнства]]. Вибір Лоньона досить швидко став поширеною темою у літературі та мистецтві Середньовіччя та отримав постійне місце у свідомості народу. Середньовічне «прагнення до симетрії»<ref name="Гейзинга" /> створило жіночий еквівалент, ''neuf preuses'', яких деколи додавали до оповіді чи зображення, хоча єдності у фігурах обраних жінок не було. [[Есташ Дешан]] обрав «групу досить дивних героїнь»<ref name="Гейзинга" /> з літератури та історії, серед них [[Пентесілея]], [[Томіріс]], [[Семіраміда]]. У літературі та [[гобелен]]ах зображували всі 18 персон, наприклад їх алегоричні фігури передували [[Генріх VI (король Англії)|Генріху VI]] у його тріумфальному королівському в'їзді до Парижа, 1431.<ref name="Гейзинга" /> Дешан також додав «десятого достойного»<ref>порівняйте з концепцією «[[Музи|Десятої музи]]».</ref> — [[Бертран дю Геклен|Бертрана дю Геклена]], бретонського лицаря, якому Франція завдячувала перемогу у [[Битва при Кресі|битвах при Кресі (1346)]] та [[Битва при Пуатьє (1356)|при Пуатьє (1356)]]. Король Франції [[Франциск I (король Франції)|Франциск I]] деколи з'являвся при дворі в «античному костюмі», щоб асоціюватись як один з ''Neuf Preux''.<ref name="Гейзинга" /> |
||
[[Кодекс Інгерама]] 1459 року наводить спільний герб Дев'яти достойних та більш широкий список так званих «[[приписувані герби|приписуваних гербів]]» «видатних» персон, таких як троє «найкращих євреїв», «найкращих язичників» та «найкращих християн», а також трьох героїв [[Давид|Давида]] (які названі «першими гербами»), [[Три царі|Трьох царів]], «трьох найдобріших князів», «трьох найгірших тиранів» ([[Навуходоносор (значення)|Навуходоносор]], [[Антіох IV|Антіох Епіфан]] та [[Нерон]]), «трьох терпеливих» ([[Альфонс X (король Кастилії)|Альфонс X]], [[Йов Багатостраждальний|Йов]] та Святий Євстахій), «трьох помазаних королів» (Франції, Данії та Угорщини) та «трьох благородних династій» ([[Людовик XI Розсудливий]] як [[дофін]], [[Владислав I Святий]], та [[Оттон I (герцог Брауншвейг-Люнебургу)]] з [[Вельфи|Дому Вельфів]]). |
[[Кодекс Інгерама]] 1459 року наводить спільний герб Дев'яти достойних та більш широкий список так званих «[[приписувані герби|приписуваних гербів]]» «видатних» персон, таких як троє «найкращих євреїв», «найкращих язичників» та «найкращих християн», а також трьох героїв [[Давид|Давида]] (які названі «першими гербами»), [[Три царі|Трьох царів]], «трьох найдобріших князів», «трьох найгірших тиранів» ([[Навуходоносор (значення)|Навуходоносор]], [[Антіох IV|Антіох Епіфан]] та [[Нерон]]), «трьох терпеливих» ([[Альфонс X (король Кастилії)|Альфонс X]], [[Йов Багатостраждальний|Йов]] та Святий Євстахій), «трьох помазаних королів» (Франції, Данії та Угорщини) та «трьох благородних династій» ([[Людовик XI Розсудливий]] як [[дофін]], [[Владислав I Святий]], та [[Оттон I (герцог Брауншвейг-Люнебургу)]] з [[Вельфи|Дому Вельфів]]). |
||
| Рядок 44: | Рядок 44: | ||
== Дев'ять достойних дам == |
== Дев'ять достойних дам == |
||
Наприкінці |
Наприкінці XIV сторіччя Дев'ять достойних почали супроводжувати Достойні дами, які однак переважно не були персоніфіковані та зображувались як анонімні [[амазонки]]. Пізніше, дев'ять «найбільш відомих дам всіх часів та націй» були обрані з історії та легенд для розташування поруч з Дев'ятьма достойними, хоча вибір жінок не був стандартизований і відрізнявся в залежності від регіону, автора чи митця. |
||
[[Файл:Penthesilea_as_one_of_the_Nine_Female_Worthie.jpg|left|thumb|[[Пентесілея]] як одна з Достойних дам]] |
[[Файл:Penthesilea_as_one_of_the_Nine_Female_Worthie.jpg|left|thumb|[[Пентесілея]] як одна з Достойних дам]] |
||
середньовічний [[Французи|французький]] поет [[Есташ Дешан]] до ''neuf preux'' додає ''neuf preuses'' (жінок), включаючи до них [[Пентесілея|Пентесілею]], [[Томіріс]] та [[Семіраміда|Семіраміду]]. Разом з їх чоловічими аналогами вони передують королю [[Генріх VI (король Англії)|Генріху VI]], коли він входить до Парижа 1431 року, та фігурують у «''Le Jouvencel''» (1466). Оскільки список жінок не був фіксованим, часто також не було його структурування на язичницьку, єврейську та християнську тріаду. Томас III з Салуццо<ref>''le chevalier errant'', Bibliothèque nationale, Paris, mss. </ref> мав такий список: [[Деїфіла]], Синоппа, [[Іпполіта]], [[Меланіппа]], [[Семіраміда]], Лампето, Тамаріс, Тевта, [[Пентесілея]]. |
середньовічний [[Французи|французький]] поет [[Есташ Дешан]] до ''neuf preux'' додає ''neuf preuses'' (жінок), включаючи до них [[Пентесілея|Пентесілею]], [[Томіріс]] та [[Семіраміда|Семіраміду]]. Разом з їх чоловічими аналогами вони передують королю [[Генріх VI (король Англії)|Генріху VI]], коли він входить до Парижа 1431 року, та фігурують у «''Le Jouvencel''» (1466). Оскільки список жінок не був фіксованим, часто також не було його структурування на язичницьку, єврейську та християнську тріаду. Томас III з Салуццо<ref>''le chevalier errant'', Bibliothèque nationale, Paris, mss. </ref> мав такий список: [[Деїфіла]], Синоппа, [[Іпполіта]], [[Меланіппа]], [[Семіраміда]], Лампето, Тамаріс, Тевта, [[Пентесілея]]. |
||
У [[Німецьке Відродження|німецькому Відродженні]] [[Ганс Бургкмайр]] створив серію з 6 [[Ксилографія|гравюр по дереву]], кожна з яких зображувала три з «18 достойних». Крім усталених чоловіків, у його гравюрах були присутні три язичниці ([[Лукреція]], Ветурія та [[Віргінія (Стародавній Рим)|Віргінія]]), три єврейки ([[Есфір]], [[Книга Юдити|Юдит]] та [[Яїл]]) та три християнських святі ([[Свята Олена]], [[Бригіда Шведська]] та [[Єлизавета Угорська]]). Бургкмайр був знайомий з [[Гуманізм епохи Відродження|гуманістичними]] колами [[Аугсбург]]у, які можливо допомогли обрати жінок. Крім Ветурії, матері [[Гней Марцій Коріолан|Коріолана]], яка намагалася врятувати Рим від поразки від свого сина, інші язичниці були прикладами невинних дів, які не здійснили жодних героїчних вчинків, крім захисту власної цноти. На противагу їм, дві єврейські жінки, Юдит та Яїл відомі за особистим вбивством лідерів ворогів Ізраїлю. Юдит зображена з мечем в одній руці та відрізаною головою Голоферна в іншій, а Яїл тримає молот, яким забила кіл у голову [[Сісера|Сісери]]. «Сила жінок» та жіноче насильство в той час цікавило німецьких митців і [[Лука Лейденський]], [[Альбрехт Альтдорфер]] та інші робили гравюри з Яїл у процесі забиття. Християнське тріо жінок, які були дуже популярними святими у Німеччині того часу, є жінки, які були одружені (Брігіда стала абатисою як овдовіла). Крім того, які і троє з Дев'яти достойних чоловіків, Єлизавета Угорська була предком покровителя Бургкмаєра — [[Максиміліан I Габсбург|Максиміліана I]], а свята Олена була імператрицею Римської імперії. На відміну від двох інших тріад жінок, які обернені одна до одної наче у спілкуванні, це тріо має погляди донизу, що може вказувати на чесноту мовчання.<ref>(стосується всієї секції про Бургкмаєра)H Diane Russell;''Eva/Ave; Women in Renaissance and Baroque Prints''; Nos. 1, & for Jael: 91, 92 National Gallery of Art, Washington, 1990; ISBN 1-55861-039-1</ref> Однак концепція Бургкмаєра щодо Дев'яти достойних жінок виявилася не надто популярною. |
У [[Німецьке Відродження|німецькому Відродженні]] [[Ганс Бургкмайр Старший|Ганс Бургкмайр]] створив серію з 6 [[Ксилографія|гравюр по дереву]], кожна з яких зображувала три з «18 достойних». Крім усталених чоловіків, у його гравюрах були присутні три язичниці ([[Лукреція]], Ветурія та [[Віргінія (Стародавній Рим)|Віргінія]]), три єврейки ([[Есфір]], [[Книга Юдити|Юдит]] та [[Яїл]]) та три християнських святі ([[Свята Олена]], [[Бригіда Шведська]] та [[Єлизавета Угорська]]). Бургкмайр був знайомий з [[Гуманізм епохи Відродження|гуманістичними]] колами [[Аугсбург]]у, які можливо допомогли обрати жінок. Крім Ветурії, матері [[Гней Марцій Коріолан|Коріолана]], яка намагалася врятувати Рим від поразки від свого сина, інші язичниці були прикладами невинних дів, які не здійснили жодних героїчних вчинків, крім захисту власної цноти. На противагу їм, дві єврейські жінки, Юдит та Яїл відомі за особистим вбивством лідерів ворогів Ізраїлю. Юдит зображена з мечем в одній руці та відрізаною головою Голоферна в іншій, а Яїл тримає молот, яким забила кіл у голову [[Сісера|Сісери]]. «Сила жінок» та жіноче насильство в той час цікавило німецьких митців і [[Лука Лейденський]], [[Альбрехт Альтдорфер]] та інші робили гравюри з Яїл у процесі забиття. Християнське тріо жінок, які були дуже популярними святими у Німеччині того часу, є жінки, які були одружені (Брігіда стала абатисою як овдовіла). Крім того, які і троє з Дев'яти достойних чоловіків, Єлизавета Угорська була предком покровителя Бургкмаєра — [[Максиміліан I Габсбург|Максиміліана I]], а свята Олена була імператрицею Римської імперії. На відміну від двох інших тріад жінок, які обернені одна до одної наче у спілкуванні, це тріо має погляди донизу, що може вказувати на чесноту мовчання.<ref>(стосується всієї секції про Бургкмаєра)H Diane Russell;''Eva/Ave; Women in Renaissance and Baroque Prints''; Nos. 1, & for Jael: 91, 92 National Gallery of Art, Washington, 1990; ISBN 1-55861-039-1</ref> Однак концепція Бургкмаєра щодо Дев'яти достойних жінок виявилася не надто популярною. |
||
== Культурні посилання == |
== Культурні посилання == |
||
| Рядок 61: | Рядок 61: | ||
=== Мистецтво === |
=== Мистецтво === |
||
Хоча вони почались як ідеали лицарства, У |
Хоча вони почались як ідеали лицарства, У XV—XVII сторіччях Дев'ять достойних були популярним сюжетом іконографії ратуш та інших публічних будівель по всій Європі, де мали нагадувати правлячій еліті про чесноти. Однак вони не поширились у культуру простого люду, залишившись явищем шляхти. |
||
*Найбільш раннє зображення Дев'яти достойних — на Кельнській ратуші (XIV ст.), де вони представлені скульптурами на [[Пінакль|пінаклях]]. |
*Найбільш раннє зображення Дев'яти достойних — на Кельнській ратуші (XIV ст.), де вони представлені скульптурами на [[Пінакль|пінаклях]]. |
||
| Рядок 71: | Рядок 71: | ||
[[Файл:CastelloDellaMantaNineWorthies.jpg|міні|праворуч|300пкс|Баронська зала, загальний вигляд. Цикл фресок «Дев'ять героїв-лицарів і дев'ять уславлених жінок минулого»]] |
[[Файл:CastelloDellaMantaNineWorthies.jpg|міні|праворуч|300пкс|Баронська зала, загальний вигляд. Цикл фресок «Дев'ять героїв-лицарів і дев'ять уславлених жінок минулого»]] |
||
*Музей [[Клойстерс]] у Нью-Йорку зберігає частину серії гобеленів |
*Музей [[Клойстерс]] у Нью-Йорку зберігає частину серії гобеленів XV сторіччя, що зображують короля Артура, Ісуса Навина, Давида, Гектора та Юлія Цезаря.<ref>{{Cite web |url=http://www.metmuseum.org/works_of_art/collection_database/the_cloisters/Tapestry_Fragment_from_the_Series_Five_Worthies_and/ViewObject.aspx?depNm=the_cloisters&Title=Tapestry_Fragment_from_the_Series_Five_Worthies_and_&pID=0&kWd=hector&OID=70008204&vW=0&Pg=1&St=5&StOd=1&vT=2 |title=Король Артур: фрагмент з серії гобеленів, 5 достойних та супроводжуючі фігури (з 32.130.3a, b) |accessdate=9 січня 2016 |archive-date=4 жовтня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181004000939/http://www.metmuseum.org/works_of_art/collection_database/the_cloisters/Tapestry_Fragment_from_the_Series_Five_Worthies_and/ViewObject.aspx?depNm=the_cloisters&Title=Tapestry_Fragment_from_the_Series_Five_Worthies_and_&pID=0&kWd=hector&OID=70008204&vW=0&Pg=1&St=5&StOd=1&vT=2 }}</ref> |
||
Вишукана серія картин на дереві [[Сієнська школа|Сієнської школи]] |
Вишукана серія картин на дереві [[Сієнська школа|Сієнської школи]] XV сторіччя, яку приписують Майстру легенди про Грізельду та іншим художникам школи, показувала і Дев'ять достойних чоловіків і Дев'ять достойних жінок. Зараз частина картин втрачена, а серія розкидана по колекціях. Однак 2007 року вцілілі картини були об'єднані на виставці у [[Національна галерея (Лондон)|Національній галереї]], Лондон.<ref>[http://www.museopoldipezzoli.it/node/461 Артемезія в музеї Мілану] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160126123838/http://www.museopoldipezzoli.it/node/461 |date=26 січня 2016 }}, [http://www.nga.gov/fcgi-bin/tinfo_f?object=41612 Давид у Національній галереї мистецтв у Вашингтоні] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080925142600/http://www.nga.gov/fcgi-bin/tinfo_f?object=41612 |date=25 вересня 2008 }}, [http://www.aworldtowin.net/images/images255/RenaissanceW056.pr.jpg Александр в музеї Бірмінгема] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181014204108/http://www.aworldtowin.net/images/images255/RenaissanceW056.pr.jpg |date=14 жовтня 2018 }}</ref> |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
| Рядок 83: | Рядок 83: | ||
{{Дев'ять достойників}} |
{{Дев'ять достойників}} |
||
{{Бібліоінформація}} |
|||
[[Категорія:Середньовічне мистецтво]] |
[[Категорія:Середньовічне мистецтво]] |
||
[[Категорія:Герої]] |
[[Категорія:Герої]] |
||
Поточна версія на 18:34, 12 травня 2024
| Дев'ять достойників | |
| Дата створення / заснування | 1300-ті[1] |
|---|---|
 | |
 Дев'ять достойників у Вікісховищі | |
Дев'ять достойників (фр. les Neuf Preux, італ. i Nove Prodi, нім. Neun Helden, англ. Nine Worthies, порт. Nove da Fama) — у пізньосередньовічній та ранньомодерній західноєвропейській культурі дев'ятка видатних і доблесних полководців, що уособлюють ідеали лицарства. До неї зараховували трьох юдеїв — полководця Ісуса Навина, царя Давида та героя-повстанця Юду Маккавея; трьох язичників — троянського принца і героя-захисника Гектора, македонського царя і завойовника Азії Александра Великого, римського полководця й імператора Юлія Цезаря; трьох християн — британського короля Артура, франкського короля й підкорювача Європи Карла Великого та героя-хрестоносця і першого єрусалимського короля Готфріда Бульйонського. Вперше дев'ятка згадується у французьких та італійських літературних творах XIV століття. За традицією, усіх дев'ятьох називали князями. Вивчення життя кожного з дев'яти мало бути доброю освітою для кожного претендента на лицарство. Інші назви — дев'ять гідних, дев'ять богатирів, дев'ять добрих героїв.
