Банк Франції: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 37: Рядок 37:
У [[1993]] році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави<ref name="independence">{{cite web |url=http://www.banque-france.fr/gb/instit/histoire/histor5.htm |title= 1993 A landmark reform grants the Bank independence|author= |date= |work= |publisher=Banque de France|accessdate= 7 листопада 2011}} {{ref-en}}</ref>. У 1998 році банк став членом [[Європейська система центральних банків|Європейської системи центральних банків]] (ЄСЦБ).
У [[1993]] році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави<ref name="independence">{{cite web |url=http://www.banque-france.fr/gb/instit/histoire/histor5.htm |title= 1993 A landmark reform grants the Bank independence|author= |date= |work= |publisher=Banque de France|accessdate= 7 листопада 2011}} {{ref-en}}</ref>. У 1998 році банк став членом [[Європейська система центральних банків|Європейської системи центральних банків]] (ЄСЦБ).


Починаючи з [[1 січня]] [[1999]] року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — евро<ref name="Мельник"/>. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка<ref name="Мельник"/>.
Починаючи з [[1 січня]] [[1999]] року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — [[евро]]<ref name="Мельник"/>. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка<ref name="Мельник"/>.


== Діяльність ==
== Діяльність ==

Версія за 10:49, 7 листопада 2011

Банк Франції
Тип Q112176671?[1]
Засновано 18 січня 1800
Головний офіс Париж, Франція
Ключові особи Крістіан Нойєр (президент), Жан-Поль Редуїн і Жан-П'єр Ландо (віце-президенти)
Власний капітал 140 млрд. євро (12/2010), 2435 тонн золота, більше 82,6 млрд, 157,4 млрд банкнот (євро)
Кількість співробітників ▼9800 осіб (2020)[2][3]
Материнська компанія Франція
Кількість відділень 212
Сайт www.banque-france.fr

Банк Франції (фр. Banque de France) — державний центральний банк Франції. Банк був створений у 1800 році і націоналізований в грудні 1945 року; має 212 відділень. Є членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у Парижі.

Історія

Заснований 18 січня 1800 року Наполеоном Бонапартом як приватне акціонерне товариство[4]. 14 квітня 1803 року банк отримав монопольне право випуску банкнот у Парижі[4], а з 1848 року, після поглинання 9 провінційних емісійних банків, — у всій країні.

Банк Франції був завжди оплотом реакції. Його ресурси використовувалися для придушення Революції 1848 року, Паризької комуни, надавалися німецьким фашистам у роки окупації під час Другої світової війни. До 1936 року банком керувала Регентська рада (15 регентів — представників 200 найбільших акціонерів), потім — Рада (20 радників, з яких 18 призначалися урядом). 2 грудня 1945 року банк був націоналізований, акціонери отримали велику компенсацію, але управління банку залишилося в руках фінансової олігархії[5]. Управляючий банком і два його заступники призначалися радою міністрів. Генеральна рада банку складаласт з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначалися міністром фінансів; 4 директорських посади займали генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів. Як центральний банк, до 1945 року він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи торговельно-промислову клієнтуру[6].

Банк Франції надає позики уряду, є «банком банків», переобліковуючи коротко-і середньострокові векселі комерційних банків і виплачуючи їм короткострокові кредити, а також кредитує безпосередньо промислові і торговельні підприємства. Спільно з державною Національною кредитною радою банк регулює обсяг кредиту. У 1968 році банк мав 258 відділень по країні, підтримував кореспондентські зв'язки з центральними емісійними банками більшості країн світу. На початок 1969 року акціонерний капітал банку становив 250 млн. франців, сума балансу на початок 1969 року становила 91,2 млрд. франків, емісія — 72,2 млрд. франків, депозити — 12,1 млрд. франків, у тому числі французьких банків — 7,1 млрд. (аванси і позики уряду — 8,8 млрд. франків, облік і переоблік комерційних векселів — 36,5 млрд. франків, у тому числі 4,7 млрд. франків середньострокових векселів, пов'язаних з житловим будівництвом, золото і закордонні активи — 20,7 млрд. франків порівняно з більш ніж 34 млрд. франків на початку 1968 року.

У 1973 році було переписано статут банку[7]. Сума баланса складала 684,4 млрд. франків (118,2 млрд. доларів США) (кінець 1980-х років)[8].

У 1993 році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави[9]. У 1998 році банк став членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).

Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — евро[6]. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка[6].

Діяльність

Банк Франції виконує три основні завдання відповідно до законодавства та правами, делеговані йому Європейським центральним банком (ЄЦБ) за принципом субсидіарності:

У відповідності із завданням підтримки грошової стабільності Банк Франції здійснює різні види діяльності:

  • встановлює платіжний баланс Франції та представляє економічні інтереси Франції в міжнародному співтоваристві;
  • реалізує політику ЄЦБ у проведенні тендерів для банків, що бажають залучити грошові кошти;
  • управляє частиною валютних резервів ЄЦБ;
  • здійснює емісію грошей і управління ними.

У відповідності із завданням підтримки фінансової стабільності Банк Франції здійснює такі функції:

  • контроль за діяльністю Комітету кредитних установ та інвестиційних компаній і Банківської комісії;
  • управління фінансовою системою;
  • управління системою здійснення платежів (в тому числі, забезпечення спільного управління системою TARGET2).

Банк Франції управляє і веде облік діяльності казначейства і деяких державних підприємств.

Банк Франції збирає фінансову інформацію про компанії і надає її іншим компаніям. У 2007 році Банк отримав право виносити незалежну оцінку про кредитоспроможність юридичної особи.

По фізичних особах Банк Франції веде облік інцидентів, пов'язаних з платежами:

  • національний список втрачених або вкрадених чеків;
  • центральний список інцидентів, пов'язаних з незаконним проведенням фінансових операцій;
  • національний список інцидентів, пов'язаних з неповерненням кредитів фізичними особами.

Організаційна структура

Організаційна структура представлена центральними підрозділами в Парижі і має 212 відділень, які розташовані по всій території країни[6]. Кожне відділення очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожному відділені є консультативний орган — рада, кількість радників у якій становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів відділення. Генеральною радою призначає радників строком на 3 роки з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору відділення інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

Примітки

  1. ↑ SIRENE
  2. ↑ https://www.lesechos.fr/14/11/2017/lesechos.fr/030871205600_climat-d-inquietude-chez-les-salaries-de-la-banque-de-france.htm
  3. ↑ https://www.latribune.fr/entreprises-finance/banques-finance/la-banque-de-france-veut-largement-reduire-ses-effectifs-583663.html
  4. ↑ а б 1800 Creation of the Banque de France. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  5. ↑ 1936-1945 Nationalization. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  6. ↑ а б в г Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. (укр.)
  7. ↑ 1973 Rewriting the bank's statutes. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
  8. ↑ Энциклопедический словарь. 2009.
  9. ↑ 1993 A landmark reform grants the Bank independence. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)

Література

  • Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В.
  • Банківська система Франції // Зовнішня торгівля. -1998. -№ 4.
  • Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
  • Финансы. Толковый словарь. 2-е изд. — М.: "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир". Брайен Батлер, Брайен Джонсон, Грэм Сидуэл и др. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И.М.. 2000.
  • Большой Энциклопедический словарь. 2000.
  • Энциклопедический словарь. 2009.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Банк_Франції&oldid=7990428