Рейнський союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рейнський союз

нім. Rheinbund
фр. Confédération du Rhin
Конфедерація маріонеткових держав Французької імперії
Священна Римська імперія
1806 – 1813 Німецький союз

Імераторський штандарт Наполеона I[1] of Рейнського союзу

Імераторський штандарт
Наполеона I[1]

Рейнського союзу: історичні кордони на карті
Рейнського союзу: історичні кордони на карті
Рейнський союз у 1812
Столиця Франкфурт
50°07′ пн. ш. 8°41′ сх. д.H G O
Мови Офіційні мови:
німецька, французька
Державний устрій Конфедерація

Протектор (Французького імператора)
 - 1806–13 Наполеон I

Принц-примас (Великого герцогства Франкфурт)
 - 1806—1813 Карл фон Дальберг
 - 1813 Ежен Богарне
Історичний період Наполеонівські війни
 - Утворення 12 липня 1806
 - скасування Священної Римської імперії 6 серпня 1806
 - скасування 4 листопада 1813
Сьогодні є частиною Австрія Австрія
Чехія Чехія
Німеччина Німеччина
Італія Італія
Ліхтенштейн Ліхтенштейн
Польща Польща
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Рейнський союз

Рейнський союз (нім. Rheinbund, фр. Confédération du Rhin) — об'єднання низки німецьких держав під протекторатом Наполеона I, створене відповідно до договору між Французькою імперією і 16 державами Західної і Південної Німеччини. Підписаний 12 липня 1806 року в Парижі, проіснував до 1813 року.

Історія

[ред. | ред. код]

Наполеонівські війни і Німецька медіатизація перекроїли мапу Німеччини: з 51 вільного міста Наполеон залишив лише п'ять, решта ж були передані десятку найбільших держав. Та ж доля спіткала сотні дрібних князівств, церковні володіння і землі імперських лицарів.

При підписанні договору про створення Рейнського союзу 12 липня 1806 16 південно- і західнонімецьких князівств офіційно оголосили про свій вихід з Священної Римської імперії і об'єднання в конфедерацію під патронажем Наполеона. Перед підписанням Наполеон поставив перед учасниками 24-годинний ультиматум, за яким у разі непідписання французькі війська повинні були бути введені в південно-і західнонімецькі землі. За кілька днів після укладення договору Рейнського союзу Франц II, який став у 1804 імператором Австрійської імперії, зрікся престолу Священної Римської імперії німецької нації і оголосив про її скасування. Це було також виконанням ультиматуму Наполеона.

До 1808 до Рейнського союзу приєдналися ще 23 німецькі держави. Вже внаслідок поразки Пруссії проти Франції в битві при Єні до його складу увійшли багато центрально-і північнонімецьких дрібних держав. У 1808 Рейнський союз досяг своїх найбільших розмірів. Він охоплював чотири королівства, п'ять великих герцогств, тринадцять герцогств, сімнадцять князівств, а також незалежні ганзейські міста Гамбург, Любек і Бремен. Останнім до Рейнського союзу приєднався князь Ангальт-Дессау і отримав у відповідь титул герцога. Осторонь залишилися лише Пруссія, Австрія. У 1810 великі частини північної Німеччини, що включають гирла Емсу, Везеру і Ельби, були анексовані безпосередньо наполеонівською Францією, щоб краще контролювати континентальну блокаду Англії.

Рейнський союз був значною мірою військовим альянсом, а його члени були зобов'язані надавати Франції численні військові контингенти. У відповідь багато з них були підняті в статусі (Баден, Гессен-Дармштадт, герцогства Клеве і Берг стали великими герцогствами, а Вюртемберг і Баварія — королівствами), а також досягли часом великого розширення своїх володінь. Дружнім собі Рейнським союзом Наполеон створив значний буферний простір на північному сході Франції. Від рішень Наполеона Рейнський союз залежав не тільки у військовій сфері, але й у рамках континентальної блокади Англії, і в торговельній політиці.

За договором Рейнський союз повинен був мати загальні конституційні органи, що, проте, незабаром було відкинуто внаслідок прагнення більших членів союзу до самостійності. Бундестаг, організований головуючим князем Карлом Теодором фон Дальберг, так і не зібрався, оскільки в ньому відмовлялися брати участь насамперед Вюртемберг і Баварія.

