Банк Франції: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Рядок 39: | Рядок 39: | ||
Починаючи з [[1 січня]] [[1999]] року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — [[евро]]<ref name="Мельник"/>. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка<ref name="Мельник"/>. |
Починаючи з [[1 січня]] [[1999]] року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — [[евро]]<ref name="Мельник"/>. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка<ref name="Мельник"/>. |
||
== Управління == |
== Управління == |
||
Функціональній структурі притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого<ref name="Мельник"/>. Управляючий і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається [[Президент Франції|Президенту республіки]]. Управляючий, маючи широкі повноваження і права, здійснює управління банком, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Управляючий має право призначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора відділення банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції<ref name="Мельник"/>. |
Функціональній структурі притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого<ref name="Мельник"/>. Управляючий і два його заступники призначаються директором [[Рада міністрів Франції|ради міністрів Франції]] строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається [[Президент Франції|Президенту республіки]]. Управляючий, маючи широкі повноваження і права, здійснює управління банком, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Управляючий має право призначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора відділення банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції<ref name="Мельник"/>. |
||
Функції заступників управляючого |
Функції заступників управляючого розмежовані — один з них відповідає за адміністративні питання, інший — за питання грошової політики<ref name="Мельник"/>. |
||
Керівництво здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики (створена у [[1993]] році)<ref name="Мельник"/>. |
Керівництво здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики (створена у [[1993]] році)<ref name="Мельник"/>. |
Версія за 11:09, 7 листопада 2011
Банк Франції | |
---|---|
Тип | Q112176671?[1] |
Засновано | 18 січня 1800 |
Головний офіс | Париж, Франція |
Ключові особи | Крістіан Нойєр (президент), Жан-Поль Редуїн і Жан-П'єр Ландо (віце-президенти) |
Власний капітал | 140 млрд. євро (12/2010), 2435 тонн золота, більше 82,6 млрд, 157,4 млрд банкнот (євро) |
Кількість співробітників | ▼9800 осіб (2020)[2][3] |
Материнська компанія | Франція |
Кількість відділень | 212 |
Сайт | www.banque-france.fr |
Банк Франції (фр. Banque de France) — державний центральний банк Франції. Банк був створений у 1800 році і націоналізований в грудні 1945 року; має 212 відділень. Є членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у Парижі.
Історія
Заснований 18 січня 1800 року Наполеоном Бонапартом як приватне акціонерне товариство[4]. 14 квітня 1803 року банк отримав монопольне право випуску банкнот у Парижі[4], а з 1848 року, після поглинання 9 провінційних емісійних банків, — у всій країні.
Банк Франції був завжди оплотом реакції. Його ресурси використовувалися для придушення Революції 1848 року, Паризької комуни, надавалися німецьким фашистам у роки окупації під час Другої світової війни. До 1936 року банком керувала Регентська рада (15 регентів — представників 200 найбільших акціонерів), потім — Рада (20 радників, з яких 18 призначалися урядом). 2 грудня 1945 року банк був націоналізований, акціонери отримали велику компенсацію, але управління банку залишилося в руках фінансової олігархії[5]. Управляючий банком і два його заступники призначалися радою міністрів. Генеральна рада банку складаласт з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначалися міністром фінансів; 4 директорських посади займали генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів. Як центральний банк, до 1945 року він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи торговельно-промислову клієнтуру[6].
Банк Франції надає позики уряду, є «банком банків», переобліковуючи коротко-і середньострокові векселі комерційних банків і виплачуючи їм короткострокові кредити, а також кредитує безпосередньо промислові і торговельні підприємства. Спільно з державною Національною кредитною радою банк регулює обсяг кредиту. У 1968 році банк мав 258 відділень по країні, підтримував кореспондентські зв'язки з центральними емісійними банками більшості країн світу. На початок 1969 року акціонерний капітал банку становив 250 млн. франців, сума балансу на початок 1969 року становила 91,2 млрд. франків, емісія — 72,2 млрд. франків, депозити — 12,1 млрд. франків, у тому числі французьких банків — 7,1 млрд. (аванси і позики уряду — 8,8 млрд. франків, облік і переоблік комерційних векселів — 36,5 млрд. франків, у тому числі 4,7 млрд. франків середньострокових векселів, пов'язаних з житловим будівництвом, золото і закордонні активи — 20,7 млрд. франків порівняно з більш ніж 34 млрд. франків на початку 1968 року.
