Банк Франції: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 24: Рядок 24:
| homepage = [http://www.banque-france.fr/ www.banque-france.fr]
| homepage = [http://www.banque-france.fr/ www.banque-france.fr]
}}
}}
'''Банк Франції''' ({{lang-fr|Banque de France}}) — державний [[центральний банк]] [[Франція|Франції]]. Банк був створений у [[1800]] році і націоналізований в січні [[1946]] року; має близько 212 відділень. Є членом [[Європейська система центральних банків|Європейської системи центральних банків]] (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у [[Париж]]і.
'''Банк Франції''' ({{lang-fr|Banque de France}}) — державний [[центральний банк]] [[Франція|Франції]]. Банк був створений у [[1800]] році і націоналізований в грудні [[1945]] року; має 212 відділень. Є членом [[Європейська система центральних банків|Європейської системи центральних банків]] (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у [[Париж]]і.


== Історія ==
== Історія ==

Версія за 10:47, 7 листопада 2011

Банк Франції
Тип Q112176671?[1]
Засновано 18 січня 1800
Головний офіс Париж, Франція
Ключові особи Крістіан Нойєр (президент), Жан-Поль Редуїн і Жан-П'єр Ландо (віце-президенти)
Власний капітал 140 млрд. євро (12/2010), 2435 тонн золота, більше 82,6 млрд, 157,4 млрд банкнот (євро)
Кількість співробітників ▼9800 осіб (2020)[2][3]
Материнська компанія Франція
Кількість відділень 212
Сайт www.banque-france.fr

Банк Франції (фр. Banque de France) — державний центральний банк Франції. Банк був створений у 1800 році і націоналізований в грудні 1945 року; має 212 відділень. Є членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у Парижі.

Історія

Заснований 18 січня 1800 року Наполеоном Бонапартом як приватне акціонерне товариство[4]. 14 квітня 1803 року банк отримав монопольне право випуску банкнот у Парижі[4], а з 1848 року, після поглинання 9 провінційних емісійних банків, — у всій країні.

Банк Франції був завжди оплотом реакції. Його ресурси використовувалися для придушення Революції 1848 року, Паризької комуни, надавалися німецьким фашистам у роки окупації під час Другої світової війни. До 1936 року банком керувала Регентська рада (15 регентів — представників 200 найбільших акціонерів), потім — Рада (20 радників, з яких 18 призначалися урядом). 2 грудня 1945 року банк був націоналізований, акціонери отримали велику компенсацію, але управління банку залишилося в руках фінансової олігархії[5]. Управляючий банком і два його заступники призначалися радою міністрів. Генеральна рада банку складаласт з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначалися міністром фінансів; 4 директорських посади займали генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів. Як центральний банк, до 1945 року він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи торговельно-промислову клієнтуру[6].

Банк Франції надає позики уряду, є «банком банків», переобліковуючи коротко-і середньострокові векселі комерційних банків і виплачуючи їм короткострокові кредити, а також кредитує безпосередньо промислові і торговельні підприємства. Спільно з державною Національною кредитною радою банк регулює обсяг кредиту. У 1968 році банк мав 258 відділень по країні, підтримував кореспондентські зв'язки з центральними емісійними банками більшості країн світу. На початок 1969 року акціонерний капітал банку становив 250 млн. франців, сума балансу на початок 1969 року становила 91,2 млрд. франків, емісія — 72,2 млрд. франків, депозити — 12,1 млрд. франків, у тому числі французьких банків — 7,1 млрд. (аванси і позики уряду — 8,8 млрд. франків, облік і переоблік комерційних векселів — 36,5 млрд. франків, у тому числі 4,7 млрд. франків середньострокових векселів, пов'язаних з житловим будівництвом, золото і закордонні активи — 20,7 млрд. франків порівняно з більш ніж 34 млрд. франків на початку 1968 року.

У 1973 році було переписано статут банку[7]. Сума баланса складала 684,4 млрд. франків (118,2 млрд. доларів США) (кінець 1980-х років)[8].

У 1993 році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави[9]. У 1998 році банк став членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).

Діяльність

Банк Франції виконує три основні завдання відповідно до законодавства та правами, делеговані йому Європейським центральним банком (ЄЦБ) за принципом субсидіарності:

У відповідності із завданням підтримки грошової стабільності Банк Франції здійснює різні види діяльності:

  • встановлює платіжний баланс Франції та представляє економічні інтереси Франції в міжнародному співтоваристві;
  • реалізує політику ЄЦБ у проведенні тендерів для банків, що бажають залучити грошові кошти;
  • управляє частиною валютних резервів ЄЦБ;
  • здійснює емісію грошей і управління ними.

У відповідності із завданням підтримки фінансової стабільності Банк Франції здійснює такі функції:

  • контроль за діяльністю Комітету кредитних установ та інвестиційних компаній і Банківської комісії;
  • управління фінансовою системою;
  • управління системою здійснення платежів (в тому числі, забезпечення спільного управління системою TARGET2).

Банк Франції управляє і веде облік діяльності казначейства і деяких державних підприємств.

Банк Франції збирає фінансову інформацію про компанії і надає її іншим компаніям. У 2007 році Банк отримав право виносити незалежну оцінку про кредитоспроможність юридичної особи.

По фізичних особах Банк Франції веде облік інцидентів, пов'язаних з платежами:

  • національний список втрачених або вкрадених чеків;
  • центральний список інцидентів, пов'язаних з незаконним проведенням фінансових операцій;
  • національний список інцидентів, пов'язаних з неповерненням кредитів фізичними особами.

Організаційна структура

Організаційна структура представлена центральними підрозділами в Парижі і має 212 відділень, які розташовані по всій території країни[6]. Кожне відділення очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожному відділені є консультативний орган — рада, кількість радників у якій становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів відділення. Генеральною радою призначає радників строком на 3 роки з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору відділення інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

Примітки

  1. ↑ SIRENE
  2. ↑ https://www.lesechos.fr/14/11/2017/lesechos.fr/030871205600_climat-d-inquietude-chez-les-salaries-de-la-banque-de-france.htm
  3. ↑ https://www.latribune.fr/entreprises-finance/banques-finance/la-banque-de-france-veut-largement-reduire-ses-effectifs-583663.html
  4. ↑ а б 1800 Creation of the Banque de France. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  5. ↑ 1936-1945 Nationalization. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  6. ↑ а б Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. (укр.)
  7. ↑ 1973 Rewriting the bank's statutes. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  8. ↑ Энциклопедический словарь. 2009.
  9. ↑ 1993 A landmark reform grants the Bank independence. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)

Література

  • Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В.
  • Банківська система Франції // Зовнішня торгівля. -1998. -№ 4.
  • Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
  • Финансы. Толковый словарь. 2-е изд. — М.: "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир". Брайен Батлер, Брайен Джонсон, Грэм Сидуэл и др. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И.М.. 2000.
  • Большой Энциклопедический словарь. 2000.
  • Энциклопедический словарь. 2009.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Банк_Франції&oldid=7990418