Повітряні сили Німеччини
Повітряні сили Німеччини або Люфтва́ффе (нім. Luftwaffe — повітряна зброя) — назва німецьких повітряних сил у складі рейхсвера, вермахта і бундесвера.
Історія
З появою військової авіації попередник Люфтваффе «Імперська військово-повітряна служба» (нім. Luftstreitkräfte) була організована в 1910 році. Військові мали намір використовувати авіацію перш за все для розвідки на підтримку армії на землі, так же як повітряні кулі були використані протягом Франко-Прусської Війни 1870–1871 рр.
Хоча військово-повітряна служба використовувала різні типи літальних апаратів (винищувачі, розвідники, бомбардувальники і дирижаблі), найвідомішими для публіки були пілоти-винищувачі, такі як Манфред фон Ріхтгофен («червоний барон»), Ернст Удет, Герман Герінг, Макс Імельман, Вернер Фосс.
До початку 1918 р. на літаках Німеччини і Австро-Угорщини була використана емблема ордену Залізного хреста. Далі було використано грецький хрест чорного кольору на білому фоні.
За Версальським договором Імперська військово-повітряна служба була розпущена і літаки були знищені.
Міжвоєнний період
У зв'язку з забороною на існування військово-повітряних сил в Німеччині військові пілоти мали тримати своє тренування в таємниці. З 1924 по 1933 рр. в Липецьку провадилось тренування німецьких пілотів на літаках радянського, нідерландського і німецького виробництва.
В Німеччині існувала напіввійськова організація «Німецький повітряний союз» (нім. Deutscher Luftverband), яким керував Ернст Удет. 26 лютого 1935 Адольф Гітлер наказав Герману Герінгу створити військово-повітряні сили. Люфтваффе було створено на основі «Німецького повітряного союзу».
Люфтваффе мало добру можливість випробувати пілотів, авіацію і тактику в Іспанській Громадянській Війні 1936–1939, коли Легіон Кондора був відправлений до Іспанії на підтримку анти-республіканського повстання під проводом Франціско Франко.
Перед початком війни, Люфтваффе була одною з найсучасніших, наймогутніших і найдосвідченіших військових авіацій у світі. Люфтваффе мало перевагу у літаках перед суперниками. Військово-повітряні сили були невід'ємною частиною доктрини Бліцкригу. Використання пікіруючих бомбардувальників Штука (нім. Stuka) для підтримки армії і переважаючих сил тактичних винищувачів були ключами до декількох ранніх успіхів. Месершміт Bf 109 був найбільш різностороннім винищувачем, і його було проектовано коли біплани були ще стандартом. Фокке-Вульф Fw 190 вважається найкращим німецьким винищувачем Другої світової війни. Влітку і восені 1940 р, Люфтваффе програло битву над Британією, першу цілком повітряну битву, що стала першою поразкою Німеччини. Вслід військовим невдачам на Східному фронті, від 1942 року у Люфтваффе почався поступовий занепад. Авіація союзників стала переважати німецьку кількістю. Під кінець війни Люфтваффе не було більше головним чинником, і незважаючи на постачання удосконалених літаків, таких як Месершміт Me262 і Me163, боєздатність сил падала через нестачу палива, недостатність виробничих потужностей і відсутність навчених пілотів.
Люфтваффе було розпущено в серпні 1946 року.
Люфтваффе було створено знов після приєднання ФРН до НАТО у 1955 р. Більшість літальних апаратів, які використовувало Люфтваффе, було розроблено в США і виготовлено в Німеччині за ліцензією. На фюзеляжі літаки мали знак залізного хреста, на кілі — зображення прапора ФРН.
Багато відомих пілотів-винищувачів, які були у Люфтваффе під час Другої світової війни, стали пілотами військової авіації ФРН і пройшли навчання в США на сучасній техніці. Серед них Еріх Хартманн, ас з найбільшим рахунком (352 збитих літаків), Герхард Баркхорн (301), Гюнтер Ралль (275) і Йоханнес Штейнхофф (176). Стейнхофф, літав на реактивному Ме-262 і зазнав тяжкої аварії на ньому, а згодом став головнокомандувачем Люфтваффе, Гюнтер Ралл був наступником. Хартманн пішов у відставку в чині полковника у 1970 р.
Протягом 1960-х «криза Старфайтера» була великою проблемою в Німеччині, оскільки багато пілотів винищувача Локхід Ф-104 Старфайтер зазнали аварії. У Люфтваффе 292 з 916 Старфайтерів потерпіли аварії, забравши життя 115 пілотів. Західна німецька публіка вірила в те, що Старфайтер був ненадійним і називала його «творець вдів» (нім. Witwenmacher), літаюча труна (нім. fliegender Sarg) і «цвях у ґрунті» (нім. Erdnagel).
Стейнхофф і його заступник Ралл звернули увагу на те що в інших країнах Старфайтер виявляється набагато безпечнішим — Іспанія не втратила жодного у той самий час. Американські фахівці перекладали відповідальність за аварії на практику агресивних польотів і польотів на дуже малих висотах німецькими пілотами. Стейнхофф і Ралл вирушили в США для навчання інструкторами Локхід, і помітили деякі специфічні особливості в навчанні, які могли створити ситуації для нещасних випадків. Стейнхофф і Ралл негайно змінили навчальний курс для пілотів Старфайтерів, і кількість нещасних випадків швидко зменшилась до таких же або кращих, ніж в військово-повітряних силах інших країн. Незважаючи на покращення ситуації, Старфайтери було замінено в Німеччині раніше, ніж в інших країнах.
На початку червня 1979 р. Люфтваффе стала отримувати винищувачі-бомбардувальники Панавіа Торнадо. Всього було отримано 212 літаків.
Об'єднання Німеччини
Військово-повітряна служба НДР (нім. Luftstreitkräfte der NVA) була приєднана до Люфтваффе після об'єднання Німеччини у жовтні 1990. Через те, що в НДР стояли на озброєнні літаки виробництва Східного блоку, такі як Су-17, МіГ-21, МіГ-23 і винищувачі МіГ-29, більша частина обладнання яких була не сумісна з західнонімецької обладнанням НАТО, тому вони були виведені з експлуатації і продані або передані новим членам НАТО в Східній Європі, таким як Польща і країни Балтії.
Техніка та озброєння
Тип | Виробництво | Призначення | Кількість | Примітки | Зображення |
---|---|---|---|---|---|
Бойові літаки | |||||
Eurofighter Typhoon | Євросоюз | багатоцільовий винищувач | 123 [1] | Всього замовлено 180.[1]. З доповіді Міноборони ФРН на 2 грудня 2015 року ПС ФРН мають у своєму розпорядженні всього 55 літаків здатних виконувати бойові завдання.[2]. | |
Panavia Tornado IDS
Panavia Tornado ECR |
Німеччина | винищувач-бомбардувальник
розвідник-бомбардувальник |
86[3]
|
З доповіді Міноборони ФРН на 2 грудня 2015 року ПС ФРН мають у своєму розпорядженні 93 літаки Tornado. З них 66 знаходяться в експлуатації, а здатних виконувати бойові завдання лише 29. | |
Транспортні і пасажирські літаки | |||||
Airbus A400M | Євросоюз | транспортний | 5[1]. | план 53 літаки[1]. | |
Airbus A310 | Євросоюз | пасажирський | 1[3]
4[3] |
створені на базі Airbus A310 |
|
Transport Allianz C.160 Transall | Євросоюз | середній військово-транспортний літак | 53[3] | ||
Airbus A340 | Євросоюз | VIP Транспорт | 2[3] | ||
Airbus A319 | Євросоюз | пасажирський | 2[3] | ||
Bombardier Global Express | Канада | адміністративний літак | 4[3] | модель Global 5000 | |
Навчальні літаки | |||||
Raytheon T-6 Texan II | США | навчально-тренувальний | 69[3] | ||
Northrop T-38 Talon | США | навчально-тренувальний | 40[3] | ||
Гелікоптери | |||||
Eurocopter H145M | Євросоюз | багатоцільовий гелікоптер | 15[3] | військовий варіант | |
Sikorsky CH-53G/GA | Німеччина | важкий транспортний гелікоптер
пошуково-рятувальний |
64[3]
|
вироблялися за ліцензією в Німеччині | |
Eurocopter AS 532 | Євросоюз | VIP гелікоптер | 3[3] | ||
БПЛА | |||||
Euro Hawk | США | розвідувальний БПЛА | 1 | ||
IAI Heron | Ізраїль | розвідувальний БПЛА | 3[4] | ||
ППО | |||||
MIM-104F Patriot | США | зенітний ракетний комплекс | 12[3] | PAC-3 | |
MANTIS | Німеччина | зенітно-артилерійський комплекс | 2[3] | ||
Ozelot | Німеччина | самоходний зрк | 10[3] | на основі FIM-92A Stinger | |
Fliegerfaust 2 Stinger | Німеччина | ПЗРК | FIM-92 Stinger виробляється за ліцензією компанією EADS в Німеччині. |
Див. також
Посилання
- Офіційний веб-сайт Люфтваффе (нім.)
- Музей Люфтваффе (нім.)
- веб-сайт ВПС НДР (1955–1990) (нім.)
- Дані і фото літаків Люфтваффе (англ.)
- Пілоти-винищувачі Люфтваффе (англ.)
- Neil Page's web site розповіді німецьких пілотів (англ.)