Голубович Всеволод Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голубович.
Всеволод Олександрович Голубович
Всеволод Олександрович Голубович
Всеволод Олександрович Голубович
Українська Народна Республіка Голова Ради Народних Міністрів
30 січня 1918 — 29 квітня 1918
ПопередникВолодимир Винниченко
НаступникМикола Устимович як в.о Отамана Ради Міністрів Української Держави
Українська Народна Республіка Генеральний Секретар Міжнаціональних Справ
30 січня 1918 — 3 березня 1918
ПопередникОлександр Шульгин
НаступникМикола Любинський
Українська Народна Республіка Генеральний Секретар Торгівлі і Промисловості
20 листопада 1917 — 18 січня 1918
Попередникпосада запроваджена
НаступникІван Фещенко-Чопівський
Українська Народна Республіка Генеральний Секретар Транспорту
27 липня 1917 — 14 серпня 1917
Попередникпосада запроваджена
НаступникВадим Єщенко
Народивсялютий 1885
Молдовка, Липовенська волость, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер16 травня 1939(1939-05-16) (54 роки)
Ярославль, РРФСР, СРСР
Відомий якполітик, дипломат
Громадянство Російська імперія
 УНР
СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Alma materКиївський політехнічний інститут імператора Олександра IId (1915)
Політична партіяУкраїнська Партія Соціалістів-Революціонерів
У шлюбі зТетяна Кардиналовська (1917—1921)
Професіяполітик
РелігіяУАПЦ
 Медіафайли у Вікісховищі

Все́волод Олекса́ндрович Голубо́вич (лютий 1885, с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії (нині с. Молдовка Голованівського району Кіровоградської області[1]) — 16 травня 1939, Ярославль, РРФСР, СРСР) — український громадсько-політичний і державний діяч, жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився в сім'ї священика. Після закінчення духовної семінарії навчався у Київському політехнічному інституті, здобувши 1915 року диплом інженера шляхів і інженера-будівельника за спеціальністю будівництво залізниць. З 1903 року був членом Революційної української партії, у 1912 вступив до Української партії соціалістів-революціонерів.

Працював інженером, начальником дистанції Куп'янськ Південної залізниці, у 1916 — серпні 1917 р. — начальником відділу водних, шосейних, ґрунтових шляхів Румунського фронту. У квітні 1917 року від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії.

Належав до Одеської української громади. У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня 1917 року), секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 року).

Українська делегація у Бересті. Зліва направо: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, Григорій Лисенко, Михайло Полоз, Олександр Севрюк

Від 18 січня 1918 року — голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР.

Призначений бути головою делегації УНР на мирних переговорах у Бересті у грудні 1917 р. — січні 1918 р.. Протягом 3-20 січня перебував у Бересті на перемовах із державами Четверного союзу.

За участь у викраденні банкіра А. Доброго 29 квітня був заарештований німцями і до 16 грудня 1918 року перебував у Лук'янівській в'язниці. 25 липня 1918 у німецькому військово-польовому суді закінчено розгляд справи колишніх міністрів УЦР В. Голубовича і О. Жуковського та урядовців Ю. Гаєвського, П. Богацького, М. Осипова і І. Красовського, яких було звинувачено в участі в арешті банкіра Доброго. Прокурор запропонував покарати О.Жуковського на 2 р. і 6 місяців ув'язнення, В. Голубовича — на 2 роки, М. Осипова — на 1 рік і 6 місяців, П. Богацького, Ю. Гаєвського і І. Красовського на 1 рік тюрми.

У 1919 р. — першій половині 1920 р. редагував друковані органи УПСР у Кам'янці-Подільському та Вінниці.

Ювілейна монета «Всеволод Голубович» (2005). Реверс

11 серпня 1920 р. у м. Кам'янці-Подільському під час засідання губернської ради народного господарства заарештований Особливим відділом 14-ї армії, 22-29 травня 1921 засуджений на процесі українських есерів — членів Центральної Ради, звинувачених у злочинах проти робітників і селян: опорі встановленню радянської влади в Україні, до десяти років ув'язнення в концентраційному таборі, а зважаючи на амністію ВУЦВК — до п'яти років, але амністований у грудні 1921 року із зобов'язанням щотижня приходити на реєстрацію до міліції.

Якийсь час він поневірявся, не мав роботи. Нарешті став завідувачем відділу капітального будівництва, до 1931 року працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства.

1931 року засуджений у справі Українського національного центру. 7 лютого 1932 року колегія ОҐПУ СРСР зменшила строк покарання до шести років. З урахуванням попереднього ув'язнення влітку 1937 року строк закінчився. 2 червня НКВД порушило клопотання перед Президією ЦВК СРСР про продовження ув'язнення, — йому додали ще п'ять років. Помер у в'язниці Ярославля.

Примітки

  1. ↑ Села і селища Голованівського району. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 26 листопада 2011.

Джерела

  • Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 83—84.
  • Бажан О. Г. Поділля в житті та діяльності Всеволода Голубовича // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. — 1995. — С. 286—288.
  • Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР»: Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін.-К.: Темпора, 2013—688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0.
  • Всеволод Голубович: від інженера до прем'єр-міністра // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.

Література

Вінницька область, Тульчинський район

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голубович_Всеволод_Олександрович&oldid=41964100