(Translated by https://www.hiragana.jp/)
 Гірник - Донецька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
The Wayback Machine - https://web.archive.org/web/20130407154950/http://imsu-doneck.info:80/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/selydove/girnyk.html
Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ



Гірник

Сторінка 1 з 10
Гірник (до 1958 року - селище міського типу Соцмістечко) - місто районного підпорядкування, підпорядковане Селидівській міській Раді депутатів трудящих. Розташоване на західному схилі Донецького кряжа, на річці
Вовчій, лівій притоці Самари, за 15 км на південний схід від Селидового і за 40 км на захід від обласного центру, з якими його зв'язують асфальтовані шосе. До найближчої залізничної стан­ції Цукуриха - 7 км. Від неї через місто проходять під'їзні колії до Курахівської групи шахт. Населення - понад 16,5 тис. чоловік.
Гірник - місто шахтарів. Його засновано в 1938 році, коли за рішенням Комуністичної партії і Радянського уряду розгорнулося будівництво Курахівської групи шахт (№№ 40, 42, 43).
Передісторія міста тісно зв'язана з освоєнням і розробкою вугільних родовищ західної частини Донбасу. Ще в середині XIX ст. там, де тепер розташований Гірник, поблизу річки Вовчої було відкрито поклади вугілля. Саме тоді тут з'явилися перші дрібні кам'яновугільні копальні, що належали поміщикам та місцевим селянам. Проте через відсутність залізниць, ринків збуту і невигідність перевезень вугілля гужовим транспортом розробка його скоро припинилася.
Але геологічні дослідження тут тривали і в другій половині XIX ст. У 60- 80-х рр. гірничі інженери брати Носови, а також магістр геології проф. А. В. Гуров і визначний російський геолог, академік Г. П. Гельмерсен, обслідуючи західну ча­стину Бахмутського повіту, виявили пласти вугілля завтовшки понад аршин.
Розробка цих пластів стала, більш інтенсивною з побудовою Катерининської залізниці, що проходила за 25 верст від копалень. Будівництво залізниці повністю завершилося 18 травня 1884 року. Наприкінці XIX ст. і в першому десятиріччі XX ст вздовж правого берега річки Вовчої виникло близько десятка невеликих вугільних копалень іноземних, російських та українських підприємців.
Бурхливе освоєння цих багатих вугільних родовищ почалося лише за Радян­ської влади. Вже на кінець 20-х рр. у цьому районі було проведено геологорозві­дувальні роботи, на основі яких трест «Донвугілля» вже в 1929-1930 рр. склав пер­спективні плани будівництва нових шахт. їх проектування було доручено Харківському інститутові «Діпрошахт» (з 1937 року - «Південшахтопроект»).
У зв'язку із зрослими потребами країни в паливі у 1938 році почалося швидкіс­не будівництво Курахівської групи шахт (№№ 40, 42 та 43), для чого в складі тресту «Донбаешахтобуд» було створено спеціальне шахтобудівельне управління Курахівської проходки. Його очолили досвідчені інженери-шахтобудівельники, комуністи: М. П. Токарєв, О. Г. Белов і П. І. Хохлов.
У березні 1938 року головний інженер будуправління Курахівської проходки тресту «Донбаешахтобуд» О. Г. Белов забив у відкритому степу перший кілочок розмітки майбутньої шахти № 40 «Курахівка». Почалося швидкісне спорудження першої з трьох шахт. Водночас Рутченківське будуправління тресту «Донбасжитлобуд» будувало житла для робітників. Так почалася історія нинішнього міста.
Колектив шахтобудівельників день у день зростав. На будову були направлені кращі бригади прохідників з інших будуправлінь тресту «Донбаешахтобуд» і дію­чих шахт. Прибували також робітники, колгоспники і службовці з навколишніх міст і сіл, а також з інших областей країни. На літо 1938 року колектив будівельників налічував понад 1200 чоловік.
1 червня 1938 року на будівництві шахти № 40 «Курахівка» було створено партійну організацію Курахівської проходки, яка спочатку налічувала в своїх рядах 11 чоловік. Серед них були начальник будівництва М. П. Токарєв, головний інженер О. Г. Бєлов, секретар парторганізації П. С. Коваленко, начальник гірничого цеху П. І. Хохлов, прохідник І. О. Кузоятов та інші. Профспілкову організацію очолип робітник М. Ф. Перевізник, комсомольську - Г. Трилісенко (нині проживає у м. Селидовому).
Працювати доводилось у важких умовах: не вистачало житла, і люди змушені були селитися спочатку в палатках, у навколишніх хуторах і селах (Ізмайлівці, Курахівці, Желанному, Новоселидовому) та в нашвидку збитих бараках. Але всіх об'єднувало прагнення якомога швидше здати шахту в експлуатацію, дати країні вугілля. Партійна організація і керівники будови мобілізували колектив будівель­ників на те, щоб спорудити шахту за один рік, хоча шахти такої потужності раніше будувалися протягом 5-7 років. На будові застосовувалися нові методи організації робіт, було складено тверді графіки будівництва, широко здійснювалася механіза­ція, що дало змогу збільшити темпи проходки шахтних стволів до 150 метрів на мі­сяць, а також прискорено підготувати похилі й горизонтальні виробки, індустріальним методом звести будівлі і споруди на поверхні шахт. Високі зразки в праці демонстрували прохідники Г. В. Півник, В. Г. Півень, А. І. Дорепський, П. Колесник, Д. Митрохін, І. І. Калайда, слюсар С. Г. Колодкін та багато інших робітників.


Гірник - cучасна карта