Очікує на перевірку

Північно-Донецька залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Північно-Донецька залізниця

Станція Бахмут
Історія будівництва українських залізниць.gif
Статусісторична.
приємниці: Південні залізниці; пізніше Донецька залізниця та Південна залізниця
Штаб-квартираХарків, Слобожанщина;
 Бахмут
Роки функціонування1908—1930
1937—1953
КраїнаУкраїна Українські губернії →
 УНР →  УРСР
Ширина колії1520 мм
Кількість станцій36
CMNS: Північно-Донецька залізниця у Вікісховищі
Північно-Донецька залізниця. Облигація. 1908.
1908. Облігація Північно-Донецької залізниці.

Північно-Донецька залізниця (також Сєвєродонецька та Сіверсько-Донецька; рос. дореф. Сѣв.-Дон. жел. дор. / рос. Северо-Донецкая железная дорога) — історична магістраль Льгов—Харків—Родакове—Лиха, з гілками на Краматорську, Микитівку, Бежанівку та інші.

Північно-Донецька залізниця поєднувала Донбас та Слобожанщину з Московією, для вивозу вугілля до центру імперії, також приєднувалася до Харківсько-Азовської лінії щоб мати доступ до морських портів Приазов'я. Утворена у 1908 році.

Акція Північно-Донецької залізниці презентована на виставці в Донецьку. 2013 рік
Акція товариства Північно-Донецької залізниці.
Північно-Донецька залізниця. Облигація. Презентована на виставці в Донецьку. 2013 рік
Облігація Північно-Донецької залізниці. Презентована на виставці в Донецьку. 2013 рік

Розташування залізничного управління: місто Харків, в українських губерніях Російської імперії, згодом перенесено в м. Бахмут.

Передумова

[ред. | ред. код]

Щоб збільшити вивіз кам'яного вугілля в північно-західні райони Російської імперії і витиснути іноземне вугілля з Балтійського узбережжя, вирішено було побудувати Північно-Донецьку залізницю. Підприємці С. С. Хрулєв і Ф. Є. Єнакієв організували для цієї мети акціонерне товариство.

Історія

[ред. | ред. код]

Трасу нової магістралі запропонували покласти від станції Льгов Московсько-Києво-Воронезької залізниці через Харків до станції Лиха Південно-Східної залізниці з перетинанням лінії Попасна—Куп'янськ біля станції Комишуваха і лінії Дебальцеве—Міллєрове Катерининської залізниці по роз'їзду Мамай (між станціями Мілова та Слов'яносербськ).

Роботи велися швидко. Тисячі робітників зводили насип, мости, зруби, укладали баласт, шпали, рейки. У вересні 1911 року на три місяці раніше терміну були виконані роботи першої черги. В експлуатацію здані ділянки Льгов(інші мови)—Основа—Лиман—Родакове, а також Лиман—Слов'янськ та Лиман—Краматорська.

У результаті Північно-Донецька залызниця з'єдналася з Південною і Катерининською магістралями.

На новій залізниці було збудовано 36 станцій, серед них: Святогірськ, Лиман, Яма (Сіверськ), Ниркове (у селищі Ниркове), Сентянівка, Микитівка, Шипілове, Бежанівка, Родакове, тощо. Пізніше на станціях Лиман, Краматорська, Ниркове й Родакове було засновано паротягові депо (нині — локомотивні депо).

Через два роки, 7 вересня 1913 року, було закінчено будівництво лінії Яма—Микитівка, і перший потяг зі станції Микитівка пішов на станцію Яма (тепер Сіверськ).

Акціонери залізниці побудували до соляних шахт під'їзні колії, а станцію Сіль зробили основним 'перевалочним пунктом'. У 1913 році шахти Бахмутського повіту добували щодоби 1310 тонн кам'яної солі, це майже одна четверта частина виробленої в імперії.

Нова магістраль стала прибутковим підприємством. У 1912 році кожна верста залізниці давала по 18 тисяч рублів дивідендів на рік. Щоправда, власники ставилися до залізниці виключно як для способу легкого заробітку, як наслідок — залізницю побудували з багатьма недоробками і відхиленнями від технічних норм. У ряді місць в колії був відсутній баласт, а шпали лежали на землі.

Північно-Донецька залізниця 1911—1921

[ред. | ред. код]
Готня стає вузловою станцією.
Наприкінці 1920-х рр. до складу Південних введена «вуглевізна» лінія: Красний Лиман(Лиман-1)–Основа(Харків)—Льгов II, та дільниця Харків—Куп'янськ, яка виведена зі складу Південно-Східних залізниць. У такій конфігурації магістралі Південних залізниць мали найбільшу у своїй історії протяжність.

Донецькі залізниці 1921—1930

[ред. | ред. код]

Північно-Донецька залізниця 1937—1953

[ред. | ред. код]
  • 1931 — на рівні НКШС було прийнято рішення про розукрупнення ряду залізниць мережі СРСР з метою створення умов для підвищення ефективності управління перевізним процесом та підвищення провізної здатності залізничного транспорту на найважливіших напрямах. У результаті загальна протяжність Південних залізниць значно скоротилася внаслідок відторгнення лінії Лозова—Севастополь, дільниць Безлюдівка—Красний Лиман(Лиман-1)  та  Готня—Льгов. У такій конфігурації система ліній була офіційно затверджена у 1934 році під назвою «Південна залізниця».
  • травень 1937 — Північно-Донецька залізниця відтворена внаслідок реорганізації Донецької у Північно-Донецьку та Південно-Донецьку  — управління нової Північно-Донецької залізниці розташовується в Бахмуті.
  • 15 травня 1953 — знову скасована, більша частина приєднана до Південно-Донецької залізниці під загальною назвою Донецька залізниця.

