Насильство проти жінок в Україні
.svg){kind=small}
Насильство проти жінок в Україні — вкорінена соціальна проблема, як і в більшості країн світу. За звітом ООН від 2013 року, близько 45 % населення України зазнає насильства: фізичного, сексуального чи психологічного, і більшість з них — жінки.[1] За даними Українського тижня, лише близько 5 % постраждалих повідомляють про насильство нацполіції. На початку 2020 року в Україні майже не було притулків для жінок. Анексія Криму, війна на сході України, пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення Росії (2022) загострили кризу. Стамбульська конвенція[2] ратифікована Україною в 2022 році.
Нужат Ехсан, представник Фонду народонаселення ООН в Україні, у лютому 2013 заявив: «Україна дійсно має неприйнятний рівень насильства, головним чином з боку чоловіків і головним чином через високий рівень споживання алкоголю». Він також звинуватив лазівки в законодавстві, що загострюють проблему домашнього насильства.
Тривала війна на Донбасі посилила розділення неоплачуваних домашніх обов'язків між статями [3]. При цьому, за даними ООН, українські жінки, які проживають у зоні конфлікту, знаходяться під значним ризиком через слабку правоохоронну діяльність, високу концентрацію військових груп та розповсюдження зброї.[4] У 2015 році Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило глибоку стурбованість швидким погіршенням ситуації з насильством проти жінок в Україні.[5]
Зважаючи на укріплені гендерні стереотипи, суспільство передовсім очікує від українок «бути красунею і матір'ю»[3]. З соціальної точки зору насильство проти жінок в Україні завжди було оточене мовчанням. Джерел офіційної статистики обмаль для оцінки глибини проблеми, ЗМІ не знають, як підходити до питання, влада — як боротися з насильством, нація не знає, як мобілізувати громадськість для його припинення[6]. Внаслідок цього національні зусилля з протидії насильству покладаються на значну підтримку західних донорів.[7] Кілька наявних статистик свідчать, що насильство притаманне бідності, де проживає більшість українських жінок (див. Фемінізація бідності). Дані також демонструють, що спостерігуване значення є лише незначною часткою реальної цифри через поєднаний вплив традицій та особистого сорому.[8]
Показники феміциду в Україні, як і загалом у світі, зросли з пандемією COVID-19, що ускладнила доступ постраждалим жінкам та дітям до допомоги, позбавив можливості ізолюватися від кривдника та отримати засоби зв'язку.
 | Цей розділ потребує доповнення. |
- Воєнне сексуальне насильство як злочин,
- Згвалтування, зокрема, і педофільні, є глибокою проблемою. Масштаб замовчування сексуального насильства та сексуальних домагань проти українок показав мережевий флешмоб ЯнеБоюсьСказати.
Сексуальна експлуатація є широкою і серйозною проблемою в українському суспільстві. Вона викликана, зокрема, збідненням значної частини населення, а також м'якою порнографією, широко використовуваною українськими медіа для привернення уваги клієнтів тощо (див. Сексуальна об'єктивація та Мізогінія в масмедія). За сатистичними даними НУО, третина молодих безробітних українок певною мірою була залучена до незаконного сексуального бізнесу.[9]
- Торгівля українськими жінками та дівчатами на транснаціональних ринках,
- Проституція, зокрема, дитяча.
- Сурогатне материнство, заборонене більшістю прогресивних демократій, є легальним в Україні.
- Акушерське насильство (психологічне та фізичне насильство в допологовий період, під час пологів та в постнатальному періоді, зокрема, відсутність належного супроводу та лікування післяпологових психічних розладів).
- Сексуальне насильство. Опитування українських дівчат, проведене Всеукраїнським комітетом захисту дітей, показує, що сексуальне насильство проти них припадає на високу частку жертв жорстокого поводження. Так, одна з трьох українських дівчат зазнала сексуальних домагань, кожна п'ята зазнала фізичного сексуального насильства, одна з десяти була зґвалтована. Кримінальна статистика повідомляє, що 55 % зареєстрованих сексуальних нападів в Україні спрямовані на молодь до 18 років, а 40 % з них або 22 % загалом — на дітей до 14 років[10].
- Дитячі шлюби, поєднані з обмеженим доступом до освіти та ранніми вагітностями, спостерігаються в українських ромських громадах.
На подолання насильства проти українок спрямовані, з одного боку, законодавство та державні ініціативи та організації, з іншого, приватні або гібридні платформи. Центральним актором протидії гендерному насильству був і лишається український феміністичний рух.
У лютому 2019 року в кримінальний кодекс України внесено правки щодо насильства: винні можуть бути оштрафовані або засуджені до громадських робіт чи тюремного вироку. Раніше винні особи могли бути піддані максимальному адміністративному покаранню.
До організацій, що борються з насильством проти жінок в Україні, належить, наприклад, Ла Страда Україна.
- ↑ Kyivans join global rally to end violence against women [Архівовано 10 травня 2015 у Wayback Machine.], Kyiv Post (14 February 2013)
- ↑ Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію: що зміниться?. ЮРЛІГА. Процитовано 23 січня 2023.
- ↑ а б K4D Report, 2017, с. 6-7, Gender norms.
- ↑ K4D Report, 2017, с. 2-3, Humanitarian impacts.
- ↑ OHCHR publishes alarming report on increased violence against women in Ukraine [Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (2 March 2015)
- ↑ Kobelyanska, 2000, с. 76, Historical Background to Violence Against Women.
- ↑ Hrycak, 2012.
- ↑ Kobelyanska, 2000, с. 77, Historical Background to Violence Against Women.
- ↑ Kobelyanska, 2000, с. 80, Sexual Exploitation of Women.
- ↑ Kobelyanska, 2000, с. 78-79, Violence against Children.
- Kobelyanska, Larysa (2000). Violence and Trafficking in Women in Ukraine. Making the Transition Work for Women in Europe and Central Asia. World Bank Publications. ISBN 0-8213-4662-8. Kobelyanska, Larysa (2000). Violence and Trafficking in Women in Ukraine. Making the Transition Work for Women in Europe and Central Asia. World Bank Publications. ISBN 0-8213-4662-8. Kobelyanska, Larysa (2000). Violence and Trafficking in Women in Ukraine. Making the Transition Work for Women in Europe and Central Asia. World Bank Publications. ISBN 0-8213-4662-8.
- Hrycak, Alexandra (2012). Global Campaigns to Combat Violence against Women:Theorizing Their Impact in Post-Communist Ukraine. Gender, Politics and Society in Ukraine. University of Toronto Press. ISBN 978-1-4426-4064-1. Hrycak, Alexandra (2012). Global Campaigns to Combat Violence against Women:Theorizing Their Impact in Post-Communist Ukraine. Gender, Politics and Society in Ukraine. University of Toronto Press. ISBN 978-1-4426-4064-1. Hrycak, Alexandra (2012). Global Campaigns to Combat Violence against Women:Theorizing Their Impact in Post-Communist Ukraine. Gender, Politics and Society in Ukraine. University of Toronto Press. ISBN 978-1-4426-4064-1.
- Lucas, Brian (2017). Gender and conflict in Ukraine (PDF). www.gsdrc.org. K4D Knowledge, Evidence and Learning for Development. Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2018. Процитовано 6 вересня 2018.
- Українська національна «гаряча лінія» щодо запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та дискримінації за ознакою статі: 0 800 500 335 або 116 123
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття про фемінізм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |