Лебединець Михайло Мусійович

Михайло Мусійович Лебединець
2-й Народний комісар юстиції УСРР
травень 1919 — серпень 1919
Попередник	Олександр Ісакович Хмельницький
Наступник	Євген Петрович Терлецький
Народився	29 жовтня 1889(1889-10-29) Гадяч
Помер	17 грудня 1934(1934-12-17) (45 років) Київ
Відомий як	суддя, політик
Громадянство	Російська імперія, СРСР
Національність	українець
Політична партія	соціалісти-революціонери і КПРС
Професія	письменник, перекладач, радянський державний діяч
Роботи у Вікіджерелах

Миха́йло Мусі́йович Лебеди́нець (*29 жовтня 1889, Гадяч — †17 грудня 1934, Київ) — український прозаїк, перекладач. Також державний діяч УСРР. Чоловік народного комісара соціального страхування УСРР Марії Венедиктівни Лебединець.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Син дрібного крамаря. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету (1909–1911), звідки його відрахували за участь в українській студентській есерівській організації й вислали на Полтавщину. 1913 р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Під час Першої світової війни служив прапорщиком в обозному батальйоні. 1917 р. активізував працю в Українській партії соціалістів-революціонерів, був обраний головою української військової ради Західного фронту і головою фронтової фракції партії. Після підписання Брестейського миру у квітні 1918 р. переїхав до Києва. У 1919–1920 рр. належав до УКП (б). Був членом правління видавничого товариства «Ґрунт» (1918), працював у Бюро преси та пропаганди УНР, секретарем редакції газети «Боротьба» (1919). У травні-серпні 1919 р. — Нарком юстиції УСРР, від серпня 1919 р. до початку 1920 р. — член закордонного бюро ЦК УКП (б) в Москві. Відтак переїхав до Харкова, вступив до КП(б)У. У 1920–1921 рр. — член колегії і заступник наркома юстиції УСРР, від січня 1922 р. до січня 1924 р. — завідувач консульського відділу посольства УСРР і ССРР у Польщі, у лютому 1924 р. — вересні 1928 — голова Верховного суду УСРР. 1928 р. його як колишнього боротьбиста усунули від роботи у Верховному суді й перевели до Одеси на посаду директора оперного театру. Повернувшись до Харкова, працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія».

Восени 1934 р. Лебединця заарештували органи ҐПУ; у складі «групи 29-ти» його обвинуватили в належності до підпільної терористичої білогвардійської організації і розстріляли.

У Харкові певний час після страти перебувала дружина Лебединця - Марія Венедиктівна.

З творчого доробку

Автор збірок новел:

• Пасма життя. — Київ, 1919. (рец.: Книгарь. — 1919. — Ч. 22)
• Вікно розчинене. — Харків, 1922.

Переклади:

• Казімєж Тетмаєр. Мелянхолія. — Київ, 1918.
• Еліза Ожешкова. Міртала. Харків, 1929.
• Стефан Жеромський. Провесінь. — Харків, 1930.
• Владислав Реймонт. Селяни. — Харків, 1930. (дві перші частини роману)
• Бруно Ясенський. Палю Париж. — Харків, 1930.

Джерела та література

• І. Б. Усенко. Лебединець Михайло Мусійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 64. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• О. П. Юренко. Лебединець Михайло Мусійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Божко О. І. Лебединець Михайло Мусійович // Українська літературна енциклопедіяВ 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 141.
• Лейтес, Абрам. Яшек, Микола. Десять років української літератури. (1917—1927) / За загальною редакцією С. Пилипенка. — Т. І: Біо-бібліографічний. — ДВУ, 1928. — С. 284-285.
• Лексика
• Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — . Вип. 7.