З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами[6]. У своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановами Міністерства фінансів і Національної кредитної ради — спеціального державного органа для регулювання кредиту в країні. У 1973 році було переписано статут банку[7]. Сума баланса складала 684,4 млрд. франків (118,2 млрд. доларів США) (кінець 1980-х років)[8].
У 1993 році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави[9]. У 1998 році банк став членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).
Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — евро[6]. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка[6].
Управління
Функціональній структурі притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого[6]. Управляючий і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки. Управляючий, маючи широкі повноваження і права, здійснює управління банком, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Управляючий має право призначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора відділення банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції[6].
Функції заступників управляючого розмежовані — один з них відповідає за адміністративні питання, інший — за питання грошової політики[6].
Керівництво здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики (створена у 1993 році)[6].
Рада з питань грошової політики виконує наступні функції[6]:
- розробляє напрями грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси та її агрегатів;
- визначає порядок проведення позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій;
- встановлює параметри політики обов'язкових резервів.
Діяльність
Банк Франції виконує три основні завдання відповідно до законодавства та правами, делеговані йому Європейським центральним банком (ЄЦБ) за принципом субсидіарності:
- підтримання грошової стабільності;
- підтримання фінансової стабільності;
- надання банківських послуг державним органам, юридичним та фізичним особам.
У відповідності із завданням підтримки грошової стабільності Банк Франції здійснює різні види діяльності:
- встановлює платіжний баланс Франції та представляє економічні інтереси Франції в міжнародному співтоваристві;
- реалізує політику ЄЦБ у проведенні тендерів для банків, що бажають залучити грошові кошти;
- управляє частиною валютних резервів ЄЦБ;
- здійснює емісію грошей і управління ними.
У відповідності із завданням підтримки фінансової стабільності Банк Франції здійснює такі функції:
- контроль за діяльністю Комітету кредитних установ та інвестиційних компаній і Банківської комісії;
- управління фінансовою системою;
- управління системою здійснення платежів (в тому числі, забезпечення спільного управління системою TARGET2).
Банк Франції управляє і веде облік діяльності казначейства і деяких державних підприємств.
Банк Франції збирає фінансову інформацію про компанії і надає її іншим компаніям. У 2007 році Банк отримав право виносити незалежну оцінку про кредитоспроможність юридичної особи.
По фізичних особах Банк Франції веде облік інцидентів, пов'язаних з платежами:
- національний список втрачених або вкрадених чеків;
- центральний список інцидентів, пов'язаних з незаконним проведенням фінансових операцій;
- національний список інцидентів, пов'язаних з неповерненням кредитів фізичними особами.
Організаційна структура
Організаційна структура представлена центральними підрозділами в Парижі і має 212 відділень, які розташовані по всій території країни[6]. Кожне відділення очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожному відділені є консультативний орган — рада, кількість радників у якій становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів відділення. Генеральною радою призначає радників строком на 3 роки з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору відділення інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.
Відділення здійснюють наступні функції[6]:
- емісія банкнот;
- обслуговування клієнтури, наприклад операції з цінними паперами;
- організація клірингових розрахунків через розрахункові палати;
- збір інформації про діяльність кредитних установ: оцінка банківських ризиків;
- консультування підприємств із питань фінансового аналізу та експертизи;
- збір і аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою кон'юнктурних досліджень у різних галузях економіки.
Через свої відділення банк надає кредити приватним особам переважно під заставу цінних паперів, надає деякі інші види послуг приватним особам.
Примітки
- ↑ SIRENE
- ↑ https://www.lesechos.fr/14/11/2017/lesechos.fr/030871205600_climat-d-inquietude-chez-les-salaries-de-la-banque-de-france.htm
- ↑ https://www.latribune.fr/entreprises-finance/banques-finance/la-banque-de-france-veut-largement-reduire-ses-effectifs-583663.html
- ↑ а б 1800 Creation of the Banque de France. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
- ↑ 1936-1945 Nationalization. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. (укр.)
- ↑ 1973 Rewriting the bank's statutes. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Энциклопедический словарь. 2009.
- ↑ 1993 A landmark reform grants the Bank independence. Banque de France. Процитовано 7 листопада 2011. (англ.)
Література
- Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В.
- Банківська система Франції // Зовнішня торгівля. -1998. -№ 4.
- Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
- Финансы. Толковый словарь. 2-е изд. — М.: "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир". Брайен Батлер, Брайен Джонсон, Грэм Сидуэл и др. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И.М.. 2000.
- Большой Энциклопедический словарь. 2000.
- Энциклопедический словарь. 2009.