Дев'ять достойних вперше були описані на початку XIV сторіччя, Жаком де Лоньоном (фр. Jacques de Longuyon) у його «Vœux du paon» («Клятви павича», 1312).[2] Як зазначав Йоган Гейзинга, їх вибір вказує на тісний зв'язок з лицарським романом. Поділені на тріаду тріад, ці чоловіки вважались ідеалами лицарства в рамках їх традиції: язичництва, юдаїзму чи християнства. Вибір Лоньона досить швидко став поширеною темою у літературі та мистецтві Середньовіччя та отримав постійне місце у свідомості народу. Середньовічне «прагнення до симетрії»[2] створило жіночий еквівалент, neuf preuses, яких деколи додавали до оповіді чи зображення, хоча єдності у фігурах обраних жінок не було. Есташ Дешан обрав «групу досить дивних героїнь»[2] з літератури та історії, серед них Пентесілея, Томіріс, Семіраміда. У літературі та гобеленах зображували всі 18 персон, наприклад їх алегоричні фігури передували Генріху VI у його тріумфальному королівському в'їзді до Парижа, 1431.[2] Дешан також додав «десятого достойного»[3] — Бертрана дю Геклена, бретонського лицаря, якому Франція завдячувала перемогу у битвах при Кресі (1346) та при Пуатьє (1356). Король Франції Франциск I деколи з'являвся при дворі в «античному костюмі», щоб асоціюватись як один з Neuf Preux.[2]
Кодекс Інгерама 1459 року наводить спільний герб Дев'яти достойних та більш широкий список так званих «приписуваних гербів» «видатних» персон, таких як троє «найкращих євреїв», «найкращих язичників» та «найкращих християн», а також трьох героїв Давида (які названі «першими гербами»), Трьох царів, «трьох найдобріших князів», «трьох найгірших тиранів» (Навуходоносор, Антіох Епіфан та Нерон), «трьох терпеливих» (Альфонс X, Йов та Святий Євстахій), «трьох помазаних королів» (Франції, Данії та Угорщини) та «трьох благородних династій» (Людовик XI Розсудливий як дофін, Владислав I Святий, та Оттон I (герцог Брауншвейг-Люнебургу) з Дому Вельфів).
Як група в цілому, Дев'ять достойних є всіма гранями повністю шляхетного воїна. Всі, за виключенням Гектора та можливо Артура, є героями-переможцями. Вважалось, що персони не королівської крові походять принаймні з лицарських родин. Життя всіх них було у догеральдичну еру, тому для них були вигадані «приписувані герби», наприклад як на гравюрі Луки Лейденського. Всі вони принесли славу та честь своїм народам та відзначились особистою вправністю зі зброєю. Як особистості, кожен з них мав якусь видатну рису лицарства, які робили його прикладом лицаря. Дев'ять достойних іконографічно окремо як правило не зображувались та не мали поділу за етносом чи давниною, що може вказувати на те, що доблесті, які вони зображують є поза часом та універсальні.
