Це вже не перше видання українською мовою цього флорентійського шедевру доби Пізнього Середньовіччя. Однак воно – унікальне: це “Декамерон” в авторському невідредагованому перекладі – “Декамерон” Миколи Лукаша. Перекладений ним ще 1963 року, твір Боккаччо був опублікований у видавництві “Дніпро”, проте зі значними редакторськими правками. Лукашу закидали перекручування авторського тексту та надмірну його архізацію та “українізацію”, лаяли за “словечка типу березоль, дзигарі, лучче” і подібні. Тому саме відредагований варіант перекладу перевидавався ще 6 разів, але нарешті маємо оригінальну роботу перекладача без купюр та виправлень.
Перекладати “Декамерон” – справа ой яка кропітка. Боккаччове творіння є настільки строкатим за тематикою, сюжетом, стилістикою, що передати це все кодами іншої культури практично неможливо. Сам Лукаш брався за переклад аж тричі. Суміш ця складається на відсотків 80 з народної міської культури тих часів з домішками рицарської літератури та античної риторики. Сюжети “Декамерона” у своїй більшості мандрівні, тобто добре знані на той час серед міської публіки. Боккаччо ж зміг їх так майстерно оформити в художню цілісність, що його твір став відліком нової європейської літератури поряд із “Божественною комедією” Данте.
Назва “Декамерон” походить від “десяти днів”, протягом яких семеро “дам” і троє “кавалерів”, рятуючись від пошесті чуми, розповідають анекдоти, бувальщини, історійки про коханців, ченців, купців, пройдисвітів, авантюристів… Це калейдоскоп людських пристрастей, вагоме місце в якому займає етика сексуальності, причому діапазон – від кохання як священного почуття до гротескного “заганяння диявола в пекло”.
От і уявіть, як перекладачу перенести таку стильову палітру не площинно, а просторово. Взагалі перекладацькій проблемі приділено багато уваги в книзі. У науковій частині подано українські переклади “Декамерона” ще 17 і 18 століття, і 1929 року. Є також і замальовка про “робітню майстра” Лукаша від Анатоля Перепаді, в чиєму перекладі українці читають усю французьку класику. Тому завдяки титанічній праці Миколи Лукаша маємо такий майже 900–сторінковий скарб. «Вже хоч як, а нудьги од сього убуде», підтверджує і сам Боккаччо.