Карфагенська релігія
Релігія Карфагена, карфагенська/пунічна релігія[1] — пряме продовження політеїстичної фінікійської релігії Леванта зі значними змінами[2]. Існують розбіжності щодо практики спокутних жертвоприношень дітей у Карфагені.
Пантеон[ред. | ред. код]
Карфаген успадкував основи релігії з Фінікії. Верховною парою богів були Таніт і Баал-хамон[3], вони вважаються найтиповішими постатями карфагенського пантеону[4]. Богиня Астарта була дуже популярною у ранній період. У розпал своєї космополітичної ери пантеон Карфагена складався з великої кількості божеств із сусідніх цивілізацій Греції, Єгипту та міст-держав етрусків.
Особливою пошаною користувалися покровитель міста Тіра - Мелькарт, бог лікування Ешмун і Анат[5], сестра і кохана бога Балу. Для відправлення культів у кожного божества був свій храм. Особливістю релігійного світогляду карфагенян було те, що навіть при відправленні культів богів не називали власними іменами, а їхні імена замінювали на «пан», «богиня», «покровитель», «захисник» і подібні[3].
Поряд із богами карфагеняни шанували героїв.
Жерцтво[ред. | ред. код]
Пунічні тексти, що збереглися, розповідають про організований стан храмових жерців і служників, які виконували різні функції за різні ціни. Жерці, на відміну від іншого населення, були гладко поголені.
У перші століття Карфагена ритуальні святкування включали ритмічні танці, успадковані від фінікійської традиції. Жрецтво не було спадковою кастою, але на практиці сан жерця часто переходив від батька до сина.
Пунічні стели[ред. | ред. код]
Вапнякові ціпуси та стели - характерні пам'ятники пунічного мистецтва та релігії. Вони перебувають у всьому західному фінікійському світі, безперервно і історично, і географічно. Більшість з них були створені над урнами з порохом жертв, які були поміщені у святилищах просто неба. Деякі карфагенські клятвені стели (деякі з них - в єгипетському стилі) зображують жерця, що тримає дитину. Принаймні одна з них інтерпретується як жертвопринесення живої дитини. Ідентифікація дитини залишається під питанням.
Жертвопринесення тварин[ред. | ред. код]
Одна з найважливіших стел - Марсельський жертовний тариф, знайдена в марсельському порту, спочатку знаходилася в храмі Баал-Цафона в Карфагені. Тариф упорядковує платежі жерцям за жертвопринесення та описує властивості жертв[6]. Всі жертви - тварини-самці, і Порфирій вважає[7], що фінікійці не приносили в жертви або не їли тварин жіночої статі[8].
Дитячі жертвопринесення[ред. | ред. код]
Більшість археологів визнають, що дитячі жертвопринесення мали місце. Лоуренс Стейджер[en], керівник розкопок карфагенського Тофета в 1970-і, вважає, що дитячі жертвопринесення там проходили. Паоло Кселла з Національної дослідницької ради у Римі підсумував текстуальні, епіграфічні та археологічні свідчення принесення немовлят у жертву карфагенянами[9].
Деякі сучасні вчені, навпаки, вважають, що свідчення про жертвопринесення дітей у кращому разі уривчасті, і, швидше за все, є кривавим наклепом римлян проти Карфагена, який мав на меті виправдати завоювання і руйнування Карфагену. Дослідження 2010 року матеріалу з 348 похоронних скриньок дійшли висновку, що в Карфагені не проводилися систематичні дитячі жертвопринесення[10][11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Carthaginian Religion (англ.). worldhistory.org. Процитовано 2023-1-03.
- ↑ Харден, Дональд. Глава 7. Религия // Финикийцы. Основатели Карфагена. — М. : Центрполиграф, 2004. — 263 с. — 6000 прим. — ISBN 5-9524-1418-4.
- ↑ а б Религия Карфагена. Древнее Средиземноморье. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 15 травня 2018.
- ↑ Липиньски, 1992, с. 30.
- ↑ Боги Карфагена // Всемирный следопыт : журнал. — 2005. — № 14 (28 квітня). Архівовано з джерела 5 березня 2016.
- ↑ Perdue, Leo (2001). The Blackwell Companion to the Hebrew Bible. Wiley-Blackwell, p. 157. ISBN 0-631-21071-7
- ↑ Порфирий. О воздержании от мясной пищи, II, 11.
- ↑ Houston, Walter. Purity and Monotheism: Clean and Unclean Animals in Biblical Law. — Bloomsbury Publishing, 1993. — ISBN 978-0-567-07190-3., p. 153.
- ↑ Paolo Xella, Josephine Quinn, Valentina Melchiorri and Peter van Dommelen. Phoenician bones of contention. Volume: 87 Number: 338 Page: 1199—1207. http://antiquity.ac.uk/ant/087/ant0871199.htm accessed 17 February 2014
- ↑ Борисова А. (18 лютого 2010). Боги Карфагена любили детей. Газета.Ru. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 15 травня 2018.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|accessyear=(можливо,|access-date=?) (довідка) - ↑ Jeffrey H. Schwartz, Frank Houghton, Roberto Macchiarelli, Luca Bondioli (17 лютого 2010). Skeletal Remains from Punic Carthage Do Not Support Systematic Sacrifice of Infants (англ.). PLOS ONE. Архів оригіналу за 3 червня 2022. Процитовано 15 травня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|accessyear=(довідка)
Література[ред. | ред. код]
- Липиньски, Эдвард. Пантеон Карфагена // Вестник древней истории : журнал. — М., 1992. — № 3 (28 квітня). — С. 29—51.
- Brown, Susanna Shelby. Late Carthaginian Child Sacrifice and Sacrificial Monuments in their Mediterranean Context. — Sheffield Academic Press, 1991. — Т. 3. — (JSOT/ASOR Monograph Series) — ISBN 1850752400.
- Fantar, M'Hamed Hassine. Archaeology Odyssey. — С. 28—31.
- Greene, Joseph. Punic Project Excavations: Child Sacrifice in the Context of Carthaginian Religion: Excavations in the Tophet. — American Schools of Oriental Research.
- Ribichini, Sergio. Beliefs and Religious Life // The Phoenicians / Moscati, Sabatino. — 1988. — ISBN 0896598926.
- Stager, Lawrence. The Rite of Child Sacrifice at Carthage // New Light on Ancient Carthage / Pedley, John Griffiths. — University of Michigan Press, 1980. — ISBN 0472100033.
- Stager, Lawrence E.; Wolff, Samuel R. Child Sacrifice at Carthage: Religious Rite or Population Control? // Biblical Archaeology Review. — 1984. — January/February.
- Tubb, Jonathan N. Canaanites. — University of Oklahoma Press, 1998. — ISBN 0-8061-3108-X.
Посилання[ред. | ред. код]
- Cartwright, Mark (6 липня 2016). Carthaginian Religion. Ancient History Encyclopedia (англ.). Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 15 травня 2018.
|
