Ісабель Койшет
| Ісабель Койшет | |
|---|---|
| Isabel Coixet | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | Isabel Coixet Castillo |
| Дата народження | 9 квітня 1960 (64 роки) |
| Місце народження | Барселона, Іспанія |
| Громадянство |  Іспанія |
| Alma mater | Барселонський університет |
| Професія | кінорежисер, кіносценарист |
| Кар'єра | з 1984 |
| Magnum opus | My Life Without Med, Things I Never Told Youd, Таємне життя слів, The Bookshopd і Еліса і Марчела |
| Нагороди | Гойя (2003, 2005) |
| IMDb | ID 170043 |
| www.MissWasabi.com | |
 Ісабель Койшет у Вікісховищі | |
Ісабе́ль Койше́т Касті́льйо (ісп. Isabel Coixet Castillo, нар. 9 квітня 1960) — іспанська (каталанська) кінорежисерка.
Ісабель Койшет народилася у місті Барселона 9 квітня 1960 року. Навчалася у Барселонському університеті, де вивчала історію XVIII—XIX століть. Одночасно працювала журналістом у часописі «Fotogramas», присвяченому кіно. Також Ісабель часто бувала у кінотеатрі, де її бабуся продавала квитки[1]. Захоплення кіномистецтвом згодом переросло для дівчини в роботу.
Після завершення університету Ісабель Койшет починає працювати у світі реклами і стає у ньому впливовою фігурою. Вона була директором рекламного агентства JWT, засновницею і керівником агентства Target, продюсером Едді Саети. Серед її клієнтів у рекламному бізнесі компанії British Telecom, Ford, Danone, BMW, Ikea, Evax, Renault, Peugeot, Winston, Kronenbourg, Pepsi, Kellogg's, MCI, Philip Morris, Helene Curtis, Procter&Gamble, AT&T та багато інших.
1988 року відбувається режисерський дебют Ісабель — вона знімає картину «Занадто старий, щоб померти молодим», яка здобуває номінація на премію Гойя.
1996 року Койшет переїжджає у США, де знімає свій перший повнометражний фільм англійською мовою «Речі, які тобі ніколи не казали». Ця стрічка також стає номінанткою на премію Гойя. Через рік у Ісабель народжується донька Зоя.
1998 року у співпраці з французьким продюсером режисерка знімає іспаномовний фільм «Для тих, хто любить».
2000 року Койшет створила власну продюсерську компанію Miss Wasabi Films, яка займається зйомками повнометражних художніх і документальних фільмів, відеокліпів.
Міжнародний успіх Ісабель Койшет принесла драма «Моє життя без мене» (2003) — екранізація оповідання Ненсі Кінкейд з Сарою Поллі у головній ролі. Іспансько-канадську стрічку було високо оцінено на Берлінському кінофестивалі.
2005 року режисерка продовжила співпрацю з Сарою Поллі у стрічці «Таємне життя слів», яка отримала чотири нагороди Гойя. Цього ж року вона взяла участь у колективному проекті «Париже, я люблю тебе» разом з іншими 18 відомими режисерами.
2008 року вийшла наступна робота Койшет — екранізація роману Філіпа Рота «Елегія» з Пенелопою Крус у головній ролі. Прем'єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі.
2009 року завершилися зйомки фільму «Мапа звуків Токіо»[2]. Цей фільм знімався у Токіо і має японську тематику, оскільки за словами Койшет, вона дуже близька до японської культури. Прем'єра стрічки відбулася у рамках Каннського кінофестивалю. Того ж року Койшет увійшла до складу журі Берлінського кінофестивалю.[3]
У 2010 році вона взяла на себе відповідальність за наповнення одного з трьох залів Іспанського павільйону на Всесвітній виставці в Шанхаї. Крім того, вона відкрила виставку «Арал. Втрачене море», на якій демонструється її однойменний документальний фільм, знятий в Узбекистані у 2009 році [4][5].
У 2011 році в рамках секції «Berlinale Specials» Берлінського кінофестивалю відбулася прем'єра документального фільму «Слухаючи суддю Гарсона», в якому вона розповідає про іспанського суддю через інтерв'ю з письменником Мануелем Рівасом. Фільм отримав премію Гойї в категорії «Найкращий документальний фільм» [6].
У 2012 році Ісабель Койшет зняла документальний фільм про 10 років катастрофи «Престижу» та волонтерів, які брали участь у відновленні галісійського узбережжя, під назвою «Білий приплив» [7].
Того ж року Койше зняла і спродюсувала фільм «Вчорашній день ніколи не закінчується» (Ayer no termina nunca), прем'єра якого відбулася в секції «Панорама» 63-го Берлінського міжнародного кінофестивалю. Фільм також відкрив кінофестиваль у Малазі того ж року, де здобув чотири «Срібні бізнаги» у категоріях «Спеціальний приз журі», «Найкраща жіноча роль», «Найкраща операторська робота» та «Найкращий монтаж», останні два призи отримав Хорді Азатеґі [8]. Наприкінці 2012 року вона також розпочала зйомки нового проекту, який завершила у 2013 році, під назвою «Інша я», англомовного трилера, сценаристом і режисером якого виступила Койше, а акторський ансамбль склали, серед інших, Софі Тернер, Рис Іфанс, Джонатан Ріс-Майєрс та Джеральдін Чаплін [9].
