Партія Сергія Суханова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Партія Сергія Суханова
(раніше «Родина»)
Заснована / зареєстрована 13 грудня 1999
Штаб-квартира Дніпро, вул. 20 років перемоги, 8, кв. 19


Очільник партії Сергій Суханов
Кольори
Кількість членів


Вебсторінка
Політика України
Політичні партії
Вибори

Партія Сергія Суханова (попередні назви: «Ро́діна»,[1] «Прогресивно-Демократична партія України», «Нова генерація України») — українська політична партія зі штаб-квартирою в Дніпрі. Голова партії — Сергій Суханов. Заснована 25 липня 1999 році як Партія «Нова генерація України».[2]

Історія

«Нова генерація України», «Прогресивно-Демократична партія України»

13 грудня 1999 року партія зареєстрована у Мін'юсті як «Нова генерація України», згодом перейменована на «Прогресивно-демократичну партію України».

Родіна

У 2008 році ставши на чолі партії, її новий лідер Ігор Марков змінив назву партії на «Родіну». На думку деяких українських ЗМІ лідер партії Марков у минулому був одеським кримінальним авторитетом під прізвиськом «Марадона» та «Челентано».[3] В політраду партії також входили представники різних проросійських організацій Одеси, які раніше співпрацювали з Прогресивно-Соціалістичною Партією, але вирішили підтримати «Родіну» а не ПСПУ через популістичність Наталії Вітренко. Після Революції гідності більшість керівництва партії, включно з Марковим, втекло від українських правоохоронців в Росію.[4]

Партія Сергія Суханова

28 березня 2020 року головою партії став Сергій Суханов, який 10 серпня змінив назву партії на «Партію Сергія Суханова», та переніс штаб квартиру в м. Дніпро.[5][6]

Скандали

Діяльність партії пов'язана із цілою низкою скандалів.

Проблеми з реєстрацією партії

Міністерство юстиції України за поданням СБУ перевірило законність реєстрації партії «Родина». Було встановлено, що сьомий (позачерговий) з'їзд Прогресивно-демократичної партії України від 20 серпня 2008 року, на якому було утворено партію «Родина» відбувся із значними порушеннями законодавства, але 14 грудня статус партії був відновлений.[2]

Інші скандали

У пресі повідомлялось про напад активістів партії на співробітників СБУ, участь у гучних антиукраїнських акціях, фінансування партії генеральним консульством Росії в Одесі.[7] Партія згадувалась у зв'язку із загадковим самогубством віце-консула Росії Ігоря Цвєткова, який був відповідальним за фінансування партії.[7] У 2009 році лідера партії Ігоря Маркова було затримано правоохоронцями за звинуваченням в побитті членів парітії «Свобода» під-час мітингу, що проходив 2 вересня 2007 року поблизу будівлі Одеської обладміністрації.[8]

Ідеологія партії

Проросійська ідеологія партії (Родіна)

Станом на 2013 рік «Родіна» було однією з 14 найбільших проросійських партій України.[9] Керівництво виступає за федералізацію України, інтеграцію з Росією, Білоруссю та Казахстаном в єдине політично-економічне ціле, зрівняння в правах російської мови з українською, підтримку УПЦ МП.[2]

Див. також

Примітки

  1. офіційно зареєстрована в Мін'юсті як «Родина», що українською означає сім'я, але насправді назва партії походить від російського слова «ро́дина» (з відповідними вимовою — rˈodʲɪnə), з наголосом на перший склад, яке українською транскрибується як «ро́діна»
  2. а б в Гай-Нижник П., Бевз Т. Партія «РОДИНА» // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х — початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. — К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. — С.358–359.
  3. Тігіпко підкладає Януковичу свиню з кримінальним минулим?
  4. Керівництво партії Маркова кинулося навтіки // Дзеркало тижня, 28 жовтня 2013
  5. Що не так з “ринком” партій. ОПОРА. 30 червня 2021.
  6. ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ "ПАРТІЯ СЕРГІЯ СУХАНОВА". opendatabot.ua. Процитовано 13 серпня 2021.
  7. а б Невловимий агент впливу // Український тиждень, 18 вересня 2009
  8. Спецназ СБУ затримав лідера проросійської партії «Родіна» [Архівовано 2019-02-12 у Wayback Machine.] // ТСН, 21 березня 2009
  9. В Україні зареєстровано 14 проросійських партій. Український тиждень, 21 трав. 2013

Джерела