Болівійська література
| Болівійська література | |
| Країна |
.svg){kind=small} Болівія |
|---|---|
 Болівійська література у Вікісховищі | |
Боліві́йська літерату́ра (ісп. Literatura boliviana) — література болівійського народу, розвивається переважно іспанською, але також і кечуа, аймара мовами.
Давній період[ред. | ред. код]
Давній фольклор, що існував на території сучасної Болівії, був спільним і для індіанців Перу, які до 1532 року об'єднувалися в державі інків. Збереглися пісенні жанри мовами кечуа й аймара (яраві, хайлі тощо) та деякі синкретичні драматизовані форми (арануайя, уанка), з яких виник локальний театр. Відповідно література була усною, записана лише в колоніальний період.
Найдавніші літературні пам'ятки — народні болівійсько-перуанські віршовані драми (мовою кечуа) «Апу-Ольянтай» (15 ст., опубл. 1853) та «Уткха Паукар» (до 16 ст.).
Колоніальний період[ред. | ред. код]
Література Болівії колоніального періоду (16 — 18 ст.) представлена історичними хроніками індіанця Ф. Гуамана Поми де Айяли, ченця А. де Каланчи.
Починаючи від кінця 18 ст. у зв'язку з національно-визвольним рухом у літературі посилюються антиіспанські настрої. Показовами в цьому плані є публіцистичні твори В. Пасоса Канки.
ХІХ століття[ред. | ред. код]
Власне Болівійська література іспанською мовою з'явилася в роки війни за незалежність 1809—25.
З патріотичними віршами виступили індіанець Х. Уальпаррімачі Майта, Х. І. де Санхінес (автор тексту національного гімну).
В 2-й пол. ХІХ століття, до 1880-х років, панівним у літературі залишався романтизм. Антидеспотичні і соціальні мотиви мають поезії Р. Х. Бустаманте, Н. Галіндо, проза Н. Агірре, якому належить один з найзначніших історичних романів про війну за незалежність «Хуан де ла Роса» (1885). Теми народної боротьби знайшли відгук у драматургії Ф. Рейєса Ортіса, Х. Р. Гутьєрреса тощо. Представником кечуанської поезії цього періоду (писав також і іспанською) був К. Ф. Бельтран.
У 1880—90-х роках виник костумбризм, який став предтечею реалістичного мистецтва. Соціальною сатирою позначені повісті Л. Ансоатегі де Камперо, оповідання А. Самудіо, соціально-критичні нариси Х. С. Вальдеса («Силуети і начерки», 1889).
ХХ століття[ред. | ред. код]
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в поезії утверджується модернізм, яскравим представником якого був Р. Хаймес Фрейре. В його ліриці лунає протест проти соціальної несправедливості.
У перші десятиріччя ХХ століття розквіту набув індіхенізм. Його ідеологом у Болівії став поет і публіцист Франс Тамайо, що відверто опонував іспанському впливу на болівійську культуру. Також з'явився реалістичний жанрово-тематичний потік «індіанського роману», зачинателем якого у Болівії став А. Аргедас («Бронзова раса», 1919). Роман Х. Мендоси «В надрах Потосі» (1911) — перший болівійський роман про життя робітничого класу. Сатирично зображено дійсність у романі А. Чірвечеса «Кандидатура Рохаса» (1908).
Чакська війна (з Парагваєм, 1932-35) зумовила антивоєнну тематику творів — романи О. Серруто («Вогняний потоп», 1935), П. Торо Рамальйо («Чако», 1936; «Вони повернулись», 1940), А. Гусмана («Полонений», 1937).
Жорстоку експлуатацію робітників показано в романах Р. Ботельйо Госальвеса («Плоскогір'я», 1945), А. Гільєна Пінто («Утама», 1945; «Шахта», опубл. 1953), Ф. Раміреса Веларде («Шахти скорботи», 1947). Антиімперіалізмом пройняті романи Г. А. Наварро (псевдонім — Трістан Мароф; «Волл-стріт і голод», 1931), А. Сеспедеса («Метал диявола», 1946). Роман Р. Пради Оропеси «Ті, що засвічують зорю» (1969) — про боротьбу партизанського загону Е. Че Гевари.
Один з провідних болівійських письменників Хесус Лара в своїх реалістичних романах відтворив процес соціального пробудження індіанців, їхню боротьбу за землю і свої громадянські права: «Невільниця/Янакуна» (1952), «Наша кров» (1959).
До виданої у 1976 році в Болівії збірки «Болівійське оповідання вчора і сьогодні» увійшли кращі твори болівійських прозаїків ХХ століття (А. Аргедаса, Х. Мендоси, А. Касареса, А. Сеспедеса, Р. Пради Оропеси тощо), у яких порушуються пекучі соціальні й культурні проблеми країни.
З пізніших (2-а пол. ХХ століття) болівійських поетів найвідоміший — П. Шімосе (збірки «Вірші для народу», 1968; «Хочу писати вірші, а виходить піна», 1972).
Дитяча література в Болівії представлена фольклористичними казками Оскара Альфаро.
Серед літературознавців виділяється А. Гусман («Панорама болівійського роману», 1985).
Українські переклади[ред. | ред. код]
Українською перекладені оповідання А. Гумусіо, вірші М. Ертль, Н. Паса Самори, твори Х. Лари. Серед перекладачів — С. Борщевський, М. Мірошниченко, О. Буценко, А. Перепадя та інші.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Іллічеський А. Х. Болівійська література // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , стор. 214 див. тут
Джерела, література та посилання[ред. | ред. код]
- Іллічеський А. Х. Болівійська література // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , стор. 214 див. тут
- Elizabeth Monasterios: "Chapter 42 La Paz- Chukiyawu Marka" // Literary Cultures of Latin America. A comparative History, ed. by Mario J. Valdés and Djelal Kadir, Volume II: Institutional Modes and Cultural Modalities, Oxford: Oxford University Press, 2004, pp. 474–497 (англ.)
|
| ||||||||||
