Очікує на перевірку

Серен К'єркегор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з К'єркегор)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серен К'єркегор
дан. Søren Aabye Kierkegaard
Західна філософія
Søren Aabye Kierkegaard. Скеч Нільса Крістіана К’єркеґора
Народження5 травня 1813(1813-05-05)[1][2][…]
Копенгаген[4][5][6]
Смерть11 листопада 1855(1855-11-11)[1][7][…] (42 роки)
Копенгаген[4][5][6]
туберкульоз і параліч[8]
ПохованняКладовище Асистенс
Громадянство (підданство)Королівство Данія
ПроживанняКопенгаген
Берлін
Знання мов
  • данська[9][10], латина і німецька
    • Ім'я при народженнідан. Søren Aabye Kierkegaard
    ПсевдонімVictor Eremita[11], A, Judge William, Johannes de silentio, Constantine Constantius, Young Man, Vigilius Haufniensis[11], Nicolaus Notabene[11], Hilarius Bookbinder, Johannes Climacus[11], Inter et Inter, H.H., Anti-Climacus[11], B, Johannes de Silentio[11], Constantin Constantius[11] і P. CH. Kierkegaard[11]
    Діяльність
  • богослов, поет, письменник, прозаїк-романіст, літературний критик
    • Науковий ступіньдоктор філософії
    Основні інтересирелігія, метафізика, епістемологія, естетика, етика, психологія
    Значні ідеївважається батьком екзистенціалізму, розпач, екзистенціальна криза, три сфери людського існування, лицар віри, нескінченна якісна відмінність, стрибок віри, існуючий мислитель
    ВплинувАуден, Барт, Бінсвангер, Бонгеффер, Борхес, Брандес, Брюннер, Бубер, Камю, Сімона де Бовуар, Дерріда, Віктор Франкл, Гайдеґґер, Герман Гессе, Ібсен, Ясперс, Кафка, Марсель, Мей, Персі, Рільке, Сартр, Шестов, Стріндберг, Тілліх, Унамуно, Апдайк, Урс фон Бальтазар, Ірвін Велш, Вітґенштейн, Славой Жижек
    Alma materКопенгагенський університет і Østre Borgerdyd schoold
    Літературний напрямекзистенціалізм
    Зазнав впливу
  • Абрагам, Арістотель, Гаманн, Гегель, Кант, Лессінг, Лютер, Сократ (через Платона), Ксенофон, Аристофан, Тренделенбург
    • ВчителіPoul Martin Møllerd, Frederik Christian Sibbernd і Hans Lassen Martensend
    Визначний твір
  • Either/Ord, Страх і тремтіння, The Concept of Anxietyd, The Book on Adlerd, Christian Discoursesd, Works of Loved, The Sickness Unto Deathd, On the Concept of Irony with Continual Reference to Socratesd, Stages on Life's Wayd і Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragmentsd
    • Історичний періодФілософія XIX століття
    Конфесіялютеранство
    БатькоMichael Pedersen Kierkegaardd
    Брати, сестриPeter Kierkegaardd
    Автограф
    CMNS: Серен К'єркегор у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    S:  Роботи у  Вікіджерелах
    Ця стаття стосується теми
    Лютеранство
    Троянда Лютера

    Сере́н (Сьоре́н) К'є́ркегор (дан. Søren Kierkegaard; locally [ˈsœːɐn ˈkʰiɐ̯kəˌɡ̊ɒˀ] ( прослухати)[14]) (5 травня 1813, Копенгаген, унія Данії-Норвегії — 11 листопада 1855, Копенгаген, королівство Данія) — данський філософ і теолог, вважається основоположником екзистенціалізму[15]. Він суттєво вплинув на філософію[16], теологію[17] та західну культуру[18] XX століття.

