Координати: 50°9′4″ пн. ш. 29°2′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д. / 50.15111; 29.03750

Івниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Івниця
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Тер. громада Волицька сільська громада
Код КАТОТТГ UA18040130030079837
Облікова картка Івниця 
Основні дані
Засноване 1683
Населення 1339
Площа 30,606 км²
Густота населення 53,71 осіб/км²
Поштовий індекс 13420
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 50°9′4″ пн. ш. 29°2′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д. / 50.15111; 29.03750
Середня висота
над рівнем моря 		210 м
Водойми річка Ів'янка, Міський ставок, Середній ставок, Лісовий ставок, ставок "Польовка"
Найближча залізнична станція Івниця
Місцева влада
Адреса ради вул. Миру, 1, с. Івниця, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13420
Карта
Івниця. Карта розташування: Україна
Івниця
Івниця
Івниця. Карта розташування: Житомирська область
Івниця
Івниця
Мапа
Мапа

CMNS: Івниця у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Івниця.

І́вниця — село в Україні, в Житомирському районі Житомирської області. Населення становить 1339 осіб.[1]

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Ів'янка

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1602 97.45%
російська 39 2.37%
білоруська 2 0.12%
польська 1 0.06%
Усього 1644 100%

Історія

[ред. | ред. код]
Івниця на мапі Зигмунда Герстмана

Назва ймовірно походить від річки Ів'янка, що протікає в центрі села.

Люди селилися тут з давніх часів, про що свідчать залишки городища недалеко від Івниці, а також два давніх кургани, які знаходились в самому містечку[3].

Перші відомості про Івницю датуються 1456 роком[4]. Село згадується в біографії відомого політичного діяча XVII ст. століття Адама Кисіля як власність одного з його предків — Лазара Браєвича, слуги київського князя Семена Олельковича.

У 1545 році половина Івниці належала до Житомирського замку. Потім — власність Киселів, з 1569 року — Дашковських, з 1589 року — Немиричів.

З 1598 року мало статус містечка.

На початку XVII ст. власність Збровських.[5]

Мешканці села ймовірно брали участь у повстанні під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Населення Івниці було винищене військом польського гетьмана Конецпольського надісланим для придушення повстання в квітні 1630 року [1] [Архівовано 1 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького мешканці села були в складі Білоцерківського полку. При складанні козацького реєстру 1649—1650 років 50 козаків полку були родом з Івниці [2] [Архівовано 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.].

У другій половині XVIII ст. це було досить велике торгово-ремісниче селище з населенням понад 3 тисячі жителів, у 1761 році навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Того ж року, перейменоване у містечко з ініціативи власника Івана-Антона Чарнецького. В 1773 році він будує дерев'яну церкву св. Миколая.

У 1830 році вже існував парафіяльний костел парафія РКЦ відносилася до Житомирського деканату[6].

У містечку була також і каплиця, побудована на кладовищі у 1879 році бароном Іваном Максиміліановичем Шодуаром. Діяла церковно-приходська школа (1861 рік) та дві лісопильні.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 1089 осіб, налічувалось 161 дворове господарство, існували православна церква, костел, синагога, 2 єврейських молитовних будинки[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3095 осіб (1509 чоловічої статі та 1586 — жіночої), з яких 2266 — православної віри, 607 — юдейської[8]. До парафії православної належали крім самої Івниці ще Грабівка та Грабовська Рудня.[5]

У містечку працювали цегельня та смолярня, була церковно-парафіяльна школа.[5]

Брама в'їзних воріт

У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 34 верст, від волості 8. Дворів 489, мешканців 2839[9].

Івницький парк

[ред. | ред. код]
Івниця (Парк)

У другій половині XVIII сторіччя тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами. Як було прийнято за тих часів, парк створювався як антураж садибному комплексу Юзефа Чарнецького. Пізніше, в 1814 році землі разом з маєтком придбав барон Ян Йозеф Шодуар. Тут його син Станіслав створює велику колекцію монет, картинну галерею, бібліотеку, що нараховувала більш ніж 30 000 книг. Онук Станіслава Івановича, Іван Максиміліанович у 1903 році вибудував в місті Житомирі чотириповерховий палац. А в 1908 році в два етапи перевіз цінні колекції в міський палац, продавши маєток в Івниці Михайлу Івановичу Терещенку.

На одному з давніх курганів Шодуари збудували каплицю, а всередині влаштували свою усипальницю. На іншому, який знаходився на території парку, розмістили альтанку під назвою Jolie Vue[3].

Від родової садиби барона Максиміліана де Шодуара до наших днів збергіся лише фрагмент в'їзних воріт та руїни башт з бійницями, стилізовані під сторожеві. Позбавлений протягом тривалого часу догляду, парк перетворився на дрімучий. Замість розпланованих алей місцеві жителі протоптали стежки, але попри це, парк не втратив своєї привабливості. На площі 14 га росте близько 45 видів дерев і кущів, серед яких переважає ясен, ялина, липа, клен та в'яз. У парку збереглося близько 800 дерев, вік яких перевищує два сторіччя.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Соціальний паспорт громади | Волицька територіальна громада Житомирська область, Житомирський район. volycya-gromada.gov.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2024.
  2. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  3. ↑ а б Антонович_В.Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии (рос) . Москва: Тип.Лисснера и Гешеля. с. 15.
  4. ↑ Свято-Успенський Низкиницький монастир        ::фундатор::. monastyrn.narod.ru. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
  5. ↑ а б в Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XV cz.1 - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
  6. ↑ Архів:ДАЖО/178/3/3 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (пол) . Державний архів Житомирської області. с. 740 (скан). Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021.
  7. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-20. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  9. ↑ Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 26 травня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Житомирська область Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Івниця&oldid=43340241