Луї Альтюссер

|box_width=

Луї Альтюссер
фр. Louis Althusser
Західна філософія
Народження	16 жовтня 1918(1918-10-16)[…] Bir Mourad Raisd, Французький Алжир
Смерть	22 жовтня 1990(1990-10-22)[…] (72 роки) Ла-Верр'єр, Івлін інфаркт міокарда
Поховання	Cimetière de Viroflayd
Громадянство (підданство)	Франція
Знання мов	французька
Ім'я при народженні	фр. Louis Pierre Althusser
Діяльність	політик, викладач університету, редактор
Викладав	Вища нормальна школа
Основні інтереси	політика · економіка · ідеологія
Значні ідеї	епістеміологічний розрив, наддетермінація, ідеологічний державний апарат, інтерпеляція, антигуманізм
Вплинув	Мішель Фуко, Ален Бадью, Етьєн Балібар, Джудіт Батлер, Ентоні Ґіденс, Перрі Андерсон, Нікос Пуланзас · Жан-Люк Маріон, Славой Жижек, Ернесто Лаклау, Стюарт Голл
Alma mater	Вища нормальна школа і Ліцей дю Паркd
Літературний напрям	марксизм, структуралізм і structural Marxismd
Зазнав впливу	Карл Маркс, Володимир Ленін, Мао Цзедун, Антоніо Ґрамші, Нікколо Макіявеллі, Бенедикт Спіноза, Канґієм, Башлар, Зигмунд Фрейд, Жак Лакан
Вчителі	Жан Гітон (філософ) і Жан Іпполіт
Відомі студенти	Мішель Фуко, Бернар-Анрі Леві і Marta Harneckerd
Визначний твір	For Marxd, Reading Capital (work level)d, Ideology and Ideological State Apparatuses (work level)d і Philosophy and the Spontaneous Philosophy of the Scientists (work level)d
Історичний період	Філософія 20 століття
Партія	Французька комуністична партія
Брати, сестри	Georgette Althusserd
У шлюбі з	Hélène Rytmannd
Луї Альтюссер у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Луї Альтюссер (фр. Louis Althusser; 16 жовтня 1918(19181016), Бірмандрейс, Алжир — 22 жовтня 1990, Ла-Верр'єр, Франція) — французький філософ марксистського напряму.

Філософська спадщина

Альтюссерові ідеї зайняли провідне місце у філософських дискусіях 1960–х — 1970-х років після одночасної появи 1965 року книг «За Маркса» та «Читати „Капітал“» (колективна збірка). Разом із Леві-Стросом, Лаканом, Фуко та Бартом він стає чільною фігурою структуралізму. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної епістемології (Башляр) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику політичної економії

1. як розрив з теоретичним гуманізмом та історизмом ідеалістичних філософських шкіл (включно з Гегелем) та
2. як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» способу виробництва і «домінантна структура» соціальних формацій.

Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».

Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому — під впливом «культурної революції» та травня 1968 року — Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду діалектиці (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та гуманізму, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб'єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).

Структуралістський марксизм

Структуралістський марксизм є революційною зміною у політичній, філософській та історичній думці. Структуралістський марксизм став найпрестижнішою, серед філософів та ідеологів, зокрема серед прихильників марксизму, течією історико-філософської думки 60х — 70х років XX століття. Центральною фігурою цієї революційної течії став член комуністичної партії Франції, а також її ідеолог — Луі Альтюссер. Початком діяльності Луі Альтюссера в лоні структуралістського марксизму є його перша робота «За Маркса», де він доволі чітко описує науковий шлях Карла Маркса, його прихильність до Фейєрбаха та Гегеля у молоді роки, та вельми авторитетні роботи в пізніші роки його життя. Загалом так як Альтюссер був прихильником комуністичного руху (як вже зазначалося вище, членом комуністичної партії Франції), окрім найвпливовішого його твору «За Маркса» в нього ще є присвячені марксовій творчості роботи, такі як «Читати Капітал» (у співавторстві з Етьєном Балібаром, Роже Етабле, П'єром Машере, Жаком Рансьєром), «Ленін і філософія».

Також важливою роль у народженні структуралістського марксизму відіграв Нико Пулянтцаса. В його роботах також було висвітлено ідеологію новітньої течії марксизму.