    К'є́ркегор писав на теми релігії, християнства, моралі, етики, психології та філософії релігії мовою, сповненою символів, метафор, іронії й гіпербол. Більшість із його філософських робіт присвячені розгляду питання про те, як людина живе як «одиничний індивід», зосереджуючи увагу більше на конкретній реальності людського життя, ніж на абстрактному мисленні й підкреслюючи важливість особистого вибору й відданості[19].

    На противагу німецькій класичній філософії, яка прагнула до об'єктивності, К'єркегора цікавило суб'єктивне ставлення особистості до Ісуса Христа[20], яке приходить із вірою[21][22]. Значна частина його праць присвячена християнській любові. Водночас він надзвичайно критично ставився до організованої державної релігії, передусім до державної Данської Церкви.

    На початку творчості К'єркегор публікувався під псевдонімами, викладаючи різні погляди на одну й ту ж тему й влаштовуючи діалог із самим собою[23]. Його праці були написані данською і за життя були мало відомі за межами Скандинавії, але, в ХХ ст. став одним з найбільш відомих філософів Західного світу[24].

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Серен народився 5 травня 1813 року в Копенгагені. На той час його батьки вже були досить старими для зачаття і виношування дитини — батькові, заможному землевласнику Мікаелю — 57 років, матері, що спочатку була служницею Мікаеля — 45. Подружжя мало 7 дітей, але 5 померли в ранньому віці. Серен був фізично слабким, мав викривлений хребет і ноги. Пізніше своє народження він вважав протиприродним і таким, що настало через насилля батька над матір'ю[25].

    Виховання юного Серена перебувало під контролем батька і лише у шість років Серен пішов навчатись до школи. Восени 1830 року з волі батька сімнадцятилітній юнак став студентом теологічного факультету Копенгагенського університету. Зарахований, як і всі студенти, до королівської лейб-гвардії, він уже через три дні був відрахований за станом здоров'я. На противагу строгості домашнього виховання, К'єркегор-студент провадив легковажне життя, властиве молодіжній богемі, віддаючи перевагу сумнівним розвагам.

    Згодом розгульне життя призвело до внутрішнього невдоволення, розчарування й депресії. З цього стану Серена вивело несподіване знайомство із його першою й єдиною любов'ю, чотирнадцятирічною Реґіною Ольсен. К'єркегор уперше зустрівся з нею в травні 1837 року, а по трьох роках знайомства вони заручилися[26]. Проте Серен за рік після заручин повідомив про розрив стосунків. Він не повідомляв однозначних причин свого вчинку, що відкрило простір для численних здогадок[27][28][29]. Через 6 років Реґіна вийшла заміж за свого колишнього вчителя й шанувальника Фредеріка Шлеґеля, згодом данського губернатора на Антильських островах. Серен відгукувався на це, що Реґіна однак увійде в історію як жінка, що була поряд із ним і яка вплинула на його погляди і творчість[30].

    Незадовго до розриву з Реґіною К'єркегор захистив магістерську роботу «Про поняття іронії, з особливою увагою до Сократа». Він вирушив до Берліна слухати лекції Шеллінга, а по поверненню додому почав відлюдькувате життя і зайнявся філософською творчістю. К'єркегор добре вивчив античну філософію, вів полеміку з Кантом і Гегелем, захоплювався дослідженнями народної творчості. У 1838 році пішов з життя батько Серена і залишив йому у спадок понад 30 тисяч ригсдалерів та цінні папери, що не тільки забезпечило йому комфортне існування, але й дозволило оплачувати видання своїх творів. За винятком тимчасового викладання латини, Серен більше ніколи й ніде офіційно не працював.

    У 1843 видав працю «Або — або» з етики й естетики, надалі плідно писав роботи з етики, естетики, релігієзнавства. «Або — або» принесла К'єркегору славу, хоча її зміст і біографія автора стали предметом дискусій та скандалів. Йому приписувалися різноманітні психічні відхилення і хвороби, сам Серен вважав себе нещасною людиною і відчував обтяженість наслідками молодого життя, але також сприймав себе генієм.

