Владимиров Леонід Євстахійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владимиров Леонід Євстахійович
Народився1845 або 30 січня 1844(1844-01-30)
Полтавська область
Помер17 червня 1917(1917-06-17) або 8 вересня 1917(1917-09-08)
Країна Російська імперія
Діяльністьнауковець, правник, криміналіст, викладач університету, кримінолог
Alma materІмператорського Харківського університету
Галузьправознавство
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор кримінального права
Відомі учніКаменський Петро Валерійович

Владимиров Леонід Євстахійович (*30 січня 1844, Полтавщина, Російська імперія — †8 вересня 1917, Москва(?), Російська республіка) — український вчений-правознавець, доктор кримінального права (1872), професор.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на Полтавщині.

Навчався на юридичному факультеті Імператорського Харківського університету.

По закінченні його у 1867 році почав читати лекції як приват-доцент, викладав юриспруденцію у Харківському університеті до кінця 1880-х років.

1869 року захистив кандидатську дисертацію за темою «Про значення лікарів-експертів у кримінальному процесі».

1872 року захистив докторську дисертацію «Суд присяжних». Отримав науковий ступінь доктора кримінального права.

Обраний екстраординарним професором по кафедрі кримінального права та судочинства Імператорського Харківського університету. У 1892 році вже затверджений у званні заслуженого професора.

Працював у Харківському університеті до 1893 року.

На початку 90-х років переїхав до Москви, де працював адвокатом. У той же час продовжував наукові дослідження в галузі кримінального судочинства, кримінального права. Відстоював ліберально-демократичні ідеї та принципи судової влади і права.

Помер Л. Є. Володимиров 8 вересня 1917 року.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Наукову діяльність розпочав відразу по закінченні університету і вже через рік отримав науковий ступінь кандидата наук.

У своїх роботах всебічно обґрунтував теорію судових доказів, глибоко вивчав природу і діяльність суду присяжних, механізм впливу кримінального закону на правосвідомість.

Писав посібники з проведення захисту у кримінальних справах. Автор одного з перших підручників із загальної частини кримінального права.

Опублікував кілька наукових праць, серед них «Вчення про кримінальні докази» (18821883), «Підручник російського кримінального права» (1889), «Захисні промови й публічні лекції» (1892), «Кримінальний законодавець як вихователь народу» (1903), «Курс кримінального права» (ч. 1, 1908).

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]