(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Степанівка - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407154933/http://imsu-doneck.info:80/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/oleksandrivskyj-rajon/stepanivka.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Степанівка

Сторінка 1 з 7
Степанівка - село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Водяної, притоки Самари, за 17 км від районного центру Олександрівки. Через Степанівку проходить шосейна дорога. Найближча залізнична станція -
Легендарна Донець­кої залізниці - на відстані 7 км. Степанівській сільраді підпорядковані населені пункти: Новопавлівка, Самійлівка і Новоіверське. Населення - 1211 чоловік.
Заселення цієї місцевості належить до початку XVIII ст. Тоді тут стояли сторожок і пости для захисту, півдня країни від нападів турецьких і татарських загарб­ників. Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. ці землі одержав поручик Кох, курський поміщик. На цей час тут уже був безіменний хутір з 10 селянських хат з українським населенням. Кох переселив сюди своїх кріпаків із Льговського повіту Курської губернії. Незабаром і місцевих жителів покріпачили.
У 1778 році в Коховому (село називалося за іменем власника) проживали 597 чо­ловік. За відомостями 1792 року, понад 550 селян-кріпаків обробляли 3340 десятин поміщицької землі. 120 десятин орної землі належали церкві. 1854 року село пере­йменували на Степанівку.
У дореформений період Степанівка, з 1859 року волосний центр Бахмутського повіту Катеринославської губернії, розвивалася дуже повільно. Так, у 1859 році в ній налічувалось всього 91 господарство і проживало 636 чоловік. Головним заняттям жителів було землеробство іі тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо, льон, коноплі та ін. культури, а також розводили велику рогату худобу, овець, свиней. Деякі селяни, щоб дістати можливість сплатити поміщикові оброк, взимку йшли на соляні розробки до Бахмута.
Реформа 1861 року майже нічого не змінила в житті населення Степанівки, 600 десятин кращої орної землі, розташованої поблизу села, яка здавна оброблялася селянами, а також вигін для худоби і водопій по річці Водяній були відрізані для поміщиці Кох. Селяни ж одержали гірші землі та ще й віддалені. Про пограбування їх красномовно свідчить викупне зобов'язання, підписане поміщицею і тимчасово зобов'язаними селянами 24 серпня 1865 року: на 293 ревізькі душі припадало 1172 десятини поміщицької землі, за яку їм належало сплатити через державний банк 43 950 крб. Селяни сплачували банку за користування позичкою 6 проц. річних. Так, І. Кравченко, К. Загребельський, І. Кайдаш, А. Артамонов, В. Богатир що­річно вносили до казни по 8-10 крб. за ревізьку душу. З кожного двору доводилось платити по 25-30 крб., а сільській общині - близько 3 тис. крб. на рік. До цього ж селяни ще сплачували великі державні й місцеві податки, які підривали й розорю­вали їх господарство.
Важливим результатом реформи 1861 року був дальший розвиток внутрішнього ринку й товарно-грошових відносин. Так, 1868 року винокурний завод поміщиці Кох виробив продукції на суму 7 тис. крб. Після реформи поміщиця відкрила ще й цегельний завод. Щорічно в селі відбувався ярмарок, а кожної неділі в Барвінковому й Гришиному селяни торгували хлібом, худобою, ремісничими виробами. Купці Ольшанський та Бєлугіна мали в Степанівці крамниці, хлібні склади та шинки. Експлуатовані поміщиками й куркулями, селяни обробляли свою землю сохою і одержували мізерні врожаї (по 30-40 пудів з десятини). Часто терпіли вони і від посухи. Лише 1904 року в селі члени 11 родин через нестатки пішли працювати на шахти Донбасу. Багатьом сільським біднякам, як і раніше, доводилося гнути спину на
поміщиків. Наприкінці XIX і на початку XX ст. тривалість робочого дня наймитів досягала 14-16 годин, а поденна оплата навіть у жнива не перевищувала 70 коп. для чоловіків і 50 коп. для жінок. За житло їм правили панські хліви, комори й клуні.
Напередодні революції 1905-1907 рр. поміщикам Месорж належало понад 1400 десятин землі, Фредерікс - 300 десятин. А 60 селянських господарств 169 в Степанівці були малоземельними і на кабальних умовах орендували в поміщиків та німців-колоністів по 2-3 десятини землі, віддаючи їм половину вирощеного врожаю. Експлуатація й політичне безправ'я викликали незадоволення трудящих існуючим ладом. Восени 1905 року селяни виступили, вимагаючи передати їм поміщицьку землю. Організаторами цього виступу були X. Г. Баранов і Я. М. Слаутський - передові робітники катеринославських заводів, уродженці села, вислані сюди за участь у революційному русі. Поміщиця викликала поліцію, яка по-звірячому розправилася з селянами. Після нелюдських катувань в кінці 1907 року X. І . Баранова розстріляли, а Я. М. Слаутського заслали на довічну каторгу.
Після столипінської реформи в Степанівці посилилось розшарування селянства, ще більше загострились класові суперечності. З 1910 по 1914 рік із села виділились на хутір Вікторівку 26 господарств, з них 8 незабаром зубожіли і продали свою землю куркулям.
Важке економічне становище селян позначилось на їх життєвому й культурному рівні. В 1897 році з 169 хат близько 150 були з глиняними стінами й солом'яним да­хом. Низька стеля, земляна долівка, крихітні


Степанівка - cучасна карта