Монастир святої Катерини
Монастир святої Катерини | |
---|---|
Монастир Святої Катерини та околиці Saint Catherine Area [1] | |
Світова спадщина | |
![]() Монастир святої Катерини | |
28°33′20″ пн. ш. 33°58′32″ сх. д. / 28.55583055558377836° пн. ш. 33.97556111113877364° сх. д. | |
Країна | ![]() |
Тип | Культурний |
Критерії | i, iii, iv, vi |
Об'єкт № | 954 |
Регіон | Арабські країни |
Зареєстровано: | 2002 (26 сесія) |
![]() | |
![]() |
Монастир Святої Катерини, також Синайський монастир (грец.
Спочатку іменувався монастирем Преображення або монастирем Неопалимої Купини. З XI століття у зв'язку з поширенням шанування святої Катерини, мощі якої були знайдені синайськими ченцями в середині VI століття, монастир отримав нову назву — монастир Святої Катерини.
У 2002 році монастирський комплекс був включений ЮНЕСКО в список об'єктів Світової спадщини.
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/66/Fabri_sinai_schedel_%28detail%29.jpg/200px-Fabri_sinai_schedel_%28detail%29.jpg)
Починаючи з III століття, ченці почали селитися невеликими групами навколо гори Хорив — біля Неопалимої купини, в оазисі Фаран (Ваді Фіран) та інших місцях південного Синая[2]. Перші ченці в тій місцевості були головним чином пустельниками, що живуть поодиноко у печерах. Лише у святкові дні відлюдники збиралися біля Неопалимої купини, для здійснення спільного Богослужіння. Чернече життя цього періоду описав у V столітті учень Івана Золотоустого, колишній префект Константинополя — Нил Синайський, чиї праці досі вивчають священники, ченці й віруючі: «Одні куштували їжу тільки у недільні дні, інші — двічі на тиждень, інші — через дві доби… Кожної неділі всі вони з різних місць збиралися в одну церкву, цілувалися, причащалися Святих Тайн, і розмовами про спасіння душі втішали і заохочували один одного до високих подвигів»[3].
У період правління імператора Константина в 330 році ченці Синая звернулися до його матері Олени Константинопольської із проханням про будівництво біля Неопалимої купини маленької церкви, присвяченої Богоматері, а також вежі для притулку ченців на випадок набігів кочівників. Прохання ченців було задоволено, і прочани кінця IV століття повідомляли, що на Синаї вже була процвітаюча громада ченців, яка приваблювала віруючих з різних місць Візантійської імперії. У розповіді про святі місця Сходу, написаній наприкінці IV століття знатної паломницею Сільвією, повідомляється і про чернечу громаду, що утворилася навколо Неопалимої купини[4].
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3f/El_Greco_043.jpg/200px-El_Greco_043.jpg)
Подальший поштовх до розвитку монастир отримав у VI столітті, коли імператор Юстиніан I наказав побудувати могутні фортечні стіни, які оточили попередні споруди святої Олени, і церкву, що збереглася досі, а також направив на Синай солдатів для захисту ченців. Про будівництво доби Юстиніана свідчить його сучасник Прокопій Кесарійський.
Над головною монастирською брамою зберігся напис:
З фундамента споруджений цей священний монастир на Синайській горі, де Бог говорив до Мойсея, смиренним царем ромеїв Юстиніаном на вічну згадку про нього і його дружину Феодору. Закінчено після тридцятого року царювання його. І поставлено в ньому ігумена на ім'я Дула в літо від Адама 6021, від Христа ж 527[5].
Виходячи з цього напису російський вчений єпископ Порфирій (Успенський) датував закінчення будівництва монастиря 557 роком[6].
Згідно з «Хронікою» Євтихія Олександрійського, для захисту та обслуговування монастиря імператор переселив на Синай двісті сімей з Понту Анатолійського та Александрії[7]. Нащадки цих переселенців утворили синайське бедуїнське плем'я джабалія. Незважаючи на навернення в іслам, що відбулося в VII столітті, вони продовжують жити в околицях монастиря і займатися його обслуговуванням[8].
До кінця VII століття монастир належав Фаранській єпархії та очолювався ігуменом у сані архієпископа (про давність Синайської архієпископії свідчать матеріали Халкедонського собору, де в «Чині митрополій і архієпископського апостольського престолу Святого Граду» на 24-му місці згадується архієпископія «гори Синай»). У 681 році, коли єпископ Фаранський був позбавлений кафедри за монофелітство, єпископська кафедра була перенесена в монастир, і його ігумен став єпископом Фарану. Трохи пізніше в його підпорядкування перейшла єпархія Райто[9]. На початку VIII століття всі християни Синайського півострова перебували під юрисдикцією Синайського архієпископа.
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c2/Icon_Iakovos_Moskos.jpg/250px-Icon_Iakovos_Moskos.jpg)
Монастир у період арабського завоювання Синаю у 625 році направив делегацію до Медини, аби заручитися заступництвом пророка Мухаммеда. Копія отриманої ченцями охоронної грамоти — Фірман Мухаммеда (1517; оригінал зберігається у Стамбулі, куди він був витребуваний у монастиря султаном Селімом I Грізним), виставлена в монастирі, проголошує, що мусульмани будуть захищати монастир, а також звільняють його від сплати податків[10]. Фірман був написаний на шкірі газелі куфічним письмом, скріплений відбитком руки Мухаммеда[11].
Незважаючи на отримані привілеї, кількість ченців почала скорочуватися і до початку IX століття їх залишилося всього 30. З поширенням у Єгипті ісламу в монастирі з'являється мечеть, що збереглася досі.
У період хрестових походів з 1099 по 1270 роки у чернечому житті монастиря тривав період відродження. Синайський орден хрестоносців взяв на себе завдання охороняти паломників із Європи, що прямують до монастиря, кількість яких зросла. У цей період у монастирі з'являється католицька каплиця.
Після завоювання Єгипту Османською імперією у 1517 році османська влада не скоротила права ченців, зберегла особливий статус архієпископа і не втручалися у внутрішні справи монастиря. Монастир вів велику культурну та просвітницьку діяльність, у XVIII столітті він відкрив духовну школу на острові Крит, де здобували освіту грецькі богослови того часу. Подвір'я монастиря були відкриті в Єгипті, Палестині, Османській імперії, Румунському королівстві, Російській імперії і навіть у Британській Індії.
1760 року український чернець (пізніше архімандрит) і Леонтій (Лука Зеленський-Яценко) відвідав монастир[12].
Монастир Святої Катерини є центром автономної Православної церкви гори Синай, яка, окрім цієї обителі, володіє тільки низкою монастирських подвір'їв: 3 в Єгипті і 14 поза Єгиптом — 9 в Греції, на Кіпрі 3, 1 в Лівані та 1 в Туреччині (Стамбул)[13].
Ігуменом монастиря є архієпископ Синайський. Його висвячення з VII століття здійснює єрусалимський патріарх, під юрисдикцію якого монастир перейшов у 640 році, через що виникли після завоювання Єгипту мусульманами труднощі у спілкуванні з Константинопольським патріархатом (офіційно автономія від Константинопольського патріархату була отримана тільки в 1575 році і підтверджена в 1782 році).
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f0/Ring_Sinaya.jpg/200px-Ring_Sinaya.jpg)
Справами монастиря нині управляють загальні Збори ченців, які вирішують економічні, політичні та інші питання. Рішення Зборів виконуються Радою отців, у яку входить чотири особи: заступник і помічник архієпископа, монастирський ризничий, економ і бібліотекар[14].
Монастир, як і раніше, є традиційним місцем християнського паломництва. Щодня після годин віруючим відкривають доступ до мощів святої Катерини. На згадку про поклоніння мощам ченці дарують срібний перстень із зображенням серця зі словами грец.
У 2005 році Вища рада у справах старожитностей Єгипту оголосила про початок програми розвитку і вивчення монастирського комплексу, що включає систематизацію та вивчення документів, пов'язаних з історією Синая і монастиря Святої Катерини, зйомку документального фільму і видання докладної енциклопедії про монастир[15].
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e8/Moisei_St.Catherin_Sinai.jpg/200px-Moisei_St.Catherin_Sinai.jpg)
Головний храм монастиря (католікон) — тринавна базиліка, присвячений Перетворенню Ісуса Христа. Його зведення відноситься до періоду правління імператора Юстиніана.
Вхід у нартекс прикрашають різні двері з ліванського кедра, виготовлені в період хрестових походів, а двері в головну наву базиліки відносяться до VI століття і є її ровесниками. Над вхідними дверима зберігся грецький напис: «Ось брама Господня, праведники увійдуть в неї» (Пс. 117:20). У кожній із дванадцяти колон, увінчаних коринфськими капітелями і поділяють нави базиліки, у спеціальних поглибленнях зберігаються мощі святих, закриті бронзовими пластинами, а на самих колонах поміщені мінейні ікони XII століття за числом місяців року. Уздовж колон встановлені два ряди дерев'яних різьблених стасидіїв. Колони з'єднані арками, вище яких розташовані вікна. У 1714 році в базиліці була викладена нова мармурова підлога. Стеля базиліки виконана з ліванського кедра і розписана у XVIII столітті зірками на синьому тлі.
Головною прикрасою базиліки є розташована у консі апсиди мозаїка Преображення Господнє, що знаходиться в дуже доброму стані. Мозаїка виконана в першій половині VI століття придворними майстрами, надісланими Юстиніаном для прикраси монастиря[16].
Мозаїка Преображення Господнє обрамлена медальйонами з шістнадцятьма напівфігурами апостолів і пророків. У центрі композиції монументальна фігура Ісуса Христа, укладена в лазуревую мандорлу, яка з'єднується променями божественного світла з фігурами пророків і трьох учнів, виконаних на золотому мерехтливому фоні. По боках мозаїки на арці апсиди є два зображення пророка Мойсея, що стояв перед Неопалимою купиною (ліворуч) і отримує на Синаї Скрижалі завіту (праворуч). Апсиду прикрашають також медальйони із зображеннями ягня між двох летючих ангелів, Богородиці та Івана Хрестителя.
Мозаїка Преображення Господнє була очищена від забруднень і кіптяви американськими реставраторами в 1958—1965 роках. Від огляду з центральної нави мозаїку закриває дерев'яний різьблений іконостас XVII століття, але з бічних нав на рівні вівтаря мозаїка доступна для огляду.
У вівтарі базиліки в мармуровій раці зберігаються два срібних ковчежці з мощами святої Катерини (голова та десниця). Ще одна частина мощей (палець) знаходиться в мощевику ікони великомучениці Катерини в лівій наві базиліки і завжди відкрита для поклоніння віруючих.
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d8/Rubus_sanctus_Burning_bush_in_Saint_Catherine_monastery.jpg/200px-Rubus_sanctus_Burning_bush_in_Saint_Catherine_monastery.jpg)
За вівтарною частиною базиліки Преображення знаходиться каплиця Неопалимої Купини, побудована на тому місці, де, згідно з біблійним оповіданням, Бог розмовляв із Мойсеєм (Ісх .2 :2–5). Виконуючи біблійну вказівку, кожен, хто входить сюди, має знімати тут своє взуття. Каплиця є однією з найдавніших монастирських будівель, її згадує наприкінці IV століття паломниця Сільвія у своїй розповіді про святі місця Сходу (див. розділ Заснування монастиря).
Каплиця присвячена Благовіщенню і прикрашена іконами, присвяченими цьому святу. В апсиді каплиці збереглося мозаїчне зображення хреста X століття. Також є ікона Богородиці з немовлям Ісусом на руках, що сидить у центрі Неопалимої Купини.
Каплиця має престол, розташований не як завжди, над мощами святих, а над корінням Купини[17]. Для цієї мети, кущ був пересаджений у декількох метрах від каплиці, де продовжує рости далі. У каплиці немає іконостасу, який приховує вівтар від віруючих, і паломники можуть бачити під престолом місце, де росла Купина. Воно позначено отвором у мармуровій плиті, закритій срібним щитом із карбованими зображеннями палаючого куща, Преображення, Розп'яття, євангелістів, святої Катерини і самого Синайського монастиря. На плиті зберігся грецький напис XIII століття: «Пом'яни, Господи, раба Твого, смиренного Гавриїла Оріпсая, архієпископа святої гори Синай у Святій Купині»[18]. Літургія у каплиці відбувається щосуботи.
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/21/St._Caterina_garden.jpg/200px-St._Caterina_garden.jpg)
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b1/Ossuary_Sinai.jpg/200px-Ossuary_Sinai.jpg)
- Колодязь Мойсея — розташований на північ від базиліки Преображення і вважається тим колодязем, біля якого, згідно з Біблією, Мойсей зустрів сім дочок Мідіянського священника Іофора (Ісх.2 :15–17)[19]. Колодязь і нині продовжує постачати монастир водою.
- У монастирі численні каплиці: Святого Духа, Успіння Пресвятої Богородиці, Іоанна Богослова, Георгія Побідоносця, святого Антонія, святого Стефана, Івана Предтечі, п'яти севастійських мучеників, десяти критських мучеників, святих Сергія і Вакха, святих апостолів і пророка Мойсея. Ці каплиці знаходяться всередині монастирських стін, а дев'ять із них з'єднуються з архітектурним комплексом базиліки Преображення. Дві каплиці знаходяться в покоях архієпископа Синая: верхня на честь Успіння Богородиці і нижня, присвячена Богоматері Живоносного джерела (знаходиться в стародавній вежі, побудованій у 330 році імператрицею Оленою, каплицю прикрашають ікони XII—XIII століть серед яких виділяються царські ворота, декоровані золотими колами, і шанований образ Богородиці «Живоносне джерело», що приписується критському майстру Ангелосу).
- Трапезна — побудована в XI столітті, після того як приміщення давнішої трапезної було перетворено на мечеть[20]. У 2005 році приміщення трапезної було відреставровано і продовжує використовуватися за призначенням. Стіни трапезної прикрашають фрески зі сценами жертвоприношення Авраама (1577 рік); Іллі в пустелі, питомого вороном, і сценою Другого пришестя Ісуса Христа (1573). У трапезній знаходиться великий дерев'яний стіл, надісланий у дарунок монастирю в XIV столітті з острова Закінф. Стіл прикрашений різьбленням із зображенням ангелів і квітів у стилі рококо.
- Сад — розташований на північний -захід від монастирських стін[21] і з'єднується з монастирем древнім підземним ходом, використовуваним донині. На одній із терас вирощуються яблуні, груші, гранати, абрикоси, сливи, айва, шовковиця, мигдаль, вишні. Інша тераса, відведена під олійний сад, забезпечує монастир оливковою олією. У саду також вирощують овочі для монастирського столу. На початку XX століття монастирський сад вважався одним із найкращих у Єгипті.
- Оссуарій і цвинтар — розташовані поза монастирськими стінами, поряд із садом. На кладовищі є каплиця святого Трифона і сім могил, які використовуються неодноразово[22]. По закінченні певного часу кістки виймають із могили і поміщають в оссуарій, розташований на нижньому ярусі церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Єдиним повним скелетом в оссуарії є мощі пустельника Стефана, що жив у VI столітті і згадується в «Ліствиці» преподобного Іоанна Лествичника[23]. Мощі Стефана, одягнені в чернечий одяг, спочивають у скляному кіоті. Останки інших ченців розділені на дві частини: біля північної стіни складені їх черепа, а в центральній частині оссуарія зібрані їхні кості. В окремих нішах зберігаються кістки синайських архієпископів.
Оскільки з моменту свого заснування монастир жодного разу не був завойований і розорений, нині він володіє величезним зібранням ікон і бібліотекою рукописів, що поступається за історичним значенням тільки Ватиканській апостолічній бібліотеці.
Монастирська бібліотека була створена тільки 1734 року за архієпископа Никифора[24], до того часу робіт із вивчення книг і рукописів не проводилося. Російський паломник А. Уманець, який відвідав монастир у 1843 році, писав, що книги зберігаються у невеликій кімнаті в цілковитому безладі. Такий стан сприяв розграбуванню зібрання, зокрема з монастиря був вивезений Синайський кодекс, один із найдавніших текстів Біблії.
До найцінніших манускриптів бібліотеки монастиря належать:
![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/4a/Sinaiticus_text.jpg/200px-Sinaiticus_text.jpg)
- Дванадцять сторінок одного з найдавніших текстів Біблії — Синайського кодексу (IV століття), який був вивезений із монастиря в Росію 1859 року[25].
- Сирійський кодекс V століття.
- Десять аркушів унціального манускрипту VI століття грецькою мовою з текстом Євангелія від Матвія (Кодекс 074).
- Грецьке Євангеліє 717 року (дарунок монастирю візантійського імператора Феодосія III).
- Синайський псалтир (XI століття) — найдавніший псалтир слов'янською мовою.
У монастирі зберігаються 3304 манускрипти і близько 1700 сувоїв. Дві третини написані грецькою мовою, інші арабською, сирійською, грузинською, вірменською, коптською, ефіопською і слов'янськими мовами. Крім цінних манускриптів у бібліотеці зібрані також 5 000 книг, деякі з яких відносяться до перших десятиліть друкарства. Крім книг релігійного змісту в бібліотеці монастиря зберігаються історичні документи, грамоти із золотими і свинцевими печатками візантійських імператорів, патріархів і османських султанів.
У 2005 році було оголошено про будівництво в монастирі спеціального сховища для цього зібрання[26] замість книгосховища, побудованого в 1951 році у південній монастирської стіни.
Каталог Гіппарха — перший зоряний каталог у Європі, який було складено Гіппархом 130 року до н. е.[27] не зберігся і вважається загубленим у ранньохристиянський період, імовірно, під час пожежі Александрійської бібліотеки. До нього входили координати 1080 небесних тіл у 41 сузір'ї[27]. Проте, влітку 2023 року, фрагмент легендарного Каталогу Гіппарха було виявлено під час розкопок у Монастирі Святої Катерини на Синайському півострові в Єгипті[28][29].
Монастир Святої Катерини володіє унікальним зібранням ікон, що мають виняткову духовну, мистецьку та історичну цінність. Дванадцять найбільш рідкісних та найстаріших ікон написані в VI столітті восковими фарбами — це найдавніші ікони у світі. Низка енкаустичних ікон у середині XIX століття була вивезено до Росії архімандритом Порфирій (Успенський). Ці ікони зберігаються у зібранні Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків у Києві[30].
Частина монастирської колекції відноситься до раннього візантійського періоду до X століття (у тому числі сирійсько-палестинські ікони VIII—IX століть). Ці ікони виконані грецькими, грузинськими, сирійськими і коптськими майстрами. Ікони збереглися, оскільки монастир, перебуваючи з VII століття поза Візантійською імперією, не постраждав від іконоборства. Робіт західноєвропейського письма у зібранні монастиря мало, але присутні унікальні ікони періоду хрестових походів, що поєднують у єдиному стилі «західного латинства» і «грецького візантінізму».
-
Ікона Богородиці на троні з Дитятко-Ісусом, святими та ангелами, VI століття
-
Найстаріша з відомих ікон Христос Пантократор
-
Розп'яття, XIII століття
-
Святі двері
-
Богородиця Діва з Немовлям
-
Візантійська ікона святого архангела Михаїла
-
Ікона Преображення Господнього, XII століття
-
Імператор Іоанн VIII Палеолог
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 7
- ↑ П'ятницький Ю. Синай, Візантія, Русь. Архів оригіналу за 25 листопада 2009. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Паломництво Святими місцями кінця IV століття. Архів оригіналу за 5 квітня 2008. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Православні святині Сходу. Паломництво на Синай. Архів оригіналу за 28 серпня 2004. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Юстиніан став імператором в 527 році, відтак тридцятим роком його его правління є 557 рік, названий роком завершення будівництва.
- ↑ The bedoin and the Holy Monastery of Sinai. Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Евангелос Папаиоанну. Монастырь Святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 44
- ↑ Рональд Робертсон. Східні християнські церкви. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 10
- ↑ Маковеєв О. Синайський монастир і Фірман Мухаммеда. Архів оригіналу за 14 червня 2006. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Трощинський В. П. Африка // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.
- ↑ The Holy Monastery of Sinai’s Dependencies Out of Egypt. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 47
- ↑ В Египте реализуется «проект по развитию» древнехристианского монастыря Святой Екатерины. Архів оригіналу за 27 вересня 2006. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ Лазарев В. Н. История византийской живописи Гл. IV. Эпоха Юстиниана и VII век (527—730). Архів оригіналу за 24 грудня 2010. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 24
- ↑ Алфеева В. А. Паломничество на Синай. М., Крутицкое Патриаршее подворье, 1998.
- ↑ The Well of Moses. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ The Refectory. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ The Monastery Garden. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ The Cemetery. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ The Ossuary. Архів оригіналу за 7 лютого 2011. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ Порфирий (Успенский). Первое путешествие в Синайский монастырь в 1845 году. Спб., 1856. С. 148
- ↑ Августин (Никитин), архимандрит. Русские паломники у христианских святынь Египта. СПб., 2003. С. 197. ISBN 5-7654-2593-3
- ↑ Історія відкриття Синайського кодексу. Архів оригіналу за 14 грудня 2007. Процитовано 9 грудня 2009.
- ↑ а б Wiggins & Wynn, 2003.
- ↑ Lost Ancient Greek Sky Map Discovered at Monastery. // By Tasos Kokkinidis. August 20, 2023
- ↑ У покинутому монастирі знайшли частину легендарної давньогрецької карти зоряного неба. 22.08.2023, 18:00
- ↑ Банк А. В. Византийское искусство в собраниях Советского союза. Ленинград, 1966. С. 296
- Офіційна сторінка пам'ятки [Архівовано 25 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Saint Catherine Foundation [Архівовано 20 квітня 2017 у Wayback Machine.]
|
|