Анна Ярославна ред.
А́нна Яросла́вна (близько 1032 — 5 вересня 1075[3]) — київська князівна, королева Франції (1051—1060)
Анна Ярославна | |
---|---|
Королева Франції | |
19 травня 1051 — 4 серпня 1060 | |
Попередник | Матильда Фризька |
Наступник | Берта Голландська |
Регент Франції | |
1060 — 1069 | |
Народився | 1025[1] Київська Русь |
Помер | 1070-ті[1] Франція |
Відомий як | аристократка |
Країна | Франція |
Батько | Ярослав Мудрий[1][2] |
Мати | Інгігерда Шведська[2] |
У шлюбі з | Генріх I Рауль IV де Вексен |
Діти | Філіпп I Гуго Великий |
Релігія | Католицька церква |
Підпис | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Дочка великого київського князя Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди[4], дочки короля Улофа III[5]. Онука київського князя Володимира Святославича[6]. Друга дружина короля Франції Генріха I (1051—1060)[3]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[3][4].
Згадується переважно в іноземних джерелах[3], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[4]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[4]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[3]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[4]. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля[7]. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).
Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[3]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви)[8]. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією[9]. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[3]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.
Імена
ред.Ранні роки
ред.Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік[5], тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярослава. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками[5]. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою[5]. Дитячі роки пройшли в Києві[13]. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.
Анна здобула гарну освіту[13]. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.
Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою[13]. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.
Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, імовірно, займалася переписуванням книжок.
Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.
Заручини
ред.Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, що був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фризії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно[14]. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Ґотьє, єпископа Мо, Рожера II, єпископа Шалону, васала Ґослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава[15]. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами»[16]. Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року[17].
Перший шлюб. Королева Франції
ред.У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни[18].
1053 року Анна народила сина Філіпа[19], пізніше Роберта та Гуго[20]. Роберт у підлітковому віці помер[21]. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.
Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.
Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.
Другий шлюб
ред.1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка[22]. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.
На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом ст.-укр. ANA РЪНNА, який є пам'яткою української мови[23][24]. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[25]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»[26], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма[24] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)[23][27][28].
Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Французьке королівство отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.
Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес[29], жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)[30]. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV століття. Під час революції цей надгробок зник[31].
Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.
Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[32].
Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[33].
Сім'я
ред.- Батько: Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)
- Матір: Інгігерда (близько 1002—1050) — шведська принцеса.
- Брати і сестри:
- Ілля (?—1020), князь новгородський (бл. 1019—1020)
- Володимир (1020—4.10.1052), князь новгородський (1034—1052)
- Ізяслав (1024—1078), князь турівський (1042—1052), новгородський (1052—1054) і київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078)
- Анастасія (?—після 1074/до 1094) ∞ Андрій І, король Угорщини
- Святослав (1027—1076), князь чернігівський (1054—1073), київський (1073—1076)
- Всеволод (1030—1093), князь переяславський (1054—1076), чернігівський (1077—1078) і великий князь київський (1076—1077, 1078—1093)
- Єлизавета (бл.1032—п. 1067) ∞ Гаральд III, конунг Норвегії
- Вячеслав (між 1033/1036—1057), князь смоленський (1054—1057)
- Ігор (1036—1060), князь волинський (1054—1057) і смоленський (1057—1060)
- 1-й чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060) — король Франції з династії Капетингів.
- Діти
- Філіпп I (1052—1108) — король Франції
- Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви.
- Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.
- Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із очільників Першого Хрестового походу.
- 2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (близько 1025—1074) — граф Валуа.
Родовід
ред.8. Святослав, великий князь київський | ||||||||||||||||
4. Володимир, великий князь київський | ||||||||||||||||
9. Малуша, служниця | ||||||||||||||||
2. Ярослав Мудрий, великий князь київський | ||||||||||||||||
10. Рогволод, полоцький князь | ||||||||||||||||
5. Рогніда, полоцька княжна | ||||||||||||||||
11. невідомо | ||||||||||||||||
1. Анна, королева Франції | ||||||||||||||||
12. Ерік VI, король Швеції | ||||||||||||||||
6. Улоф ІІІ, король Швеції | ||||||||||||||||
13. Сігрід, готландська князівна | ||||||||||||||||
3. Інгігерда, шведська принцеса | ||||||||||||||||
14. невідомо | ||||||||||||||||
7. Астрід, ободритська князівна | ||||||||||||||||
15. невідомо | ||||||||||||||||
Вшанування пам'яті
ред.Пам'ятники
ред.У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)[34][35] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[36] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).[37] Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців[38].