Дев'ять достойних складаються з такої тріади тріад:
- Три юдеї: Ісус Навин, Давид, Юда Маккавей
- Три язичники: Гектор, Александр Македонський, Юлій Цезар
- Троє християн: король Артур, Карл Великий, Готфрід Бульйонський
З 1-ї половини XV століття, в часи тяжких поразок французів у Столітній війні, до дев'ятки стали додавати десятого діяча — французького полководця Бертрана дю Геклена.
| Достойники з Livro do Armeiro-Mor (1509) |
|---|
_Josue,_Duque.jpg)
_Rei_David.jpg)
_Judas_Macabeu_Duque.jpg)
_Rei_Alexandre.jpg)
_Eytor,_Duque.jpg)
_Julio_Cesar,_Imperador.jpg)
_Rei_Artur_de_Inglaterra.jpg)
_Carlos_Magno,_Imperador.jpg)
_Rei_Godofroy.jpg)
_Bertran_de_Reselin.jpg)
Наприкінці XIV сторіччя Дев'ять достойних почали супроводжувати Достойні дами, які однак переважно не були персоніфіковані та зображувались як анонімні амазонки. Пізніше, дев'ять «найбільш відомих дам всіх часів та націй» були обрані з історії та легенд для розташування поруч з Дев'ятьма достойними, хоча вибір жінок не був стандартизований і відрізнявся в залежності від регіону, автора чи митця.
середньовічний французький поет Есташ Дешан до neuf preux додає neuf preuses (жінок), включаючи до них Пентесілею, Томіріс та Семіраміду. Разом з їх чоловічими аналогами вони передують королю Генріху VI, коли він входить до Парижа 1431 року, та фігурують у «Le Jouvencel» (1466). Оскільки список жінок не був фіксованим, часто також не було його структурування на язичницьку, єврейську та християнську тріаду. Томас III з Салуццо[4] мав такий список: Деїфіла, Синоппа, Іпполіта, Меланіппа, Семіраміда, Лампето, Тамаріс, Тевта, Пентесілея.
У німецькому Відродженні Ганс Бургкмайр створив серію з 6 гравюр по дереву, кожна з яких зображувала три з «18 достойних». Крім усталених чоловіків, у його гравюрах були присутні три язичниці (Лукреція, Ветурія та Віргінія), три єврейки (Есфір, Юдит та Яїл) та три християнських святі (Свята Олена, Бригіда Шведська та Єлизавета Угорська). Бургкмайр був знайомий з гуманістичними колами Аугсбургу, які можливо допомогли обрати жінок. Крім Ветурії, матері Коріолана, яка намагалася врятувати Рим від поразки від свого сина, інші язичниці були прикладами невинних дів, які не здійснили жодних героїчних вчинків, крім захисту власної цноти. На противагу їм, дві єврейські жінки, Юдит та Яїл відомі за особистим вбивством лідерів ворогів Ізраїлю. Юдит зображена з мечем в одній руці та відрізаною головою Голоферна в іншій, а Яїл тримає молот, яким забила кіл у голову Сісери. «Сила жінок» та жіноче насильство в той час цікавило німецьких митців і Лука Лейденський, Альбрехт Альтдорфер та інші робили гравюри з Яїл у процесі забиття. Християнське тріо жінок, які були дуже популярними святими у Німеччині того часу, є жінки, які були одружені (Брігіда стала абатисою як овдовіла). Крім того, які і троє з Дев'яти достойних чоловіків, Єлизавета Угорська була предком покровителя Бургкмаєра — Максиміліана I, а свята Олена була імператрицею Римської імперії. На відміну від двох інших тріад жінок, які обернені одна до одної наче у спілкуванні, це тріо має погляди донизу, що може вказувати на чесноту мовчання.[5] Однак концепція Бургкмаєра щодо Дев'яти достойних жінок виявилася не надто популярною.