Влітку 2013 року Койшет розпочала зйомки американського фільму «Уроки водіння», знятого в Нью-Йорку на основі статті, опублікованої в The New York Times, з сером Беном Кінгслі та Патрісією Кларксон у головних ролях, з якими Ізабель Койше вже працювала у фільмі «Елегія». Прем'єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто, де він здобув приз глядацьких симпатій Ґрольша[10].
«Ніхто не хоче ночі» був її наступним проектом, знятим у Норвегії, Болгарії та на Канарських островах. У фільмі знялися Жюльєтт Бінош, Рінко Кікучі та Ґабріель Бірн. Фільм відкривав конкурсну програму 66-го Берлінського міжнародного кінофестивалю [11].
Койшет завжди зацікавлена у зйомках документальних фільмів, щоб викривати те, з чим вона не погоджується, або щоб дати голос своїм героям. Наприкінці 2014 року вона зняла документальний фільм у Чаді з Жюльєт Бінош під назвою «Розмова про Розу: Ув'язнена Гіссен Хабре. Фільм розповідає про досвід групи жертв катувань у їхній боротьбі за притягнення колишнього диктатора Чаду до відповідальності, яку очолює американський адвокат з прав людини Рід Броуді [12].
Під час фестивалю в Малазі у 2015 році була вручена премія за всю її кар'єру, а також був представлений ретроспективний документальний фільм про її творчість, знятий на замовлення самого фестивалю, «Слова, карти, секрети та інші речі», режисером якого стала Олена Трапе [13].
Також у 2015 році вона отримала визнану нагороду Міністерства культури Франції - Лицаря мистецтв і літератури .
У 2015 та 2016 роках Ізабель Койшет керує проектом «Іспанія за один день», іспанською версією документального краудсорсингового проекту, створеного Mediapro. Проект має на меті показати реальність країни, відображену в сотнях домашніх відео, записаних протягом одного дня, і має прямі прецеденти «Британія за один день» та «Італія за один день». У випадку з «Іспанією за один день» відео були записані 24 жовтня 2015 року тисячами волонтерів [14].
Влітку 2016 року вона зняла повнометражний фільм «Книгарня» (La librería). Сценарій, адаптований Койше, був заснований на однойменному романі англійської письменниці Пенелопи Фіцджеральд і отримав приз за найкращу літературну адаптацію на Франкфуртському книжковому ярмарку в 2017 році.[15] Фільм знімався в Північній Ірландії та Барселоні, головні ролі в ньому виконали Емілі Мортимер, Білл Найі та Патрісія Кларксон.[16] Фільм «Книгарня» був представлений на SEMINCI 2017 як світова прем'єра, отримав схвальні відгуки та вийшов у комерційний прокат в Іспанії 10 листопада, з дуже позитивним сприйняттям критиків та великим успіхом у публіки [17][18][19].
Прем'єра «Книгарні» відбулася за межами Іспанії в рамках «Спеціальної програми Берлінале» на 68-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, що проходив у лютому 2018 року.
У лютому 2019 року Койшет випустив фільм «Еліса і Марчела» у співпраці з Netflix. Фільм, заснований на першому зареєстрованому одностатевому шлюбі в Іспанії, став третім оригінальним іспанським фільмом Netflix [20].
4 вересня 2020 року Міністерство культури і спорту Іспанії оголосило, що Ізабель Койшет буде нагороджена Національною кінопремією 2020 року. Нагорода була вручена на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні [21].
- 2019 — Еліса і Марчела / Elisa y Marcela
- 2018 — Книжковий магазин / The Bookshop
- 2009 — Мапа звуків Токіо / Map of the Sounds of Tokyo
- 2008 — Елегія / Elegy
- 2005 — Таємне життя слів / The Secret Life of Words
- 2003 — Моє життя без мене / My Life Without Me
- 1998 — Для тих, хто любить / A los que aman
- 1996 — Речі, які я тобі ніколи не казала / Things I Never Told You
- 1989 — Занадто старий, щоб померти молодим / Demasiado viejo para morir joven
- 2008 — Ти не говориш зі мною за життя, коли я помираю / No me hablas de vida cuando estoy muriendo
- 2006 — Париже, я люблю тебе / Paris, je t'aime (фрагмент «Bastille»)
- 2004 — Є причина! / ¡Hay motivo! (фрагмент «La insoportable levedad del carrito de la compra»)
- 1984 — Дивись і побачиш / Mira y verás
- 2011 — Слухаючи суддю Гарсона / Escuchando al juez Garzón
- 2003 — Подорож у серце страждання / Viaje al corazón de la tortura
- 2010 — Арал. Втрачений берег / Aral. El mar perdido
- 2009 — 50 років Каталанському телебаченню (11-та серія) / 50 años de. La mujer, cosa de hombres
- 2007 — Невидимі / Invisibles
Загалом Ісабель Койшет має 32 нагороди і 13 номінацій[22], зокрема:
- 2019 — номінація на «Золотого ведмедя» 69-го Берлінського міжнародного кінофестивалю за фільм «Еліса і Марчела».
- 2009 — номінація на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю за фільм «Мапа звуків Токіо»
- 2008 — премія Гойя за найкращий документальний фільм «Невидимі»
- 2008 — номінація на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю за фільм «Елегія»
- 2006 — премія Гойя за найкращий оригінальний сценарій і найкращу режисуру за фільм «Таємне життя слів»
- 2005 — премія Ліни Манджакапре Венеційського кінофестивалю за фільм «Таємне життя слів»
- 2005 — номінація на премію Гойя за найкращий документальний фільм «Є привід!»
- 2004 — премія Гойя за найкращий адаптований сценарій для фільму «Моє життя без мене»
- 2004 — номінація на премію Гойя за найкращу режисуру для фільму «Моє життя без мене»
- 2003 — номінація на Європейський кіноприз за фільм «Моє життя без мене»
- 2003 — номінація на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю за фільм «Моє життя без мене»
- 2003 — нагорода гільдії артхаусних фільмів Берлінського кінофестивалю за фільм «Моє життя без мене»
- 1997 — номінація на премію Гойя за найкращий оригінальний сценарій для фільму «Речі, які я тобі ніколи не казала»
- 1990 — номінація на премію Гойя як найкращий новий режисер за фільм «Занадто старий, щоб померти молодим»
- Офіційний сайт [Архівовано 6 травня 2011 у Wayback Machine.](ісп.)(англ.)(яп.)
- Ісабель Койшет на сайті IMDb (англ.)
- Сторінка Ісабель Койшет на Clubcultura.com [Архівовано 29 квітня 2007 у Wayback Machine.](ісп.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 червня 2011. Процитовано 15 квітня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 листопада 2010. Процитовано 15 квітня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ 50 años de... La mujer, cosa de hombres (TV) (2009) (ісп.), процитовано 1 вересня 2024
- ↑ El documental 'Aral. El mar perdido' de Isabel Coixet, vuelve al Roca Barcelona Gallery. diariodesign.com (ісп.). 16 березня 2011. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ China muestra a un público multitudinario su Expo en Shanghai. La Vanguardia (ісп.). 1 травня 2010. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Coixet presenta el documental sobre Garzón. Fotogramas (es-ES) . 15 лютого 2011. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Internet, Unidad Editorial. Isabel Coixet: 'Ahora tenemos 50 'Prestige' a la vez'. www.elmundo.es (ісп.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Márquez, Jesús (27 квітня 2013). Palmarés del Festival de Málaga 2013: '15 años y un día' y 'Ayer no termina nunca' salen triunfadoras. eCartelera (ісп.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Coixet, Isabel; Forlani, Claire; Ifans, Rhys (22 серпня 2014), Another Me, Rainy Day Films, Tornasol Films, процитовано 1 вересня 2024
- ↑ Pond, Steve (14 вересня 2014). 'The Imitation Game' Wins Toronto Audience Award. TheWrap (амер.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Nadie quiere la noche | Nobody Wants the Night. www.berlinale.de (англ.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Isabel Coixet calienta el juicio contra Hisséne Habré con la historia de Rose. La Vanguardia (ісп.). 29 травня 2015. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ García, Rocío (24 квітня 2015). Isabel Coixet recibe en Málaga el premio a toda su carrera. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ 20minutos (27 жовтня 2015). 'Spain in a day', el proyecto de Isabel Coixet, recibe más de 5.200 vídeos en sólo 48 horas. www.20minutos.es - Últimas Noticias (ісп.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Frankfurt Book Fair - Frankfurter Buchmesse prize for Best International Literary Adaptation 2017. web.archive.org. 11 листопада 2017. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Interview with EWA president Isabel Coixet. EWA Women (амер.). 13 січня 2014. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ 'La librería', de Isabel Coixet: La vida secreta de las palabras. Fotogramas (es-ES) . 20 жовтня 2017. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ País, El (28 жовтня 2017). Así es ‘La librería’ de Isabel Coixet. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ “LA LIBRERÍA”, DE ISABEL COIXET, DA LA SORPRESA EN LA TAQUILLA ESPAÑOLA | El Blog de Cine Español (No lo encontré, lo creé). www.elblogdecineespanol.com (амер.). 11 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ 20minutos (7 травня 2018). Isabel Coixet se alía con Netflix para su nueva película, 'Elisa y Marcela'. www.20minutos.es - Últimas Noticias (ісп.). Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Isabel Coixet, premio Nacional de Cinematografía 2020: «Tengo ganas de reencontrarme con el público». Diario ABC (ісп.). 4 вересня 2020. Процитовано 1 вересня 2024.
- ↑ Нагороди та номінації Isabel Coixet на сайті IMDb (англ.)
