Приват
Тип | бізнес і холдингова компанія |
---|---|
Штаб-квартира | Україна |
Власник(и) | Кременчуцький сталеливарний завод і Коломойський Ігор Валерійович |
Дочірні компанії | Аеросвіт, Дніпроавіа і Міжнародні Авіалінії України |
«Приват» — одна з найбільших українських фінансово-промислових груп. Власниками групи «Приват» є Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський і Олексій Мартинов. Боголюбов займається банківською стороною бізнесу, а Коломойський — металургійними підприємствами. У групу «Приват» напряму або опосередковано входить понад 100 підприємств в Україні та світі.
Група «Приват» не є офіційно зареєстрованою, тобто вона не виступає як юридична особа, однак часто згадується у ЗМІ як неофіційне об'єднання усіх бізнесів її власників.[1]
У 1990 році випускники дніпровських вузів, Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський і Олексій Мартинов, створили перший спільний бізнес: Боголюбов і Коломойський закуповували оргтехніку в Москві, а Мартинов займався її збутом у Дніпрі. Після розпаду СРСР друзі повернулися в Дніпро і зайнялися імпортом різних товарів — від кросівок і спортивних костюмів до телефонів. На цьому етапі у них з'явився четвертий партнер, син крупного радянського підприємця Леонід Милославський. Кожному з партнерів належало по 25% у загальному бізнесі[2].
Щоб оплачувати імпортні товари, партнери налагодили експорт металопродукції, цим займався Коломойський. Незабаром вони усвідомили, що торгувати металом вигідніше, а потім почали займатися імпортом нафтопродуктів і почали скуповувати об'єкти для їх зберігання і транспортування. Також вони зайнялися феросплавним напрямком: група постачала паливо на Орджонікідзевський ГЗК, отримуючи натомість марганцеву руду та відправляючи її на експорт; за цей напрямок відповідав Мартинов[2].
У 1992 році колишній керівник дніпропетровського комсомолу Сергій Тігіпко запропонував Милославському створити банк. Коломойському спочатку не сподобалася ця ідея, але в підсумку він погодився[2]. У березні 1992 року чотири компанії — ТОВ «Віст», ТОВ «Сентоза», ТОВ «Сом» і ЗАТ «Приват-інтертрейдинг» — створили ЗАТ КБ «Приватбанк»[1]. Тігіпко став головою правління, а Милославський очолив наглядову раду. На відміну від держбанків, «Приват» охоче обслуговував приватних підприємців. Ключовою ланкою в бізнесі групи «Приватбанк» став у 1995-му, включившись у ваучерну приватизацію[2].
Акумулювавши 1,2 млн сертифікатів (2,3% від їх загальної кількості), банк почав купувати пакети акцій металургійних підприємств. Першим підприємством, чиї акції «Приват» отримав в обмін на сертифікати, став Дніпропетровський метизний завод. За допомогою ваучерів «Приват» увійшов у капітал і встановив операційний контроль над Нікопольським заводом феросплавів, Орджонікідзевським і Марганецьким ГЗК[2].
Геннадій Боголюбов пізніше визнавав, що «Привату» доводилося домовлятися з губернатором Дніпропетровської області Павлом Лазаренком. Так, у 1996 році на його водія, Леоніда Гадяцького, було переписано 16,7% ключової компанії «Привата» — «Сентоза Лтд», 14% акцій фірми «Солм», яка володіла третю «Приватбанку», і як мінімум 1% «Приват-Інтертрейдінгу»[2].
У 1997 році вже прем'єр-міністр Лазаренко був відправлений у відставку, а Милославський помер від серцевого нападу на відпочинку в Австрії. Частку Милославського успадкувала його дочка Маріанна, яка тільки закінчувала школу[2].
У 1999—2003 роках структури «Привату» скупили на відкритому ринку близько 40% акцій «Укрнафти», контрольний пакет залишався в уряду. Завдяки знайомству Коломойського з братами Григорієм і Ігорем Суркісами і Віктором Медведчуком, голова правління компанії був зміщений і замінений ставлеником Коломойського[2].
У 2000 році за допомогою Геннадія Корбана «Приват» зміг встановити контроль над коксохімічним заводом імені Калініна, власник якого не йшов на співпрацю з групою. Корбан, чия компанія вела реєстр акціонерів коксохіму, через суди анулював угоди, що дозволили його власнику зібрати контрольний пакет акцій[2].