Дев'ять достойних були популярним предметом костюмованих балів/гулянь у Європі часів Відродження. Наприклад, у п'єсі Вільяма Шекспіра «Марні зусилля кохання» комічні персонажі намагаються організувати такий бал, але спроба перетворюється на хаос. Перелік Достойних у п'єсі включає дві персони, відсутні у оригінальному переліку — Геракла та Помпея Великого. На сцені також з'являються Александр Македонський, Юда Маккавей та Гектор, а потім вона перетворюється на хаос. Достойні також згадані і в іншому творі Шекспіра, «Генріх IV, частина 2» коли Доль Тершит вражена хоробрістю Фальстафа у бійці з Пістолем.[6]
Дон Кіхот посилається на Дев'ять достойних у книзі I, розділі 5, коли каже селянину (який намагається дізнатися хто він такий):
«- Мені видніше, хто я такий,- одрік Дон Кіхот,- а як захочу, то буду не тільки тими, що оце згадував, а й Дванадцятьма Перами Франції та Дев'ятьма Мужами Слави, бо мої подвиги перевершують усе те, чого вони доказали кожен зосібна і всі гуртом.».[7]
Хоча вони почались як ідеали лицарства, У XV—XVII сторіччях Дев'ять достойних були популярним сюжетом іконографії ратуш та інших публічних будівель по всій Європі, де мали нагадувати правлячій еліті про чесноти. Однак вони не поширились у культуру простого люду, залишившись явищем шляхти.
- Найбільш раннє зображення Дев'яти достойних — на Кельнській ратуші (XIV ст.), де вони представлені скульптурами на пінаклях.
- Фреска «Герої лицарі минулого» невідомого художника, якого позначають як Майстер замку Манта, намальована бл. 1420 року у Баронській залізамку Манта, Салуццо, Італія, має зображення Дев'яти достойників; серія фресок включає і Дев'ять достойних жінок.
- Музей Клойстерс у Нью-Йорку зберігає частину серії гобеленів XV сторіччя, що зображують короля Артура, Ісуса Навина, Давида, Гектора та Юлія Цезаря.[8]
Вишукана серія картин на дереві Сієнської школи XV сторіччя, яку приписують Майстру легенди про Грізельду та іншим художникам школи, показувала і Дев'ять достойних чоловіків і Дев'ять достойних жінок. Зараз частина картин втрачена, а серія розкидана по колекціях. Однак 2007 року вцілілі картини були об'єднані на виставці у Національній галереї, Лондон.[9]
- ↑ Nine Worthies // The Oxford Companion to Chaucer / за ред. D. Gray — Oxford University Press, 2005. — ISBN 978-0-19-172735-1
- ↑ а б в г д Йоган Гейзинга, «Осінь Середньовіччя», (1919) 1924:61.
- ↑ порівняйте з концепцією «Десятої музи».
- ↑ le chevalier errant, Bibliothèque nationale, Paris, mss.
- ↑ (стосується всієї секції про Бургкмаєра)H Diane Russell;Eva/Ave; Women in Renaissance and Baroque Prints; Nos. 1, & for Jael: 91, 92 National Gallery of Art, Washington, 1990; ISBN 1-55861-039-1
- ↑ Shakespeare, William, Henry IV, Part 2, Act 2, Scene 4.
- ↑ М. де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дан Кіхот з Ламанчі. К.: Дніпро, 1995. 704 с. — С.: 7-335. (переклад з іспанської М. Лукаш). Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 9 січня 2016.
- ↑ Король Артур: фрагмент з серії гобеленів, 5 достойних та супроводжуючі фігури (з 32.130.3a, b). Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 9 січня 2016.
- ↑ Артемезія в музеї Мілану [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.], Давид у Національній галереї мистецтв у Вашингтоні [Архівовано 25 вересня 2008 у Wayback Machine.], Александр в музеї Бірмінгема [Архівовано 14 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дев'ять достойників
- «Дев'ять достойних» на Heraldica.org. [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||
|