У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою[39]. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко[40][41][42][43][44].
У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні авторства скульптора Констянтина Скритуцького[45].
У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монумента, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба[46][47].
2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, яка була дружиною французького короля Генріха I[48].
У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа[49].
19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленого в Києві 2016 року[50][51].
В рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк[52].
30 квітня 2023 року в місті Ле-Блан-Менілі (Франція) встановлено пам'ятник Анні Ярославні, дочці князя Київської Русі Ярослава Мудрого і королеві Франції. Як повідомлялося, загалом у Франції тепер три пам'ятники королеві родом із Київської Русі[53].
Вулиці та сквери
ред.- Вулиці, які назвали на честь Анни Ярославни, існують у Києві, Коростишеві, Кривому Розі, Полтаві, Глухові, Звягелі.
- Провулок Анни Ярославни є у місті Звягель.
- Сквер Королеви Анни у місті Луцьк. Також у місті Києві є сквер Анни Київської.[54]
- У місті Кропивницький вулицю Зеленогірську перейменували на вулицю Анни Ярославни.[55]
- У місті Первомайськ вулицю Зої Космодем'янської перейменували на вулицю Анни Ярославни.[56]
- У місті Дніпро бульвар Платонова перейменували на бульвар Королеви Анни.[57]
Монети, марки
ред.- 1998 року на честь Анни Ярославни Поштова служба України випустила марку авторства Олексія Штанка[58].
- 2014 року на честь Анни Ярославни НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Автор — Володимир Атаманчук.
Установи
ред.- У 2013 році в місті Санліс (Франція), був заснований культурний Центр Анни Київської.
- У Києві діє Французький ліцей імені Анни Київської. Ліцей працює під егідою Посольства Франції в Україні.
У культурі
ред.Образотворче мистецтво
ред.-
Анна Слов'янська
Якоб де Бі, бл. 1640 -
Анна Ярославна
невідомий художник, 1884 -
Анна Київська
невідомий художник, ХІХ ст. -
Від'їзд Анни
Петро Клодт, ХІХ ст.
Художня література
ред.Анна Ярославна — героїня декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників
- Чемерис, Валентин. Анна Київська. Харків: Фоліо, 2016
- Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).
- Соколовський, Валентин. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ: Видавець Бихун В. Ю., 2018.
- Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.
- Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.
- Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
- Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
- Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
- Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.
- Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er[Анна Київська. Дружина Генріха I]. Paris: Pygmalion, 2015(український переклад: Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І Переклад з французької: Іван Рябчій // Laurus, Київ, 2016).
Музика
ред.- 1967: опера «Анна Ярославна» українського композитора Антіна Рудницького
Кіно
ред.- 1978: Ярославна, королева Франції (СРСР, режисер Ігор Масленников; за мотивами роману А. Ладинського)
- 2020: Анна Київська (фр. «Anna de Kyiv»; Україна-Франція, режисер Ів Анжело; за мотивами роману Доксуа)
Примітки
ред.- ↑ Перейти до: а б в С. Тр. Анна Ярославна // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 193.
- ↑ Перейти до: а б Kindred Britain
- ↑ Перейти до: а б в г д е ж АННА ЯРОСЛАВНА. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 20 травня 2021.
- ↑ Перейти до: а б в г д Войтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000.
- ↑ Перейти до: а б в г Делорм, 2016, с. 56.
- ↑ В Ивано-Франковске хотят установить памятник французской королеве Анне Ярославне. frankivsk-future.com.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 26 лютого 2021.
- ↑ Делорм, 2016, с. 167.
- ↑ Делорм, 2016, с. 160.
- ↑ Делорм, 2016, с. 185.
- ↑ Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франції и графиня Валюа [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909.
- ↑ Делорм, 2016, с. 168.
- ↑ Таємниці великих Українців
- ↑ Перейти до: а б в Делорм, 2016, с. 64.
