Луї Гаррель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:32, 14 червня 2024, створена 193.106.147.208 (обговорення)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луї Гаррель
Louis Garrel
Луї Гаррель на Каннському кінофестивалі, 2010 р.
Дата народження14 червня 1983 (41 рік)
Місце народженняПариж, Франція
ГромадянствоФранція Франція
Професіяактор, режисер, сценарист
Alma materВища національна консерваторія драматичного мистецтва і Ліцей Фенелона
Роки активності1989 — наш час
IMDbID 0308039
Нагороди та премії
«Сезар» (2006)
Офіційний сайт
q: Висловлювання у Вікіцитатах
Луї Гаррель у Вікісховищі

Луї́ Гарре́ль (фр. Louis Garrel; нар. 14 червня 1983, Париж) — французький актор, сценарист і кінорежисер.

Біографія

[ред. | ред. код]

Луї Гаррель народився 14 червня 1983 року в Парижі, в сім'ї режисера Філіпа Гарреля і акторки Брижіт С'ю (фр. Brigitte Sy). Акторами були його дід Моріс Гаррель і прадід[1][2]. Хрещений батько Луї Гарреля — також відомий актор Жан-П'єр Лео[3]. Закінчив Вищу національну консерваторію драматичного мистецтва в Парижі у 2004 році[1].

Називає себе марксистом[4].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Луї знімався у батька-режисера з шестирічного віку[5], але перший успіх йому принесла роль сінефіла, еротомана і бунтаря Тео у «Мрійниках» Бернардо Бертолуччі. Ця роль ідеально підійшла до його іміджу неусмішливого інтелектуала і нервового красеня[6]. У 2006 році Луї Гаррель отримав престижну премію «Сезар» за роль у фільмі свого батька «Постійні коханці» в номінації «Найперспективніший актор». Він привернув увагу Каннського фестивалю 2007 року: у фільмі Валерії Бруні-Тедескі «Сон попередньої ночі» Гаррель-молодший зіграв коханця сорокарічної акторки (її роль виконала сама Валерія), а в мюзиклі Крістофа Оноре «Усі пісні лише про кохання» став героєм бісексуальної мелодрами.

Не лише європейську, але і світову славу Луї закріпив ролями в трьох абсолютно різних фільмах Крістофа Оноре: «Моя мати» (фр. Ma mère), «Паризька історія» (фр. Dans Paris) і «Усі пісні лише про кохання» (фр. Les chansons d'amour). При створенні саундтрека в останньому актор сам виконував усі партії свого героя. Алекс Бопен[fr], автор музики і лібретто, отримав у 2008 року премію «Сезар» за найкращу музику до фільму[7].

У 2008 році Луї Гаррель виступив автором сценарію і режисером короткометражної стрічки «Мої друзі» (фр. Mes copains)[1]. У 2015 році Гаррель поставив свій перший повнометражний фільм — мелодраму «Друзі», — до якого написав, у співавторстві з Крістофом Оноре, сценарій та зіграв одну з головних ролей.

Гаррель вільно говорить англійською і італійською мовами[3].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Актор
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1989 ф Запасні поцілунки Les baisers de secours Ло
2001 ф Це моє тіло Ceci est mon corps Антуан
2002 ф Війна в Парижі La guerre à Paris
2003 ф Мрійники The Dreamers Тео
2004 ф Моя мати Ma mère П'єр
2005 ф Постійні коханці Les amants réguliers Франсуа
2006 ф Паризька історія Dans Paris Джонатан
2006 ф Прелюдія Un lever de rideau Бруно
2007 ф Усі пісні лише про кохання Les chansons d'amour Ісмаель
2007 ф Сон попередньої ночі Actrices Ерік
2008 ф Вибір — кохати Choisir d'aimer
2008 ф Межа світанку La frontière de l'aube Франсуа
2008 ф Очаровашка La Belle Personne Немур
2009 ф Моя дівчинка не хоче… Non ma fille, tu n'iras pas dancer Симон
2010 ф Шлюб утрьох Le mariage à trois Тео
2010 ф Уявне кохання Les Amours Imaginaires гість на вечірці
2010 ф Двовладдя Diarchia Люк
2010 ф Лісабонські таємниці Mistérios de Lisboa
2011 ф Коханці Les Biens-aimés
2011 ф Те літо пристрасті Un été brûlant Фредерік
2013 ф Замок в Італії Un Château en Italie Натан
2013 ф Ревнощі La jalousie Луїс
2014 ф Святий Лоран. Страсті великого кутюр'є Saint Laurent Жак де Башер
2015 ф Мій король Mon roi Солаль
2015 ф Друзі Les Deux Amis Абель
2015 ф У тіні жінок L'Ombre des femmes оповідач, озвучування
2016 ф Ілюзія кохання Mal de pierres Андре Саваж
2016 ф Планетаріум Planetarium Фернан Прув
2016 ф Помилкові визнання Les fausses confidences Дорант
2017 ф Привиди Ісмаєля Les Fantomes d'Ismaël
2017 ф Молодий Годар Redoubtable Жан-Люк Годар
2018 ф Один король — одна Франція Un peuple et son roi Максиміліан Робесп'єр
2018 ф Чесний чоловік L'Homme fidèle Абель
2020 ф Фестиваль Ріфкіна Rifkin's Festival Філіпп
2023 ф Три мушкетери: Д’Артаньян Les Trois Mousquetaires : D'Artagnan Луї XIII
2023 ф Три мушкетери: Міледі Les Trois Mousquetaires: Milady Луї XIII
Режисер

Визнання

[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації
Рік Нагорода Категорія фільм Результат
2006 Премія «Сезар» Найперспективніший актор Постійні коханці Перемога
Золота зірка кіно Найкращий молодий актор Постійні коханці Перемога
2011 Премія «Сезар» Найкращий короткометражний фільм Petit tailleur Номінація
2015 Найкращий актор другого плану Святий Лоран. Страсті великого кутюр'є Номінація
Каннський кінофестиваль Золота камера Друзі Номінація
2016 Премія «Люм'єр» Найкращий дебютний фільм Друзі Номінація
Премія «Сезар» Найкращий актор другого плану Мій король Номінація
2018 Премія «Люм'єр» Найкращий актор Молодий Годар Номінація
Премія «Сезар» Найкращий актор Номінація

Додаткові факти

[ред. | ред. код]

У 2007 році Луї Гаррель зайняв 15-те місце у списку «15 найсексуальніших чоловіків» за версією французького часопису Elle[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Internet Movie Database — Louis Garrel [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.] imdb.com
  2. The Auteurs — Philippe Garrel [Архівовано 8 травня 2010 у Wayback Machine.] theauteurs.com
  3. а б в Анна Гоголь. Гаррель Луи (Louis Garrel). cinema-france.ru. Архів оригіналу за 09.04.2015. Процитовано 4.04.2015.
  4. Луи Гаррель: «Следует ли осуждать Троцкого или Ленина?». Kinopoisk (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  5. The Auteurs — Louis Garrel [Архівовано 18 лютого 2010 у Wayback Machine.] theauteurs.com
  6. Morales, Wilson. «The Dreamers: An Interview with Bernardo Bertolucci» [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.], Blackfilm.com. 2004. Retrieved April 5, 2010.
  7. Orange, Michelle. «Talking with Christopher Honoré and Louis Garrel» [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.], The Village Voice, 18 March 2008. Retrieved April 5, 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]