Матків
| село Матків | |
|---|---|
_%D0%B2_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%96_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Стрийський район |
| Тер. громада | Козівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46100090110020275 |
| Основні дані | |
| Населення | 469 чол. (2002) |
| Площа | 12 км² |
| Поштовий індекс | 82563 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°54′29″ пн. ш. 23°6′4″ сх. д. / 48.90806° пн. ш. 23.10111° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Матків | |
 Матків | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Ма́тків — село Стрийського району Львівської області у Карпатах на березі річки Стрий.
Перша письмова згадка про село датується 1538 роком, коли польська королева Бона скликала комісію для розмежування королівських та шляхетських сіл.
Є відомості, що за часів короля Зигімунда I Старого Думка Височанський подарував одному із своїх синів Верхнє Висоцьке, другому – Комарники, а третьому – Матків з Івашківцями. Парох Комарників Щасний Саламон твердив, що ще в 1880 році бачив у Верхньому Висоцьку фундаційний лист, який документально закріпив цей дар багатого дідича своїм синам.
Село Матків є гніздом шляхетного роду Матковських (Матківських), витоки якого пов'язують з угорським графом Іваном Волохом.
Матковські (Матківські) мали придомки: Миклашевич, В'язулич, Будзевич, Чучиркович, Федашкевич, Бардзійович, Богушович, Піпікович, Матишевич, Галкович, Шипович, Тимкович, Груневич, Михалкович, Контурович та ін.
1967-го у пам'ять про загиблих в Другій світовій війні встановлено обеліск.
В радянський період на території села був відділ радгоспу «Карпати», який мав 450 га орної землі.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 467 | 99.57% |
| російська | 2 | 0.43% |
| Усього | 469 | 100% |
.jpg)
Найдавнішою з двох храмів Маткова є Церква Собору Пресвятої Богородиці УГКЦ (Святого Димитрія), що стоїть на пагорбі у центрі села. Її споруджено 1838 року будівничим Самусем Мельниковичем[2]. Нині храм входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО[3][4] Церква тризруба, триверха, належить до храмів бойківського типу. Квадратні зруби (нава ширша) розташовані по осі захід-схід. Обабіч вівтаря прилягають невеликі прямокутні ризниці. Основні об’єми завершують восьмибічні верхи над навою з п’ятьма заломами. А над вівтарем і бабинцем — з чотирма заломами, що увінчані шоломовими банями з маківками і хрестами. Оперізує церкву піддашшя оперте на східчасті виступи вінчів зрубів, під яким на західному фасаді влаштований засклений ґанок. Стіни підопасання, надопасання і заломів шальовані вертикально дошками й лиштвами.
Ще однією пам’яткою архітектури національного значення є дерев’яна дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці (Святого Димитрія). Вона зведена 1924 року, у плані триярусна, квадратна, з балконом на другому ярусі. Дзвіниця вкрита наметовим дахом з колосниковою галереєю над ним. Будував цю сакральну споруду майстер Михайло Веклич.
Окрім неї, у селі стоїть церква святої Трійці, збудована майстром Лукою Снігуром у 1899 році. Церква орієнтована вівтарем на схід і складається з трьох квадратних зрубів. До вівтаря з півдня прилягає невелика прямокутна ризниця, добудована у 1900-х роках. Оточує церкву широке піддашшя, оперте на профільовані виступи вінців зрубів. У 1949–1989 роках через атеїстичну пропаганду радянської влади у церкві не відправлялись Служби Божі.
У радянські часи місцеве відділення колгоспу працювало за напрямком м'ясо-молочне тваринництво.
Восьмирічна школа, бібліотека та пекарня.
- ↑ Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 396 . — ISBN 5-88500-042-5.
- ↑ Дерев'яні церкви Карпат внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 24 червня 2013.
- ↑ Карпатські церкви стали спадщиною ЮНЕСКО // Українська правда / Історична правда. - Неділя, 23 червня 2013. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 24 червня 2013.
- Воронко Б. Витоки шляхетських родів Турківщини (До історії походження Івана Волоха з Турки). [Архівовано 28 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. Монографічний опис. — Ужгород: Патент, 2002. — 454 с.
- Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.
- Смуток І. І. Вступ до генеалогії шляхти Самбірського повіту XVI - початку XVII ст. (шляхетські прізвиська) / І. І. Смуток; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім.І.Франка, Дрогоб. осередок Наук. т-ва ім.Шевченка. - Львів : Камула, 2008. - 336 c.
- Інформація про храми Турківського району на сайті РДА [Архівовано 6 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |