Натан Щаранський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Натан Щаранський
івр. נתן שרנסקי‎
Народився20 січня 1948(1948-01-20)[1][2][…] (76 років)
Сталіно, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Ізраїль
Діяльністьполітик, письменник, математик, правозахисник, шахіст
Галузьдисидент
Alma materMIPT Department of Control and Applied Mathematicsd
Знання мованглійська[1], російська[1] і іврит
НапрямокMovement to Free Soviet Jewryd
Посададепутат Кнесету[d][1], депутат Кнесету[d][1], заступник прем'єр-міністра Ізраїлюd, депутат Кнесету[d][4], Minister of Economyd і Minister of the Interior of Israeld
ПартіяЛікуд і Ісраель ба-Аліяd
Конфесіяюдаїзм
БатькоЩаранський Борис Мойсейович
МатиМільгром Іда Петрівнаd
У шлюбі зAvital Sharanskyd
Автограф
Нагороди

Натан Щаранський (Анатолій Щаранський, * 20 січня 1948, Сталіно, Українська РСР, СРСР) — ізраїльський державний та політичний діяч українського походження. Віце-прем'єр-міністр (2001—2003), міністр у кількох урядах Ізраїлю, депутат Кнесету, голова виконавчої ради Єврейського агентства для Ізраїлю, член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Батьки — вихідці з Одеси. Батько (журналіст, сценарист) співпрацював з Олександром Довженком.

Навчався в Московському фізико-технічному інституті. Будучи студентом, зайнявся політичною діяльністю в комітеті комсомолу факультету.

У середині 1970-х був одним з ініціаторів створення Московської групи з контролю за дотриманням Гельсінкських угод у галузі прав людини (так званої Гельсінкської групи), помічником і перекладачем академіка Андрія Сахарова. Активно брав участь в єврейському русі в СРСР, демонстраціях та голодовках протесту. Був автором низки листів та звернень єврейських активістів до радянської влади та міжнародної громадськості. Зустрічаючись з акредитованими в Москві іноземними журналістами, передавав їм інформацію про переслідування, яким піддавалися активісти-правозахисники, про необґрунтовані відмови у наданні дозволу на виїзд з СРСР, численні випадки порушень прав людини.

За антирадянську діяльність був в 1977 році заарештований, а в 1978 засуджений на 13 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунстві на користь США. Покарання відбував у Володимирській та Чистопольській тюрмах, а потім в Пермському таборі посиленого режиму. Не раз потрапляв у карцер за протести проти незаконних дій тюремного начальства. Неодноразово оголошував голодування протесту, піддавався примусовому годуванню. Після численних демонстрацій по всьому світу і клопотань найбільших політиків Європи і США, лише в 1986 році, за угодою між СРСР і США, його обміняли на мосту Глінік на кордоні Західного і Східного Берліна на одного з радянських розвідників, заарештованих на Заході. Обмін відбувся за посередництва східнонімецького адвоката Вольфганга Фогеля. В Ізраїлі був з пошаною зустріли прем'єр-міністр Шимон Перес та його заступник Іцхак Шамір.

Став відданим прихильником ідей держави Ізраїль, обрав метою своєї політичної боротьби свободу еміграції. В Ізраїлі він створив Сіоністський форум — громадську організацію, що займалася проблемами абсорбції (облаштування, вживання) репатріантів з СРСР. Потім була створена партія «Ізраїль за алію» («Ізраїль на підйомі»).

  • З 1996 по 2003 депутат ізраїльського Кнесету і лідер партії
  • Міністр промисловості та торгівлі (1996—1999)
  • Міністр внутрішніх справ (1999—2000)
  • Міністр будівництва (2001—2003)

У зв'язку зі зниженням рейтингом партії (представництво зменшилася з 6 до 2 мандатів) в 2003 його партія злилася з блоком Лікуд, а сам Щаранський покинув Кнесет, поступившись місцем Марині Солодкіній. Не будучи членом парламенту, зайняв пост міністра у справах Єрусалима. Через незгоду з планом одностороннього розмежування Аріеля Шарона в 2005 пішов у відставку і став членом парламентського лобі на захист Ерец-Ісраель і внутріпартійної опозиції.

Нині залишається активним політиком, реагуючи на зміни в нинішньому світі, особливо ті, які торкаються подій на його історичній батьківщині. Його надійна опора — репатріанти з СРСР, інтереси яких він насамперед відстоює.

З 2017 року — член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (Україна, 23 серпня 2022) — за значні особисті заслуги у зміцненні міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий внесок у популяризацію Української держави у світі.[6]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д חה"כ נתן שרנסקי — Кнесет.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ http://www.knesset.gov.il/mk/heb/mk.asp?mk_individual_id_t=127 — Кнесет.
  5. ↑ Створено наглядову раду київського меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Лівий берег. 19 березня 2017. Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
  6. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2022 року № 595/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Натан_Щаранський