Лебединець Михайло Мусійович
| Михайло Мусійович Лебединець | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | ||||
| Помер | †17 грудня 1934 р. м. Київ | |||
| Громадянство | Російська імперія, СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник, перекладач, радянський державний діяч | |||
| Мова творів | українська | |||
| Партія | Партія соціалістів-революціонерів і КПРС | |||
|
| ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Миха́йло Мусі́йович Лебеди́нець (1888 р. – 17 грудня 1934 р., Київ) — прозаїк, перекладач, радянський державний діяч.
Син дрібного крамаря. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету (1909–1911), звідки його відрахували за участь в українській студентській есерівській організації й вислали на Полтавщину. 1913 р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Під час Першої світової війни служив прапорщиком в обозному батальйоні. 1917 р. активізував працю в Українській партії соціалістів-революціонерів, був обраний головою української військової ради Західного фронту і головою фронтової фракції партії. Після підписання Брестейського миру у квітні 1918 р. переїхав до Києва. У 1919–1920 рр. належав до УКП(б). Був членом правління видавничого товариства «Ґрунт» (1918), працював у Бюро преси та пропаганди УНР, секретарем редакції газети «Боротьба» (1919). У травні–серпні 1919 р. – Нарком юстиції УСРР, від серпня 1919 р. до початку 1920 р. – член закордонного бюро ЦК УКП(б) в Москві. Відтак переїхав до Харкова, вступив до КП(б)У. У 1920–1921 рр. – член колегії і заступник наркома юстиції УСРР, від січня 1922 р. до січня 1924 р. – завідувач консульського відділу посольства УСРР і ССРР у Польщі, у лютому 1924 р. – вересні 1928 – голова Верховного суду УСРР. 1928 р. його як колишнього боротьбиста усунули від роботи у Верховному суді й перевели до Одеси на посаду директора оперного театру. Повернувшись до Харкова, працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія». Восени 1934 р. Лебединця заарештували органи ҐПУ; у складі «групи 29-ти» його обвинуватили в належності до підпільної терористичої білогвардійської організації і розстріляли.
Автор збірок новел:
Переклади:
- Казімєж Тетмаєр. Мелянхолія. — Київ, 1918.
- Еліза Ожешкова. Міртала. Харків, 1929.
- Стефан Жеромський. Провесінь. — Харків, 1930.
- Владислав Реймонт. Селяни. — Харків, 1930. (дві перші частини роману)
- Бруно Ясенський. Палю Париж. — Харків, 1930.