    Останній рік життя К'єркегора позначився критикою ним у пресі клерикалізму. Приводом до такого збурення стала смерть 1854 року очільника данської протестантської церкви єпископа Мюнстера, друга й духовного наставника К'єркегора-батька. Внаслідок нервового виснаження К'єркегор знепритомнів на вулиці і за кілька днів помер, імовірно від туберкульозу, в віці 42-х років 11 листопада 1855 року. В причасті незадовго до смерті йому було відмовлено, а сама смерть була сприйнята громадськістю як божа кара. Згідно з заповітом, на його надгробку були висічені слова «Той самий одиничний», відсилаючи до його поняття «одиничного індивіда».

    Філософські погляди

    [ред. | ред. код]

    К'єркегор критикував Гегеля, стверджуючи нерозумність влаштування світу. Він відстоював думку, що світ, як його сприймає людина, є сукупністю відчуттів, тому з чуттєвого досвіду можна стверджувати суб'єктивну істину, але неможливо знати об'єктивну. Для кожної людини існує її власна істина і навіть взаємозаперечні твердження є рівноправними. Натомість об'єктивна істина пізнається зі священних текстів шляхом віри, оскільки віра не потребує розуму.

    У філософії К'єркегора суттєва відмінність людини від тварини полягає в тому, що окрема людська особина стоїть вище свого роду, позаяк створена за подобою Бога. У духовному зростанні людина проходить три стадії: естетичну, етичну і релігійну. На естетичній гонитва за особистими задоволеннями призводить до пересичення, внаслідок чого настає сумнів і розчарування. На етичній прагнення до задоволень замінюється почуттям обов'язку, добровільним підкоренням моральному закону і зрештою — втратою індивідуальності. На релігійній стадії відбувається усвідомлення конфлікту загалу та індивідуальності, що приносить страждання і відчай, людина відмовляється від розуму й суспільних законів і звертається до віри, щоб досягнути індивідуального спілкування з Богом задля вирішення своїх проблем. Проте це спілкування нероздільне зі страхом, оскільки не передбачає наперед відомого результату, а лише волю Бога. Справжнє християнство, за К'єркегором, пронизано ірраціональністю та абсурдом, трепетом перед вищою силою. Разом з тим для Бога все можливо, тому віра відкриває і надію на диво.

    К'єркегор вважав, що Бог таємничим чином приходить до кожної людини[31][32].

    Мислитель виділяє поняття «одиничний індивід» — людину, що не тільки піднялася над загалом, а й увійшла до релігійної стадії життя і віднайшла особисте спілкування з Богом. Хоча таких людей обмаль, «одиничним індивідом» може стати будь-хто, адже віра доступна незалежно від інтелектуальних та фізичних можливостей.

    К'єркегор був переконаним прихильником монархії і противником будь-якої форми демократії. Він заперечував думку, згідно з якою там, де маса, там і правда і стверджував «З усіх різновидів тиранії народовладдя є найбільш болісною, найбільш бездуховною тиранією, яка являє безпосередній занепад усього великого і піднесеного … Народний уряд — це воістину втілення пекла»[33].

    Основні твори

    [ред. | ред. код]
    • Про поняття іронії (Om Begrebet Ironi med stadigt Hensyn til Socrates, 1841)
    • Або-або (Enten-Eller, 1843)
    • Страх і тремтіння (Frygt og Bæven, 1843)
    • Повторення (Gjentagelsen, 1843)
    • Філософські крихти (Philosophiske Smuler, 1844)
    • Поняття страху (Begrebet Angest)
    • Стадії на життєвому шляху (Stadier paa Livets Vei, 1845)
    • Заключна ненаукова післямова (Afsluttende uvidenskabelig Efterskrift, 1846)
    • Повчальні висловлювання в різному дусі (Opbyggelige Taler i forskjellig Aand, 1847)
    • Справа любові (Kjerlighedens Gjerninger, 1847)
    • Християнські мови (Christelige Taler, 1848)
    • Хвороба до смерті (Sygdommen til Døden, 1849)
    • Вступ до християнства (Indøvelse i Christendom, 1850)

    Див. також

    [ред. | ред. код]
    Вікіцитати містять висловлювання від або про: Серен К'єркегор

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Westphal M. Encyclopædia Britannica
    3. ↑ а б SNAC — 2010.
    4. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118562002 // Kierkegaard, Søren — 2012—2016.
    5. ↑ а б Кьеркегор — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
    6. ↑ а б Catalog of the German National Library
    7. ↑ Westphal M. Encyclopædia Britannica
    8. ↑ https://biografieonline.it/biografia-kierkegaard
    9. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    10. ↑ CONOR.Sl
    11. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
    12. ↑ а б BeWeB
    13. ↑ а б WorldCat Entities — OCLC, Inc., 2022.
    14. ↑ Також передається іноді неправильно як К'єркегард
    15. ↑ Swenson, David F. ’’Something About Kierkegaard’’, Mercer University Press, 2000.
    16. ↑ Stewart, Jon (ред.). Volume 11, Tome III: Kierkegaard's Influence on Philosophy: Anglophone Philosophy. doi:10.4324/9781315234854.
    17. ↑ Stewart, Jon (ред.). Volume 10, Tome III: Kierkegaard's Influence on Theology: Catholic and Jewish Theology. doi:10.4324/9781315234885.
    18. ↑ Stewart, Jon (ред.). Volume 14: Kierkegaard's Influence on Social-Political Thought. doi:10.4324/9781315234786.
    19. ↑ Gardiner, 1969
    20. ↑ Point of View Lowrie p. 41, Practice in Christianity, Hong 1991 Chapter VI p. 233ff, Works of Love IIIA p. 91ff
    21. ↑ Duncan, 1976
    22. ↑ Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragments Hong pp. 15-17, 555—610 Either/Or Vol II pp. 14, 58, 216—217, 250 Hong
    23. ↑ Howland, 2006
    24. ↑ Morice, George P. (october 1980). Seren Kierkegaard's Psychology. Translated and edited by Alastair McKinnon. Waterloo, Ontario, Wilfred Laurier University Press, 1979. Scottish Journal of Theology (англ.). Т. 33, № 5. с. 476—477. ISBN 0-88920-068-8. Процитовано 31 січня 2023.
    25. ↑ Thomas Henry Croxall, James Nisbet (1959). Glimpses and impressions of Kierkegaard. с. 51.
    26. ↑ Journals & Papers of Soren Kierkegaard. 11 August 1838.
    27. ↑ Garff, Joakim (2005). Søren Kierkegaard: A Biography, trans. by Bruce Kirmmse. Princeton: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-09165-5.
    28. ↑ Hannay, Alastair (2003). Kierkegaard: A Biography (new ed.). Cambridge, England: Cambridge University Press. ISBN 0-521-53181-0
    29. ↑ The Christianity of us men is, to love God in agreement with other men, to love and be loved by other men, constantly the others, the herd included. The Christianity of the New Testament would be: in case that man were really able to love in such a way that the girl was the only one he loved and one whom he loved with the whole passion of a soul (yet such men as this are no longer to be found), then hating himself and the loved one, to let her go in order to love God.-And it is in view of this I say that such men, men of such quality and caliber, are not born any more. Kierkegaard’s Attack Upon "Christendom" Lowrie 1944 p. 163
    30. ↑ Søren Kierkegaard, Stages on Life's Way, Hong trans., pp. 363–368.
    31. ↑ Kierkegaard, Søren (31 грудня 1992). Kierkegaard's Writings, XII, Volume I: Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragments. с. 243. Процитовано 4 березня 2023.
    32. ↑ Kierkegaard, Søren (16 серпня 2018). Kierkegaard's Journals and Notebooks. Процитовано 4 березня 2023.
    33. ↑ Kierkegaard S. Die Tagebücher. Düsseldorf— Köln, 1962—1963.

    Література

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Серен_К%27єркегор&oldid=38691698