У 1813, після поразки Наполеона в Битві народів під Лейпцигом, Рейнський союз розпався. На сьогодні єдиним його членом, що зберіг незалежність, є князівство Ліхтенштейн.

Склад союзу

[ред. | ред. код]

У наступних таблицях перераховані члени Рейнського союзу з датами вступу і виставленими військовими контингентами (в дужках):[2]

Королівства і великі герцогства

[ред. | ред. код]
Прапор Монархія Рік приєднання Примітки
Велике герцогство Баденське 12 липня 1806 Фундатор; раніше маркграфство (8000)
Баварське королівство 12 липня 1806 Фундатор; раніше герцогство (30,000)
Велике герцогство Берзьке 12 липня 1806 Фундатор; раніше Берзьке герцогство, до якого було приєднано Герцогство Клевське (5000)
Велике герцогство Гессенське 12 липня 1806 Фундатор; раніше ландграфство (4000)
Терени ерцканцлера (архієпископство Регенсбург, князівство Ашаффенбург) 12 липня 1806 Фундатор; з 1810 — Велике герцогство Франкфурт
Саксонське королівство 11 грудня 1806 Колишнє герцогство (20,000)
Вестфальське королівство 15 листопада 1807 Створено Наполеоном (25,000)
Вюртемберзьке королівство 12 липня 1806 Фундатор; раніше герцогство (12,000)
Велике герцогство Вюрцбурзьке 23 вересня 1806 Створено Наполеоном (2000)

Князівства і герцогства

[ред. | ред. код]
Прапор Монархія Рік приєднання Примітки
Ангальт-Бернбурзьке герцогство 11 квітня 1807 (700)
Ангальт-Дессауське герцогство 11 квітня 1807 (700)
Ангальт-Кетенське герцогство 11 квітня 1807 (700)
Аренберзьке герцогство 12 липня 1806 Фундатор; медіатизовано 13 грудня 1810 (4000)
Гогенцоллерн-Гехінгенське князівство 12 липня 1806 Фундатор (4000)
Гогенцоллерн-Зігмарінгенське князівство 12 липня 1806 Фундатор (4000)
Ізенбург-Бирштайнське князівство 12 липня 1806 Фундатор (4000)
Лейенське князівство 12 липня 1806 Фундатор; колишнє графство (4000)
Ліхтенштейнське князівство 12 липня 1806 Фундатор (40)
Ліппе-Детмольдське князівство 11 квітня 1807 (650)
Мекленбург-Шверінське герцогство 22 березня 1808 (1900)
Мекленбург-Стреліцьке велике герцогство 18 лютого 1808 (400)
Нассауське герцогство (Узинген і Вайльбург) 12 июля 1806 Об'єднання князівств Нассау-Узинген і Нассау-Вайльбург, що були фундаторами Рейнського союзу (4000 кожне)
Ольденбурзьке герцогство 14 жовтня 1808 13 грудня 1810 анексовано Францією (800)
Рейсс-Еберсдорфське князівство 11 квітня 1807 (400)
Рейсс-Грейцьке князівство 11 квітня 1807 (400)
Рейсс-Лобенштайнське князівство 11 квітня 1807 (400)
Рейсс-Шлейцьке князівство 11 квітня 1807 (400)
Зальмське князівство 25 липня 1806 Фундатор; 13 грудня 1810 анексовано Францією (4000)
Саксен-Кобург-Заальфельдське герцогсво 15 грудня 1806 (частина от 2000 для саксонських герцогств)
Саксен-Гота-Альтенбурзьке герцогство 15 грудня 1806 (частина от 2000 для саксонських герцогств)
Саксен-Гильдбурггаузенське герцогство 15 грудня 1806 (частина от 2000 для саксонських герцогств)
Саксен-Майнінгенське герцогство 15 грудня 1806 (частина от 2000 для саксонських герцогств)
Саксен-Веймарське герцогство 15 грудня 1806 (частина от 2000 для саксонських герцогств)
Шаумбург-Ліппське князівство 11 квітня 1807 (650)
Шварцбург-Рудольштадтське князівство 11 квітня 1807 (650)
Шварцбург-Зондерсхаузенське князівство 11 квітня 1807 (650)
Князівство Вальдек 11 квітня 1807 (400)

Карти

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Protector of the Rhine Confederation (Rheinbund) [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.] on Flags of the World
  2. Creation of the Confederation of the Rhine, 12 July, 1806. Архів оригіналу за 29 травня 2011. Процитовано 15 лютого 2012.