- ↑ Делорм, 2016, с. 107.
- ↑ Делорм, 2016, с. 109.
- ↑ Делорм, 2016, с. 116.
- ↑ Делорм, 2016, с. 118.
- ↑ Делорм, 2016, с. 130.
- ↑ Делорм, 2016, с. 147.
- ↑ Делорм, 2016, с. 151.
- ↑ Делорм, 2016, с. 178.
- ↑ Делорм, 2016, с. 177.
- ↑ Перейти до: а б В. В. Німчук. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 453—455.
- ↑ Перейти до: а б Підпис Анни Ярославни 1063 року // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 56. — 352 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
- ↑ reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 7 січня 2017.
- ↑ Anna Yaroslavna [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.] // Encyclopedia of Ukraine, 1984: 75.
- ↑ Звенигородська берестяна грамота кінця XII — або початку XII ст. // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 268. — 352 с.
- ↑ Лист Говенової до Нежича у Звенигород з вимогою повернути борг. Берестяна грамота [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] // Державна архівна служба України
- ↑ Ім'я Анни у латинській традиції
- ↑ Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952
- ↑ Делорм, 2016, с. 194.
- ↑ Олена Чекан. Вежі Парижа [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] // Український тиждень. — 16.01.2010.
- ↑ Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre [Архівовано 22 вересня 2014 у Wayback Machine.] ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.
- ↑ Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність (PDF). Т. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN 2413-5550.
- ↑ Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398
- ↑ Ким була Анна Ярославна. BBC Україна. Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 18 серпня 2017.
- ↑ Відновлення Історичних Коренів Французько-Українських Відносин газета Народна Воля, № 39 від 10 жовтня 1996. стор. 6
- ↑ Union des Ukrainiens de France. (1997). Cérémonie en l'honneur de la. Reine Anne de Kyïv. Т. 245—248. Paris: L'Est européen. с. 6.
- ↑ Делорм, 2016, с. 193.
- ↑ Фотоблог: Санліс — місто Анни Ярославни [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.] — BBC Україна, 31 травня 2017
- ↑ Династія світової слави // «Іменем Закону». № 4 за 2009 рік. стор. 24-25
- ↑ Роман Горбик, Юлія Підлісна. Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину — УП. Історична правда, 12 червня 2017
- ↑ Ющенко зробив подарунок Франції — з двома граматичними помилками? — УП, 1 липня 2005
- ↑ Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004—2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144—151
- ↑ У Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні [Архівовано 11 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Укрінформ, 10.11.2016
- ↑ Як у Франції: В Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — РБК Україна, 25 серпня 2017
- ↑ У Києві встановили ще один пам'ятник королеві Франції Анні Київській — копію французького — УП. Історична правда, 02.09.2017
- ↑ У Франції відкрили пам’ятник дочці Ярослава Мудрого. ukranews_com (ua) . Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
- ↑ Шлях Королеви: пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, відкрили у Бельгії. 24 Канал (укр.). Процитовано 24 липня 2022.
- ↑ Крокуючи Європою – у Кракові встановили пам’ятник Анні Київській (+фото). Офіційний портал КМДА - Головна. 19 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 20 листопада 2019.
- ↑ У центрі Кракова встановили пам’ятник Анні Київській (фото). www.unian.ua (укр.). Процитовано 24 липня 2022.
- ↑ Літвицька, Лариса (12 вересня 2020). "Шлях королеви": Луцьку подарували пам'ятник Анни Київської. Суспільне | Новини (укр.). Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ Ще один пам'ятник Анні Київській встановлено у Франції. 30.04.2023
- ↑ У Києві сквер одержав ім’я княгині. www.golos.com.ua (укр.). 5 вересня 2020. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ Жителів Кропивницького запрошують долучитися до публічних консультацій щодо перейменування вулиці Зеленогірської. Точка Доступу (укр.). Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ В Первомайську перейменували півтори сотні вулиць – в тому числі на честь українських державних та культурних діячів. news.pn (укр.). 26 липня 2024. Процитовано 25 липня 2024.
- ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Процитовано 3 серпня 2024.
- ↑ Штанко Алексей. Сайт художника. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 30 червня 2017.