Загалом, Альтюссер не позиціонував себе як структураліст. І взагалі, як аналізували творчість Альтюссера вчені історики та соціологи, англійці (Едвард Томпсон) та американці, схилялися до того, що цей структуралістський метод має ідеологічний характер. Проте ця концепція мала багато розбіжностей з вже існуючими у сфері марксизму. Також вона йшла на противагу таким течіям як «економізм» та «волюнтаризм». Можна зазначити, що ця концепція є доволі суперечливою. Оскільки насправді обидві концепції «структуралізм» і «марксизм» мають протилежний одне одному характер і завжди вчені з обох боків критикували одне одного у думках щодо їхніх концепцій.

Одним із внутрішніх методологічних суперечностей Луї Альтюссера стало змішання марксистських і структуралістських «метафізичних припущень». З одного боку, він часто говорить у своїх роботах про те, що кожна теорія створює власний світ «теоретичних об'єктів», відмінний від світу, що спостерігається у повсякденному житті. Він стверджував, що спостережуваний світ деякою мірою «створюється» структурою (проблематикою) використовуваної нами теорії, фактично перефразовуючи структуралістську тезу про те, що наші уявлення про світ і є сам світ. З іншого боку, як всякий марксист, він доводить «науковість» своїх побудов в тому сенсі, що вони є дійсним відображенням реальності і здатні цю реальність пояснювати, прогнозувати і змінювати. Протиріччя між неможливістю співвіднесення сприйняття реальності, і необхідністю доказу їхньої адекватності призводить до виділення критеріїв «науковості» теорії. Вона повинна бути «відкритою за своєю проблематикою» (повинна «ставити» питання, відповіді на які самим питанням і передбачаються) і повинна мати певний «порядок експозиції» (бути логічно стрункою і раціональною). Однак навіть введення цих критеріїв не сприяє подоланню полярності методологічних підходів. Альтюссер і Пулянтцаса намагалися відтворити ідеї Маркса і Енгельса у новому світі, але це викликало багато критики серед досвітчених соціологів, як серед наукових кіл у Європі так і у Америці. Хоча пізніше їхні роботи викликали шквал нових робіт з різноманітних соціальних дисциплін (наприклад у Великій Британії — робіт з філософії науки Р. Баскара, в США — емпіричних робіт з класової структури Е. Райта). В обличчі структуралістського марксизму ми знову маємо справу зі спробою максимально широкого осмислення реальності, з прагненням охопити більшість сторін соціальної дійсності. У цьому побудови Луї Альтюссера схожі з концепціями Талкотта Парсонса, але, якщо останній проходить шлях від дії (поведінки особистості, індивідуального вибору) до суспільства (інститутів, мережі рольових статусів, соціальної системи), то перший рухається у зворотному напрямку від суспільства (прихованих соціальних структур) — до дії (поведінки особистості).

Твори

• Монтеск'є. Політика та історія (1959)
• За Маркса (1965)
• Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
• Філософія і спонтанна філософія вчених (1967)
• Ленін і філософія (1969)
• Відповідь Джону Льюїсу (1973)
• Елементи самокритики (1974)
• Позиції (1976)
• 22-й конгрес ФПК (1977)
• Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
• Філософія і марксизм (1988, інтерв'ю та листування з Фернандою Наваро)
• Майбутнє триває довго (1992)
• Щоденник ув'язнення, 1940—1945 (1992)
• Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
• Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)

Див. також

• Західний марксизм

Література та джерела

• Альтюссер Луї П'єр // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• M. Кармазіна. Альтюссер // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 26. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Алекс Калінікос Живе й віджите у філософії Альтюссера [Архівовано 9 березня 2017 у Wayback Machine.] // Спільне. — 6.03.2017
• Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX ст. — Київ: «Вперед», 2023. ISBN 978-617-7699-44-5
• Олег Ярош. Концепція «суб'єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003) [Архівовано 14 травня 2014 у Wayback Machine.].
• Étienne Balibar. La Philosophie de Marx. — Paris: Editions La D-couverte, 1993. — 124 pp. — р. 4. (фр.)
• Luke Ferretter, Louis Althusser, Abingdon—New York: Routledge, 2006.(англ.)

Посилання

Твори Альтюссера

• «Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія (1962) [Архівовано 8 січня 2012 у Wayback Machine.].
• Марксизм і гуманізм (1963) [Архівовано 7 квітня 2015 у Wayback Machine.].
• Ідеологія та державні ідеологічні апарати (1969) [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.].

Про нього

• Алекс Калінікос. Живе й віджите у філософії Альтюссера (1993)
• Роман Тиса. Луї Альтюссер: ідеолоґія і державні ідеолоґічні апарати (2021)
• Олег Ярош. Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003)
• Олег Ярош. Ідеологія: походження і значення терміна (2003)