Наприкінці 1990-х Ігор Коломойський і Віктор Пінчук, які володіли великими пакетами акцій НЗФ, ОГЗК і МГЗК, домовилися про спільну роботу на феросплавному ринку, але незабаром розсварилися. У 2003 році Пінчук придбав контрольний пакет НЗФ у ході торгів, до яких нікого більше не допустили. Після зміни влади, в 2006 році, Пінчук поступився контролем над НЗФ і отримав натомість 25% у феросплавному бізнесі «Привату»[2].
Наприкінці 2007 року Коломойський продав компанії «Євраз» контрольні пакети акцій шести металургійних підприємств. «Приват» отримав як оплату 1 млрд доларів і 9,72% акцій «Євразу». Однак через два роки Боголюбова вивели зі складу ради директорів «Євразу»[2].
«Приват-інтертрейдинг» контролює Орджонікідзевський, Марганецький, Південний (разом з російською «Смарт-Груп») гірничо-збагачувальні комбінати. У металургії контролює Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну, Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Петровського, Нікопольський феросплавний завод, Стахановський феросплавний завод, Запорізький феросплавний завод і російський Алапаєвський металургійний завод[1].
Наприкінці 2007 року «Приват» завершив операцію з продажу російській групі «Євраз» своїх металургійних активів: гірничо-збагачувального комбінату «Суха балка», Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського і трьох коксохімів (Дніпродзержинський коксохімічний завод, «Баглійкокс», «Дніпрококс»)[1].
Коломойський є великим акціонером «Укрнафти» (42% акцій в 2008 році)[3][4]. В кінці грудня 2007 року «Приват» придбав 12,62% акцій британської нафтогазовидобувної компанії JKX Oil & Gas, близько 80% нафтогазових активів якої розташовані в Україні[1].
У машинобудуванні «Приват» контролює Одеський машинобудівний завод «Червона гвардія» та ВАТ «Одесасільмаш»[1].
Група володіла банками «Приватбанк» і «Москомприватбанк» (Росія)[1]. 28 квітня 2014 російський Бінбанк завершив купівлю «дочки» ПриватБанку «Москомприватбанк»[5]. 18 грудня 2016 Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перехід ПАТ «Приватбанк» у стовідсоткову державну власність[6].
У 2007 році «Приват» за 110 млн доларів придбав 3% акцій компанії Central European Media Enterprises Ltd, яка контролює телеканал «1+1»[1][7]. Станом на 2008 рік, Боголюбов був партнером Ложкіна, який вів такі спільні проекти як журнал «Фокус» і «Комсомольская правда в Украине»[3].
Коломойський, станом на 2008 рік, був партнером Третьякова в «Главреді», якому належить УНІАН, «Профіль» і ряд інших видань[3].
Станом на 2018 рік Коломойський контролює і є безпосереднім власником 1+1 Media.
Як писав Forbes, Милославський сформулював принцип «бізнесмени не повинні йти в політику, вони повинні впливати на чиновників через інші канали», і Коломойський і Боголюбов його підтримували. Хоча Мартинов в 1996 році був обраний депутатом Дніпропетровської обласної ради[2].
За визнанням Коломойського, він особисто витратив до п'яти мільйонів доларів на підтримку Помаранчевої революції та до 40 мільйонів доларів на дві виборчі кампанії «Нашої України» 2006 і 2007 років, а також підтримував ряд інших проектів. У той же час, за його словами, Мартинов — «глибоко аполітична людина», а Боголюбов є категоричним противником участі в політичному житті. Мартинов все ж був присутній у виборчому списку Селянської партії на виборах 2006 року[3]. Коломойському в 2006 році Янукович пропонував увійти в список Партії регіонів, але він відмовився[4].
- Систем кепітал менеджмент — найбільша фінансово-промислова група України, 100% якої належить Рінату Ахметову.
- ↑ а б в г д е ж и Приват — финансово-промышленная группа компаний. UBR. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 4 січня 2013.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Елена Шкарпова (3 вересня 2012). Неизвестные факты из жизни Игоря Коломойского. Forbes. Процитовано 4 січня 2013.
- ↑ а б в г Игорь Коломойский: "Если президентом станет Тимошенко, я себя вижу в эмиграции"... Украинская правда. 28 березня 2008. Процитовано 4 січня 2013.
- ↑ а б Игорь Коломойский: Янукович мне лично предлагал войти в список Партии регионов. Украинская правда. 31 березня 2008. Процитовано 4 січня 2013.
- ↑ Російський Бінбанк завершив купівлю дочки ПриватБанку. Економічна правда. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ Приватбанк повністю переходить під контроль держави. BBC Україна (брит.). 18 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ Юрий Еремин (3 вересня 2007). Внимание на экран. Деловая столица. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 4 січня 2013.