Джерела
ред.- Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ : Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4.
Бібліографія
ред.Монографії
ред.- Войтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
- Луняк Є. М. Анна Руська — королева Франції в світлі історичних джерел [Архівовано 15 травня 2022 у Wayback Machine.]. Київ-Ніжин: Мілан, 2010. ISBN 978-966-2213-46-1
- Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.]. Київ; Житомир: Полісся, 2015.
- Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси / под ред. В. П. Шушарина. — М.: Наука, 1968. — 473 с. — ISBN 978-5-458-27604-7.
- Пушкарёва Н. Л. Женщины Древней Руси / рецензенты В. Б. Кобрин, Я. Н. Щапов. — М.: Мысль, 1989. — ISBN 5-244-00281-3.
- Caix de Saint-Aymour, Vicomte de. Anne de Russie, reine de France et comtesse de Valois au XIe siècle [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Paris, 1896 (український переклад: Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франції и графиня Валюа / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909 (репринт: Київ, 1991) [1] [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.], [2] [Архівовано 20 серпня 2017 у Wayback Machine.]).
- Hallu, Roger. Anne de Kiev, reine de France. Roma: Editiones Universitatis catholicae Ucrainorum, 1973 (Opera — Università cattolica ucraina, 24). [3] [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.] (український переклад: Аллю, Р. Анна Ярославна — королева Франції. Переклад з французької: д-р Марія Струтинська. Торонто: СФУЖО, 2002).
- Lobanoff de Rostoff, A. Recueil de pieces historiques sur la Reine Anne ou Agnes, épouse de Henri I, roi de France. Paris, 1825.
- Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952
Статті
ред.- Тимирязев В. А. Французская королева Анна Ярославна [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Исторический вестник. — 1894. — Т. LV, № 1. — С. 198—209.
- Bautier, Robert-Henri. ‘Anne de Kiev, reine de France, et la politique royale au XIe siècle: étude critique de la documentation.’ Revue des études slaves 57, № 4 (1985)
- Bogomoletz W. V. Anna of Kiev: An enigmatic Capetian Queen of the eleventh century // French History. Jg. 19. № 3. 2005 [4]
- Dunbabin, Jean. ‘What's in a Name? Philip, King of France // Speculum 68, № 4 (1993)
- Agnès de Russie, femme de Henri I // Memoires historiques, critiques, et anecdotes des reines et regentes de France. Par Dreux du Radier / édit. de l'Atlas historique de A. Le Sage. — Paris: De l'imprimerie des frères Mame, 1808. Vol. 1, P. 121—129.
Довідники
ред.- Трубачёв С. С. Анна Ярославна [Архівовано 28 травня 2020 у Wayback Machine.] // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2. — С. 193.
- Анна Ярославна // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) — Т. Ia. — С. 792.
- Анна Ярославна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Bautier R.-H.rufr Anne de Kiev, reine de France… // Revue des études slaves. — Paris: Institut d'études slavesrufr, 1985. — Vol. 57 (4). — P. 539—564.
- Котляр М. Ф. Анна Ярославна // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Котляр М. Ф. Анна Ярославна [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Anna Yaroslavna [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.] // Encyclopedia of Ukraine. Vol. I A-F. Ed. by V.Kubijovyč. University of Toronto Press, 1984. p. 75
Посилання
ред.Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анна Ярославна
- Сага про Ярославових доньок. Юрій Хорунжий, Юрій Якимів.- К.: Видавництво «Бібліотека українця»,2004. [Архівовано 14 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.- К.: Генеза, 1993 [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Анна Ярославна [Архівовано 1 червня 2012 у Wayback Machine.]
- Олександр Коваленко. Всесвітня рада з канонізації Анни Київської [Архівовано 24 червня 2019 у Wayback Machine.].
- Королева Франції Анна Ярославна [Архівовано 24 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Макрон відповів Путіну: «Анна Київська об'єднує Україну і Францію» [Архівовано 4 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Борщак, Ілько. Анна Ярославна — Королева Франції / Ілько Борщак // Стара Україна. — 1925. — № 6. — C. 99–104. [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Історик Філіпп Делорм про те, чому дочку Ярослава Мудрого неправильно називати Анною Руською [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]