Шевченко Аркадій Миколайович
| Шевченко Аркадій Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
11 жовтня 1930[1][2] Горлівка, Бахмутський повіт |
| Помер |
28 лютого 1998[1][2] (67 років) Вашингтон, США ·цироз печінки |
| Країна |
 СРСР[3] |
| Діяльність | дипломат, шпигун, політик |
| Alma mater | Московський державний інститут міжнародних відносин |
| Знання мов | англійська[4] |
| Заклад | Організація Об’єднаних Націй |
| Партія | КПРС |
Аркадій Миколайович Шевченко (11 жовтня 1930 — 28 лютого 1998) — радянський дипломат. Чиновник найвищого рангу з числа тих, що перейшли на Захід в роки Холодної війни.[5]
Юні роки і освіта[ред. | ред. код]
Народився в місті Горлівка (УРСР), через 5 років вся родина переїхала до Євпаторії. У 1949 році вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин, який закінчив в 1954 році та продовжив навчатися в аспірантурі.
Дипломатична кар'єра[ред. | ред. код]
З 1956 року працював у Відділі Міжнародних Організацій МЗС СРСР, до 1970 року зріс до посади особистого помічника міністра закордонних справ Андрія Громико.
У 1973 був призначений на посаду заступника Генерального секретаря ООН з політичних питань і справ Ради Безпеки ООН в ранзі Надзвичайного і повноважного посла СРСР. Перебуваючи на цій посаді, почав передавати ЦРУ секретні відомості про СРСР. У 1975 році Шевченко звернувся до глави місії США в ООН до посла Д. П. Мойнигена, з проханням про надання політичного притулку. Він мав хороші зв'язки у Вашингтоні. Однак після цього Шевченко зустрівся не з представниками Держдепартаменту США, а зі співробітником ЦРУ, який фактично змусив посла, що було заборонено законодавством США, попрацювати на американський уряд, не покидаючи пост в ООН. Це тривало близько трьох років, поки Шевченко не викликали до Москви. Хоча резидент КДБ у Нью-Йорку (Юрій Дроздов) підозрював Шевченка в шпигунстві і посилав про це в Москву шифротелеграми, якби Шевченко повернувся за викликом до Москви, резиденту довелося б виправдовуватися, що він обмовив посла. Це Ю. І. Дроздов визнав сам в інтерв'ю російському державному телеканалу каналу в 2003 році, коли знімався документальний фільм про Шевченка «Фатальне рішення». До втечі Шевченка у КДБ не було ніяких прямих доказів про його шпигунство. Це визнав начальник слідчої групи слідчого відділу КДБ майор О. А. Добровольський ще в травні 1978 року, коли допитував його сина Геннадія Шевченко в Лефортове.
Через місяць після втечі Шевченка його дружина Леонгіна Йосипівна Шевченко покінчила життя самогубством. Вона похована за розпорядженням міністра закордонних справ СРСР А. А. Громико на Новокунцевском кладовищі (філія Новодівичого). Через два дні після втечі Шевченка, 8 квітня 1978 року, його сина Геннадія Шевченка, члена делегації СРСР в Комітеті з роззброєння, терміново оформили як дипкур'єра, і він прилетів до Москви в супроводі майора ГРУ Віктора Богдановича Різуна, співробітника представництва СРСР в Женеві, який через півтора місяця втік до Великої Британії і виявився британським шпигуном.
Синові Шевченко довелося звільнитися з МЗС в 1979 році на вимогу КДБ. Йому змінили по-батькові та прізвище - Геннадій Олексійович Смирнов. (Справжні прізвище та по батькові повернув собі тільки в 90-ті роки XX ст.). Громико зміг тільки тимчасово залишити його на роботі до квітня 1979 для здачі кандидатського мінімуму в МДІМВ. Потім КДБ влаштував сина Шевченка в Інститут держави і права АН СРСР.
У 1996 році оголосив себе банкрутом [5].
28 лютого 1998 на 68-му році життя помер від цирозу печінки [5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #119936096 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б в Назначение Аркадия Шевченко в ООН стоило его жене броши с 56 бриллиантами, которую она преподнесла… — Газета «ФАКТЫ и комментарии». Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 22 листопада 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- Arkady Shevchenko. Breaking With Moscow, 1985. ISBN 0-345-30088-2 (англ.)
- Arkady Shevchenko. Breaking With Moscow, 1985 — excerpts published online [Архівовано 6 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Oleg Kalugin, The First Directorate. St. Martins' Press, 1994. (англ.)
- Memoirs of Arkady Shevchenko's son [Архівовано 30 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)