Січ
| Січ | |
 Українські козаки завойовують Феодосію | |
 Січ у Вікісховищі |
Січ — адміністративний та військовий центр запорозького козацтва. Вищим органом влади на Січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося чорною радою. До компетенції ради входили всі найважливіші справи козацького товариства. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя, осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини обирався гетьман. Першим кошовим отаманом та гетьманом українських козаків став Остафій Дашкевич.
Різноманітні обставини змушували козаків змінювати місце розташування Січі. Їх налічувалося 8 :
- Хортицька (1556—1558)
- Томаківська (1564 - 1593)
- Базавлуцька (1593—1638)
- Микитинська (1639—1652)
- Чортомлицька (1652—1709)
- Кам'янська (1709—1711); відновлена (1730—1734)
- Олешківська (1711—1728)
- Нова Січ (1734—1775)
Остання стала центром Вольностей Війська Запорозького Низового — території південноукраїнських земель, освоєних козацтвом до загарбання їх російським урядом у другій половині XVIII ст.
Частина козаків після 1775 року перебрались за Дунай де заснували Задунайську Січ (1775—1828).
Традиції Запорозької Січі не зникли після її останнього зруйнування російськими військами в 1775 році і в Російській імперії. Вони проявилися в житті козацької громади Чорноморського козацького війська, Бузького козацького війська та на Кубані.
 | Цей розділ можливо було дослівно скопійовано[en] з http://www.history.org.ua/?termin=Sich Порушення АП, можливо у порушення політики Вікіпедії стосовно авторських прав. (травень 2023) |
Походження назви «січ» — спірне, а побутування слова в якості загального найменування — малодосліджене. За спостереженнями В.Німчука, в актах 17 ст., складених у Лівобережній Україні, «січами» називали земельні ділянки, розчищені від лісу. На його думку, саме це значення є першоосновою власної назви «Запорозька Січ». Натомість історики зазвичай вважають термін етимологічно тотожним із «засікою»[1] (штучна перешкода із повалених дерев, влаштована в оборонних цілях; табір, обнесений частоколом). Найдавніші відомості про «стани», «остроги» й «городки» козаків (див. Козацтво українське) в місцях їхніх промислів належать до 1520-х рр., а про дерев'яні укріплення-«засіки» — до 1-ї пол. 1580-х рр. Їх розглядають як «протосічі»/«січі», що згодом сконсолідувалися у «велику» Запорозьку Січ[2].
Словом «Січ» фігурально назвали Євромайдан (2013)[3]. Воно використувувалось також у жартівливих фразеологізмах Євромайдану: «У кожній незрозумілій ситуації будуй Січ»[4].
- ↑ Січ // Етимологічний словник української мови: у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — С. 258. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ Кузик Т. Л. Січ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Бабченко А. Территория воли: Майдан глазами российского журналиста // Censor.net — 15.12.13.(рос.)
- ↑ Краткий толковый словарь Евромайдана[недоступне посилання] // MMR.ua. — 16.12.2013.(рос.)
- Кузик Т. Л. Січ, як термін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 587. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