інженери

[ред. | ред. код]

Керівники залізниці

[ред. | ред. код]


Управління

[ред. | ред. код]

Перша будівля Управління Північно-Донецької залізниці розташовувалася на Вознесенській площі у місті Харкові.
Будівництво Управління почалося 1910 а завершилося 1913 року. Автор проєкту — цивільний інженер С. П. Тимошенко у співавторстві з архітекторами П. І. Ширшовим та П. В. Соколовим при консультації академіка архітектури Олексія Миколайовича Бекетова. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію та центральне водяне опалення.

У 1930 році в будівлі колишнього Управління було розташовано щойно створений (на базі Харківського об'єднаного технікуму шляхів сполучень) Харківський експлуатаційно-тяговий інститут інженерів залізничного транспорту (ХііТ). Сучасна адреса будинку: майдан Фейєрбаха, 7. (Пам. арх. «Управління Північно-Донецької Залізниці»).

  • будівля Управління Північно-Донецької залізниці (фрагмент центральної частини фасаду)
    будівля Управління Північно-Донецької залізниці (фрагмент центральної частини фасаду)
  • "другий" корпус УкрДУЗТ, арх.: С.П.Тимошенко, В.П.Ширшов, за консультації А.Н.Бекетова, 1910-13.
    "другий" корпус УкрДУЗТ, арх.: С.П.Тимошенко, В.П.Ширшов, за консультації А.Н.Бекетова, 1910-13.

Сучасність

[ред. | ред. код]

Наприкінці 2014 року до Південної залізниці було заплановано приєднати північну частину Донецької залізниці, а саме ділянки: Лозова–Слов'янськ–Костянтинівка, Костянтинівка–Майорська, Костянтинівка–Скотувата (смт.Верхньоторецьке), Лиман–Майорська, Сватове–Попасна–Світлодарське, Сіверськ–Шипилове, Вуглегірськ–Депрерадівка, Дебальцеве–Чорнухине, Дебальцеве–Боржиківка(ім. Крючкова), Кіндрашівська–Лантратівка та Дубове–Вітерець[11], але таке роспорядження у повній мірі так і не було здійснене, хоча Південна залізниця активно допомагала й допомагає досі в приведенні залізничного господарства цього регіону до ладу[12].

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Краткие сведения о развитии отечественных железных дорог с 1838 по 1990 г / Сост. Афонина Г. М.. — М., 1996. — 223 с. (рос.)
  • Історія залізничного транспорту Росії. Том 1. С.-Петербург. 1994.(рос.)
  • Раков В. А. Локомотиви вітчизняних залізниць. 1845—1955 рр. М.: «Транспорт». 1995 Стор. 19-23.(рос.)
  • Тищенко В. Н. Паровози залізниць Росії. 1837—1890. Том 1. М.: «О. Сергєєв/Локотранс». 2008.(рос.)
  • Южные железные дороги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
  • Романенко Ю. И.,;Харенко М. П. Взгляд сквозь годы. Южная железная дорога за 130 лет. —Харьков: Прапор, 1999. — 288 с.: ил. — ISBN 5-7766-0761-2.(рос.)
  • Ревин Д. П. Музей ЮЖД. (Путеводитель). «Прапор». 1990 г.(рос.)
  • Український державний університет залізничного транспорту. Імена славних сучасників / Керівн. проек. Р. В. Тимченко; редакт. А. Гаврилюк, А. В'яла; інф. забеспеч. Г. Одобеску, Т. Шевченко, О. Чортопалов; фотогр. Р. Тимченко; дополіграф. підготов. В. Стежка. — Редколег. С.В. Панченко (голова), С. І. Приходько, А. О. Каграманян (заступники голови), О. В. Устенко, К. Е. Колесник (та ін.). — К. : «Логос Київ», видавн. центр «Логос Україна», 2016. — 304 с. — ISBN 978-966-97440-6-7.


Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов… / Составители: Е. Н. Дмитриева, Е. В. Дьякова, Н. М. Харченко; под. общ. ред. С. М. Куделко — Харьков: «Издательство САГА», 2011. — 432 с.(рос.)
  2. ↑ а б Афонина, 1996.
  3. ↑ Указатель пассажирских сообщений на зиму 1911—1912
  4. ↑ А.С. Архангельский, В.А. Архангельский. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Москва : Транспорт, 1981. — Т. 2. — С. 5. — 100 000 прим.(рос.)
  5. ↑ ЖД транспорт. Хроника. С. 5. Харьков транспортный.(рос.)
  6. ↑ З залізничного життя // Відродження : газета. — 1918. — № 121 (25 (12) серпня). — С. 2.
  7. ↑ Афонина, 1996, с. 95.
  8. ↑ История железных дорог Донбасса [Архівовано 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  9. ↑ Афонина, 1996, с. 108.
  10. ↑ Валентин Вітренко. Транспорт і зв'язок в кінці XVIII – на початку ХХ століття // реферат. — Т. розділ 5. "Транспорт, транспортні перевезення, пошта і зв'язок на початку ХХ століття". — С. 23.
  11. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 № 1284-р «Деякі питання функціонування державного підприємства „Донецька залізниця“»
  12. ↑ відбудовано залізничні мости на Південній залізниці // Спеціалізовані підрозділи залізниць відновили шість мостів в зоні АТО. Укрзалізниця. 17 липня 2014. Архів оригіналу за 28 лютого 2016. Процитовано 20 грудня 2016.
  13. ↑ ЖД транспорт. Хроника. С. 9[недоступне посилання з квітня 2019]. Харьков транспортный.(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Північно-Донецька_залізниця&oldid=43646103