Координати: 49°34′59″ пн. ш. 38°10′8″ сх. д. / 49.58306° пн. ш. 38.16889° сх. д. / 49.58306; 38.16889

Нижня Дуванка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Нижня Дуванка
Центральна вулиця селища
Центральна вулиця селища
Центральна вулиця селища
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Сватівський район
Тер. громада Нижньодуванська селищна громада
Код КАТОТТГ UA44100090010044253
Основні дані
Засновано 1732[1]
Статус із 2024 року
Населення ▼2028 (01.01.2018)
Поштовий індекс 92612
Телефонний код +380 6471
Географічні координати 49°34′59″ пн. ш. 38°10′8″ сх. д. / 49.58306° пн. ш. 38.16889° сх. д. / 49.58306; 38.16889
Висота над рівнем моря 78 м
Водойма річки Красна, Гнила, Дуванка


Відстань
Найближча залізнична станція: Сватове
До станції: 25 км
Селищна влада
Адреса 92612, Луганська обл., Сватівський р-н, смт Нижня Дуванка, вул. Каштанова, 79
Карта
Нижня Дуванка. Карта розташування: Україна
Нижня Дуванка
Нижня Дуванка
Нижня Дуванка. Карта розташування: Луганська область
Нижня Дуванка
Нижня Дуванка
Мапа

Нижня Дуванка у Вікісховищі

Нижня Дуванка — селище в Україні, адміністративний центр однойменної селищної громади Сватівського району Луганської області. Лежить на річці Красній, при впадінні в неї річок Дуванки та Гнилої. Відстань до райцентру і найближчої залізничної станції Сватове — 25 км.

Історія

[ред. | ред. код]

Територію, на якій зараз розташоване селище, почали заселяти в 60-х роках XVI століття селяни й козаки Лівобережної та Правобережної України, а та російські служиві люди. Саме в той час була заснована слобода Сватова Лучка. Свою назву вона отримала від нині не існуючої річки Свахи. Використовуючи українських переселенців для охорони південних меж російської держави від нападів кримських і ногайських татар царський уряд, на пільгових умовах, наділяв їх землею, забезпечував зброєю і їжею, але при цьому зберігав їхні козацькі права й самоврядування.

На початку XVIII століття Сватова Лучка увійшла до складу Ізюмського полку. Вона була сотенним містечком і мала укріплення у вигляді рову і високого частоколу. Основну масу населення становили козаки, які залежно від свого економічного стану ділилися на полкових козаків, підпомічників і підсусідків. Більшості підсусідків не мали свого господарства і жили в заможних козацьких родинах на правах робітників. У 1732 році у Сватовій Лучці налічувалося 133 полкових козаків, 514 підпомічників і підсусідків. Козаки Сватової Лучки брали участь в Азовських походах Петра I, а в червні 1709 року в складі Ізюмського полку — у Полтавській битві.

Першу письмову згадку про територію, де пізніше було засновано слободу Сватову Лучку, було знайдено у книзі «Велике креслення», яке було складено за вказівкою царя Михайла Федеровича Розрядним приказом у 1620 р. за кресленням (картами) XVI століття. У ній зроблено опис території Дикого поля за трьома основними татарськими шляхами: Муравському, Ізюмському, Кальміуському, який проходив по території краю. У книзі йдеться про таке:

татаре, которые производя грабежи по разным местам, обыкновенно по условным знакам, состоящим большею частью в поднятии на высоком месте фонаря, — на кургане, доселе называемом караульным, сходились к реке Дуванке для дележа своих промыслов, от чего произошло и татарское название реки (дуванить — делить добычу).

В 1732 у місці впадіння річки Дуванки в Красну ізюмський сотник Краснокутський поселив своїх селян.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 240 жителів селища[2].

18 жовтня 2014 року в селищі невідомі завалили пам'ятник Леніну.

До 2017 року — центр Нижньодуванської селищної ради. Селищній раді були підпорядковані села Олександрівка, Куликівка, Новониканорівка, Вестатівка, Твердохлібове.

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 2284 94.03%
російська 135 5.56%
білоруська 2 0.08%
вірменська 1 0.04%
інші/не вказали 7 0.29%
Усього 2429 100%

Культура

[ред. | ред. код]

Місцевий обряд “Гоніння гадюк” внесений в Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України. Обряд присвячений початку Великого Посту, який є часом покаяння в усіх поганих вчинках. Хоча обряд, скоріш за все, походить з дохристиянських вірувань, aле з прийняттям християнства він набув нових рис. В обряді беруть участь виключно чоловіки. Вони повинні очистити оселю від злих духів, злиднів, лиха, всіляких хвороб та напастей, які називають “гадюками”, “гадами”. Кожна господиня готується до зустрічі з ”полазниками”, як називають у селі тих, хто ходить від двору до двору. Господиня з гостинцями чекає вдома до себе гостей-полазників. Перший день Великого Посту іменують “жилавим понеділком”. В цей день жінкам категорично заборонено ходити по сусідах - є повір’я, що в цей день жінка, коли зайде до чужої оселі, приносить в хату лихо, нещастя. Біля двору хлопці вітають господарів із початком Великого Посту і пропонують “прогнати гадюк” з хати та подвір’я. Після цього господарі дякують полазникам за проведений ритуал, за те, що не минули їхньої хати, і дають гостинці. Дітям та юнакам горіхи, цукерки, пиріжки, яблука, а дорослим чоловікам підносять чарку. Обряд закінчується за селом в степу спаленням допоміжного “інструментарію” та загальною вечерею з того, чим пригощали господарі.[4]

Персоналії

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI–XVIII столетии / Собранные и редактированные Д. И. Багалеем. – Т. 1. – Харьков, 1886. – С. 254
  2. ↑ Мартиролог. Луганська, ст. 453—459 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 11 квітня 2016.
  3. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  4. ↑ До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини внесли новий обряд
  5. ↑ Цензор.НЕТ. Загиблого на Донбасі українського воїна Дмитра Стрекнєва поховали на Луганщині. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 11 квітня 2019.
  6. ↑ На Луганщині попрощалися з військовим

Посилання

[ред. | ред. код]
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нижня_Дуванка&oldid=43075783