Очікує на перевірку

Олещук Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олещук.
Микола Олещук
Микола Миколайович Олещук
 Генерал-лейтенант
Загальна інформація
Народження25 травня 1972(1972-05-25) (52 роки)
Луцьк, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
Alma MaterЖитомирське вище училище радіоелектроніки протиповітряної оборони, Харківський військовий університет, Національний університет оборони України
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Повітряні сили
Війни / битвиРосійсько-українська війна
Командування
2021–2024  Повітряні сили, Командувач
2016—2021 Повітряне командування «Схід» ПвК «Схід», Начальник штабу—перший заступник командира
2012—2016  Повітряні сили, Заступник начальника штабу
2010—2012 Повітряне командування «Південь» ПвК «Південь», Начальник штабу
2006—2009
 160 ЗРБр, Командир
2004—2006
 160 ЗРБр, Заступник командира з озброєння
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
CMNS: Олещук Микола Миколайович у Вікісховищі

Мико́ла Микола́йович Олещу́к (нар. 25 травня 1972, м. Луцьк) — український воєначальник, генерал-лейтенант. Командувач Повітряних сил Збройних сил України (від 9 серпня 2021 до 30 серпня 2024[1]). Герой України (2022).

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Микола Олещук народився 25 травня 1972 в місті Луцьку.

Закінчив Житомирське вище училище радіоелектроніки протиповітряної оборони (1994), Харківський військовий університет (2004), Національний університет оборони України (2010)[3].

Службу розпочав у 1994 році в місті Кам'янка-Бузька Львівської області у відділенні бойового управління радіотехнічної батареї С-300 540-го зенітного ракетного полку ППО[4][5].

До 1998 служив начальником розрахунку ЦВМ і цифрових обчислювачів відділення бойового управління радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону ЗРС С-300[6].

З 1998 по 2002 Микола Миколайович служив на посадах заступника командира дивізіону з озброєння — командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону; командира зенітного ракетного дивізіону[3].

Після закінчення навчання в Харківському військовому університет Микола Олещук продовжив службу в зенітних ракетних військах України[4].

Зокрема, з 2004 по 2006 він був заступником командира бригади з озброєння — начальником технічної частини 160-ї зенітної ракетної бригади. У 2006—2009 роках підполковник Олещук служив командиром цієї бригади[3][7]. За підсумками 2008 року 160-та бригада була визнана однією з кращих частин та підрозділів Збройних сил України[8].

З 2010 по 2012 Микола Олещук був заступником начальника штабу Повітряного командування «Південь».

У 2012—2016 роках — заступник начальника штабу Командування Повітряних сил Збройних сил України.

З 2016 по серпень 2021 року полковник (згодом генерал-майор) Олещук був начальником штабу — першим заступником командира новосформованого Повітряного командування «Схід»[3][4][7].

9 серпня 2021 року призначений Командувачем Повітряних сил Збройних сил України[9][10][11].

Неодноразово залучався до виконання бойових (службових) завдань у складі сил та засобів антитерористичної операції та операції об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей[4].

Під час повномасштабного російського вторгнення генерал-лейтенант Микола Олещук організував ефективну протиповітряну оборону Києва, Одеси, Львова, Дніпра тощо. Завдяки рішенням генерал-лейтенанта вдалося вивести з-під удару літаки бригад тактичної та транспортної авіації, провести успішне застосування авіації, зенітних ракетних військ та не допущено панування ворожих літаків у повітрі.

10 жовтня 2022 року, під час масованого ракетного удару з боку Росії, його підрозділи у взаємодії з підрозділами ППО Сухопутних військ знищили 1 літак Су-25, 45 ракет різного типу, 22 дрони-камікадзе типу Shahed-136. 11 жовтня 2022 року було знищено вісім таких дронів-камікадзе, 20 крилатих ракет і три БПЛА[12].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружений, має доньку та сина.[4]

Військові звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Державні

[ред. | ред. код]
  • звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[15];
  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (26 квітня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[16]

Міністерства Оборони України

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №600/2024.
  2. ↑ Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових // НВ. — 2022.
  3. ↑ а б в г Савченко, О. В. Олещук Микола Миколайович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. НАН України. Процитовано 16 лютого 2023.
  4. ↑ а б в г д генерал-лейтенант Олещук Микола Миколайович. Офіційний вебсайт Міністерства оборони України. 20 липня 2015. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 16 лютого 2023.
  5. ↑ Березіна, Анна (07 жовтня 2022). Головний у небі. Хто такий генерал Олещук і як його авіація б'є окупантів. РБК-Україна. Процитовано 16 лютого 2023.
  6. ↑ Генерал-майор Микола Олещук - новий Командувач Повітряними Силами. Мілітарний. 9 Серпня 2021. Процитовано 13 лютого 2023.
  7. ↑ а б Лиманський, Максим (16 серпня 2021). Обпалені війною: хто очолив армію напередодні 30-ї річниці незалежності України. LB.ua. Процитовано 17 лютого 2023.
  8. ↑ а б Кращі частини та підрозділи Збройних сил України за підсумками 2008 року // Військо України : журнал. — 2008. — № 12 (102). — С. 4.
  9. ↑ Указ Президента України від 9 серпня 2021 року № 345/2021 «Про призначення М.Олещука командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України»
  10. ↑ Нові призначення у ЗСУ: Зеленський представив командувачів Повітряних сил та ДШВ. Українська правда (укр.). Процитовано 2 вересня 2021.
  11. ↑ Зеленський провів кадрові призначення в ЗСУ: змінив командувачів Повітряних сил та Десантно-штурмових військ. espreso.tv (рос.). Процитовано 2 вересня 2021.
  12. ↑ У День захисників і захисниць України Президент вручив ордени «Золота Зірка», відзнаки «Хрест бойових заслуг» і присвоїв почесні найменування військовим частинам // Офіційне інтернет-представництво президента України. — 2022. — 14 жовтня.
  13. ↑ Указ Президента України від 3 травня 2019 року № 183/2019 «Про присвоєння військових звань»
  14. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 537/2021 «Про присвоєння військового звання»
  15. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2022 року № 715/2022 «Про присвоєння М.Олещуку звання Герой України»
  16. ↑ Указ Президента України від 26 квітня 2022 року № 281/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  17. ↑ а б в Що відомо про нового командувача Повітряних Сил. Ukrainian Military Pages. 10 серпня 2021. Процитовано 2 лютого 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олещук_Микола_Миколайович&oldid=43495635