Мерв

Мерв
Країна	Туркменістан
Є столицею або адмінцентром для	Тахіриди
Адміністративна одиниця	Марийський велаят Марийська область Туркменська РСР Марийська область Туркменська РСР Merv Okrugd Mervsky Uyezdd Хівинське ханство Сефевідський Іран Держава Шейбанідів імперія Тимуридів Ільхани Монгольська імперія Хорезмська імперія Сельджуцька імперія Газневідська імперія Саманідська держава Аббасидський халіфат Держава Сасанідів
Місто-побратим	Самарканд, Стамбул
Статус спадщини	світова спадщина ЮНЕСКО
Площа	353,24 га і 883,3 га
Критерій Світової спадщини (2005)	(ii)d і (iii)d
Мерв у Вікісховищі

Мерв — колишнє місто-оаза у Середній Азії на Великому шовковому шляху, залишки якого розташовані поблизу сучасного туркменського міста Мари. Руїни міста занесені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія

В оазі, що мала велике значення для торговельних зв'язків між заходом і сходом, існувало, змінюючи одне одного кілька міст. Археологічні розкопки свідчать, що люди жили тут ще в доісторичні часи. Під назвою Моуру Мерв згадується разом із Балхом (Бахді) в Зенд-Авесті — коментарях до Авести.

Мерв був столицею сатрапії Маргіана в часи Ахеменідів. Маргіана згадується як Маргу в бегістунському написі, висіченому на скелі за велінням Дарія I.

Відвідування міста Александром Македонським є легендою, хоча воно певний час носило назву Александрія. Після смерті Александра Мерв був столицею провінції Маргіана в складі спочатку держави Селевкидів, потім парф'ян, пізніше Сасанідів. За часів Антіоха Сотера місто перейменували в Маргіанську Антіохію.

Від періоду правління Сасанідів збереглися монети, карбовані у Мерві впродовж 4 століть. Для цього періоду характерна різноманітність релігійного життя: поряд із зороастризмом тут був поширений буддизм, маніхейство та християнство, зокрема несторіанство.

Правління арабів

Араби завоювали Іран в 651, і Мерв став головним містом провінції Хорасан держави Омеядів. У 671 Зіяд ібн Абі Суф'ян послав у Мерв 50 тисяч арабських вояків, і місто стало базою розширення впливу арабів у Середній Азії. Під проводом Кутайби бін Мусліма араби звоювали Балх, Фергану, Бухару, Кашгар і проникли аж у Китай. В ці часи в Мерв переселилася значна кількість арабів.

У лютому 748 Мерв став столицею заколоту. Генерал Абу Муслім оголосив у ньому про заснування нової династії — Аббасидів. Впродовж правління Аббасидів, які захопили Багдад у 750, Мерв залишався суттєвою базою їхньої підтримки, а тому посада намісника в Мерві була однією із найпливовіших у халіфаті. З 813 по 818 халіф Аль-Мамун мав у Мерві тимчасову резиденцію, і місто було фактичним центром ісламського світу.

З ослабленням халіфату в Мерві правили вже не арабські, а перські династії Тагеридів, Саманідів, Газневидів.

Правління турків

У 1037 році Мерв мирно захопили турки-сельджуки, що рухалися на захід зі степів за Аралом. Мирній окупації сприяло те, що тодішній султан Масуд із династії Газневідів був дуже непопулярний. Сельджуки зупинилися в Мерві й поступово окупували весь Хорасан та Іран. У часи їхнього правління Мерв виріс до найбільшого розміру. З населенням 200 тис. він був, мабуть, у період з 1145 по 1153 рік, найбільшим містом у світі. Місто було визначним торговим та культурним центром, мало чудовий базар, велику бібліотеку, медресе.

Проте, в 1153 кочівники-огузи сплюндрували місто, і розпочався його поступовий занепад. Мерв переходив із рук у руки — його захоплювали огузи, хіванці, гуриди, а центр Хорасану перемістився в Нішапур.

Нашестя і правління монголів

У 1221 Мерв відчинив браму перед сином Чингіз-хана Толуя. Монголи вирізали більшість мешканців міста. Падіння міста було одним із найкривавіших в історії. Розкопки свідчать про те, що місто відбудувалося, але колишнього рівня процвітання Мерв уже не здобув. У 1380 місто потрапило у володіння Тимура, який тоді правив у Самарканді.

Узбецький період

Узбеки захопили Мерв у 1505. Через п'ять років їх витурив звідти шах Ісмаїл I. В цей період перси відбудували дамбу на річці Мургаб, і на зрошених землях виросло поселення, відоме до 19 ст. як Байрамали. У 1787 Мерв був захоплений Бухарським еміратом. Через сім років бухарці зрівняли місто із землею, розбили дамби, і перетворили всю область у пустелю. 100 тис. населення було поетапно переселене в Бухарську оазу. Здебільшого це були персомовні шиїти. Вони опиралися асиміляції з бухарськими сунітами, тому частково зберегли свою ідентичність. У радянському переписі 1980 року вони визначали свою національність як іранці.

У середині 19 ст. іранці витіснили з берегів річки Харі туркменів-теке на північ, і, подолавши опір хіванців, туркмени заволоділи територією Мерву. Їхнє правління продовжувалося до 1883 року, коли навколишні землі опинилися в руках Росії.

Залишки

Усипальниця братів Есхабів

В оазі збереглися залишки кілька близьких між собою, але окремих міст, оточених стінами. Жодне з цих міст не має древнішого шару. Місто щоразу після кожного знищення будувалося на новому місці. Чотири такі оточені стінами міста відповідають чотирьом періодам важливості Мерва. Найстаріше й найменше городище, Ерк-Кала, відповідає періоду Ахаменідів, городище Гяур-Кала — елліністичному періоду та періоду Сасанідів, городище Султан-Кала відповідає Аббасидському періоду, менше тимурдиське городище — періоду після монгольського завоювання.

Див. також

• Мервська оаза