Бокаріус Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бокаріус.
Бокаріус Микола Миколайович
Народився28 червня 1899(1899-06-28)
Харків
Помер2 листопада 1966(1966-11-02) (67 років)
Харків
ПохованняМіське кладовище № 2
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьвикладач університету, forensic scientist
Alma materХарківський медичний інститут
ГалузьСудова медицина, криміналістика
ЗакладХарківський медичний інститут, Харківський НДІ судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса, Харківський юридичний інститут
Вчене званняпрофесор
Науковий ступінькандидат медичних наук
Аспіранти, докторантиКолмаков Віктор Павлович[1]
БатькоБокаріус Микола Сергійович
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Бокаріус Микола Миколайович (нар.28 червня (11 липня) 1899, Харків — пом. 2 листопада 1966, Харків) — український вчений-правознавець, кандидат медичних наук, професор, завідувач кафедри судової медицини Харківського медичного інституту (1931–1961), директор Харківського інституту науково-судової експертизи (1939–1941), завідувач кафедри криміналістики та судової експертизи Харківського юридичного інституту [2]. Син Миколи Сергійовича Бокаріуса[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Микола Миколайович Бокаріус народився 28 червня 1899 р. у м. Харків в родині видатного судового медика і криміналіста, всесвітньо відомого вченого, Заслуженого професора М. С. Бокаріуса. У 1917 р. з відзнакою закінчив гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету. Ще студентом допомагав батькові в організації курсів з судової медицини у роки Першої світової війни. У 1919 р. перебував помічником на практичних заняттях на кафедрі судової медицини в Жіночому медичному інституті. У 1924 р. закінчив реорганізований Харківський медичний інститут (ХМІ) [4], а у 1927 р. затверджений на посаді позаштатного асистента.

У 1931 р. Миколі Миколайовичу присвоєно вчене звання професора. Глибока професійна підготовка, яку М. М. Бокаріус одержав під керівництвом батька, і великий на той час власний практичний досвід дозволили йому у 1931 р. прийняти завідування кафедрою судової медицини, якою керував протягом 30 років (1931–1961) [5]. У 1931–1949 рр. очолював Харківський НДІ судових експертиз ім. Заслуженого професора М. С. Бокаріуса і одночасно (1939–1941) кафедру криміналістики та судової експертизи Харківського юридичного інституту [2][6][7].

Під час Другої світової війни та окупації Харкова М. М. Бокаріус разом з І-м Харківським медичним інститутом знаходився в евакуації в м. Чкалові (нині Оренбург), де викладав судову медицину в Чкаловській філії Всесоюзного заочного юридичного інституту. У 1943–1952 рр. вчений очолював Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи. Після виходу на пенсію (1961) працював науковим консультантом кафедри судової медицини і проректором медичного інституту з учбової роботи.

Помер Микола Миколайович Бокаріус 2 листопада 1966 р. після недовгої тяжкої хвороби [8].

Наукова та педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

Професор зробив великий внесок у розробку низки таких важливих проблем судової медицини та криміналістики, як судово-медична травматологія, трупні явища та давність смерті, ідентифікація об'єктів експертизи. Головна тематика його дослідницьких інтересів – вогнепальні ушкодження та методика судово-медичних і криміналістичних досліджень. Вчений опікувався питаннями підготовки кадрів наукових та практичних працівників судово-медичної служби Харківщини. Лектор і педагог М. М. Бокаріус приділяв велику увагу педагогічному процесу. При підготовці лікарських кадрів Микола Миколайович поєднував нові наукові судово-медичні та криміналістичні дані з практичним матеріалом і багатою ілюстрацією. Він зберігав та удосконалював принципи та методи самостійної роботи студентів, вважаючи що самостійна робота студентів повинна бути основним засобом опанування знаннями [9].

Під керівництвом вченого виконано 30 дисертацій, з яких 4 – докторські, надруковано близько 200 наукових праць. Основними серед них є: «Роль випадкових речових доказів у практиці слідства і дізнання» (1927), «Мікродіагностика вхідного шкіряного кульового отвору під час судово-медичного дослідження трупа» (1928), «Нове в методиці судово-медичних і криміналістичних досліджень» (1936), «Лекції з судової медицини» (ч. 1-2, 1937), «XXV років роботи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» (1948) та ін.[2].

Довгий час професор М. М. Бокаріус обіймав посаду проректора з навчальної роботи Харківського медичного інституту, викладав в Харківському юридичному інституті, Інституті вдосконалення лікарів і на юридичних курсах. У 1948 р. вчений заснував Харківське товариство судових медиків та криміналістів і був його незмінним головою до дня смерті [8].

У різні роки був членом правління Всесоюзного наукового товариства судових медиків, редколегії журналу «Судово-медична експертиза», обирався членом Дзержинської районної ради м. Харків. Все життя вчений присвятив розвитку судової медицини та впровадженню результатів наукових досліджень в практику. Багато сил і знань віддав організації та розвитку судово-медичної служби в м. Харкові та в Україні [10].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Батько — Бокаріус Микола Сергійович (1869—1931)
  • Мати — Бокаріус Зінаїда Миколаївна (1877—1933)

Був одружений два рази.

  • Дружина — Бокаріус Євгенія Борисівна
  • Дочка від першого шлюбу Бокаріус Кира Миколаївна (1921—1992).
  • Дружина — Бокаріус (Плесська) Ніна Геннадіївна (1896—1968)

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка у Харкові.

У 2005 р. на честь М. М. Бокаріуса встановлено меморіальну дошку на фасаді будівлі кафедри судової медицини, медичного правознавства ім. Заслуженого професора М. С. Бокаріуса (вул. Дмитрівська, 14/16) [11]. У 2008 р. рішенням Президії Харківського медичного товариства з нагоди 60-річчя Харківському товариству судових медиків і криміналістів присвоєно почесне ім'я його фундатора – професора Миколи Миколайовича Бокаріуса [10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Колмаков Віктор Павлович
  2. ↑ а б в г Бокаріус Микола Миколайович (1899-1966) : книжкова виставка-портрет. Вчені Харківської школи права – ювіляри року / Наукова бібліотека НЮУ ім. Ярослава Мудрого : офіц. сайт.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ Бокаріус Микола Миколайович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] Персональний сайт Славіка Бігуна
  4. ↑ Бокариус Николай Николаевич. Кто есть кто в судебной медицине. 2019. Архів оригіналу за 3 серпня 2020.
  5. ↑ Лесовой, В. Н. Отец и сын Бокариусы: жизнь, отданная судебной медицине. Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред. В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 238-246.
  6. ↑ ДИНАСТИЯ СУДЕБНЫХ МЕДИКОВ БОКАРИУСОВ (PDF) (рос.). Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 14 (2014). Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2020. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  7. ↑ Николай Николаевич Бокариус–достойный продолжатель дела своего отца, заслуженного профессора Н.С. Бокариуса (рос.). Судебно-медицинский журнал (2013). Архів оригіналу за 10 червня 2020. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  8. ↑ а б Татаренко, В. О. (2003). Бокаріус Микола Миколайович. Харків: Вчені Харківського державного медичного університету / за ред. акад. А. Я. Циганенка. с. 108—109.
  9. ↑ Ольховський, В. О. Вшанування пам’яті професорів Бокаріусів – Миколи Сергійовича та Миколи Миколайовича. Надбання сучасної епідеміології та біостатистики як запорука покращання громадського здоров’я в Україні : матеріали науково-практичної конференції (з нагоди 120-річчя від дня народження З. А Гуревича, видатного соціал-гігієніста, завідувача кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ХМІ), 18 квітня 2019 р. – Харків, 2019. – C. 16-17.
  10. ↑ а б Бокаріус М. М. Історія Харкова у пам’ятних дошках: фактографічні та бібліографічні відомості : блог / Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка.
  11. ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Бокаріус М. М. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 18 вересня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бокаріус_Микола_Миколайович&oldid=42177103