Існує концепція «вікно Овертона», суть якої у тому, що політики обмежені у політичних ідеях, які можуть підтримати. Ці обмеження зумовлені цінностями та нормами суспільства. Іншими словами, для суспільства у визначений час прийнятними є лише деякі з ідей, які потрапляють у «вікно Овертона».
Політики й державні діячі своїми словами й діями мають потрапити в це «вікно», інакше не матимуть шансів на виборах. Цю концепцію випрацював Макінакський центр публічної політики, зокрема віце-президент Центру Джозеф Овертон.
Що не так?
Багато людей хибно вважають «вікно Овертона» технологією зміни суспільного уявлення про якусь ідею, інструментом маніпулювання масами. Але «вікно» — це не спосіб впливу на погляди суспільства, а радше опис поглядів суспільства в певний момент. Чому виникло неправильне розуміння?
У 2010 році телеведучий Ґленн Бек видав книжку «Вікно Овертона» (The Overton Window, Glenn Beck). Це фантастичний роман, який розповідає про таємну змову щодо скасування Конституції США і «проштовхування» цієї ідеї через «вікно Овертона». Книга стала популярною, і її почали обговорювати по обидва боки Атлантики.
Далі з’явився опис п’яти кроків, за допомогою яких можна змусити суспільство прийняти будь-яку ідею. У своїй статті автор опису Джо Картер не приховує, що ця технологія — його інтерпретація.
Читайте Нотатки СЕО в Telegram
Відтак почали з’являтися матеріали про те, як можна впровадити будь-яку наразі суспільно неприйнятну ідею, наприклад, канібалізм, використавши концепцію «вікно Овертона».
«Багато хто думає, що політики “рухають” вікно, але це трапляється вкрай рідко. Політики не визначають, що є політично прийнятним. Найчастіше вікно рухається під впливом складнішого та динамічнішого явища, яке важко контролювати “з висоти”: повільної еволюції суспільних цінностей і норм», — писав Джозеф Леман, президент Макінакського центру.
Як можна використати «вікно Овертона»?
Макінакський центр ілюструє теорію на прикладі шкільної освіти. Ми можемо позначити на шкалі ступінь регулювання навчальних закладів: від ідеї, що держава повинна повністю контролювати школи, до ідеї, що держава не має втручатися у якість освіти та контролювати її.
Однак такі радикальні варіанти, найімовірніше, не матимуть успіху, а прийнятні розмістяться десь між ними. Такі шкали з позначеними на них «вікнами можливостей» — щодо медицини й освіти, ринку праці та адміністративних послуг — дуже корисна та наочна річ для політиків і виборців.
Приєднуйтеся до закритої facebook-групи управлінців
Джерела: New York Times, Медіакритика
