Династія Північна Вей

Північна Вей
386 рік – 534 рік ↓
Північна Вей: історичні кордони на карті Династія північна Вей (позначена рожевим кольором)
Столиця	Шенле (386—398) Пінчен (398—493) Лоян (493—534) Чан'ань (534—535)
Мови	Китайська
Релігії	Буддизм
Форма правління	Монархія
Історія
- Заснування	386 рік
- Розпад	534 рік
Попередник Наступник династія Рання Цінь династія Західна Вей династія Східна Вей
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Північна Вей

Північна Вей (кит. 北きた魏たかし Běi Wèi) — сянбійська держава (династія) у північному Китаї у 386–535 роках. Інші назви Тоба Вей, Юань Вей, Пізня Вей. Ця династія керувалася імператорами з роду Тоба, яке у 495 році змінили прізвище на Юань. За часи цієї династії відбулася політична та економічна стабілізація. Водночас значного впливу набули буддизм та даосизм. Внаслідок внутрішніх конфліктів держава у 535 році розпалася на Західну та Східну Вей. Історія описана у «Книзі Вей».

Історія

Підвалини держави закладені вождями сяньбійського племені тоба (одного з предків монголів), яких було запрошено у 310-х роки імператорами династії Цзінь у боротьбі проти держави Рання Чжао. Тоді ж представники роду Тоба стають ванами (князями) Даї. Надалі внаслідок постійних війн на півночі Китаю тоба або держава дай (як тепер називалася) отримала цілковиту незалежність. Втім їй доводилося протистояти державам Пізня Чжао та Рання Янь. У 376 році Тоба визнали себе данниками держави Рання Цінь.

Новий підйом Тоби розпочався після занепаду Ранньої Цінь у 385 році. У 386 році було оголошено про незалежність ванства Дай, яке згодом перейменовано на Вей. Звідси походить назва усієї династії. У наступні роки Вей довелося воювати проти хунну Ордоса, Жужанського каганату, Пізньої Янь. У 399 році володарі Тоба прийняли титул імператора.

У 400—430-х роках Північна Вей зуміла розширити свої володіння на північний схід Китаю, водночас завдало низку поразок династії Лю Сун. Водночас підкорено державу Ся, розбито жужанів, у 430-440-х роках здійснено заходи щодо встановлення контролю над великим шовковим шляхом, проте повністю досягти цієї мети не вдалося.

У 450—470-ті роки тривали численні війни з каганатами та древніми державами уздовж великого шовкового шляху, тибетцями, південнокитайськими державами, особливо запеклими були війни з Лю Сун. У 495 році завершилася китаїзація управління та знаті, були впроваджені китайські прізвища, заборонено одяг, звичаї кочівників. У 500—515 роках точилися запеклі війни з державами Південна Ці та Лян. Тоді вже позначилися внутрішні та зовнішні труднощі Північної Вей.

У 520-х роках розпочалася тривала боротьба за владу серед представників імператорської родини, яка посилювалася численними повстаннями впливових військовиків. Водночас посилилися повстання кочових племен на територіях сучасного Ордосу та Шаньсі. Зрештою у 535 році держава розпалася на Західну Вей та Східну Вей.

Внутрішній розвиток

Для зміцнення своєї влади перші імператори спиралися на даосистів, а інші релігійні течії, особливо буддистів забороняли. Лише у 518 році буддизм оголошено державною релігією. Навіть самого імператор оголосили утіленням будди, а будистського чернця призначили головою офіційной «церкви».

Володарі Північної Вей багато уваги приділяли зведеню храмів, відновленню міст, які зазнали руйнування у період шістнадцяти держав, зокрема Лоян та Чан'ань.

Відбулася земельна реформа — уся земля стала власністю держави, підданні могли лише пожиттєво володіти нею. При цьому права на наділи отримали як чоловіки, так й жінки.

Відбувся офіційний розподіл на вільних людей та простолюдинів. До перших належали знать, чиновництво, військовики. Вони поділялися на 9 рангів. До друго групи належали пастуху, ворожьбити, ремісники, лікарі, музики. наймити, кріпакі, державні та приватні раби, могильники. Вони не мали прав займати державні посади.

Військо

• 
  Піхотинці
• 
  Легка кіннота
• 
  Важка кіннота
• 
  Важка кіннота
• 
  Кінні барабанщики
• Реконструкція
  Реконструкція

Імператори

Посмертне ім'я	Особисте ім'я	Роки правління	Девіз і роки правління
Дао У-ді 道みち武たけ帝みかど Dàowǔdì	Тоба Гуй 拓つぶせ拔珪 Tuòbá Gūi	386–409	Денго (登とう 国こく Dēngguó) 386—396 Хуанші (皇すめらぎ 始はじめ Huángshǐ) 396—398 Тяньсін (天てん 兴 Tiānxīng) 398—404 Тяньци (天てん赐 Tiāncì) 404—409
Мін-юань-ді 明元あけもと帝みかど Míngyuándì	Тоба Си 拓つぶせ拔嗣 Tuòbá Sì	409–423	Юнсін (永興りょうご Yǒngxīng) 409—413 Шеньжуй (神かみ瑞みずほ Shénrùi) 414—416 Тайчан (泰やすし常つね Tàicháng) 416—423
Тай У-ді 太ふとし武たけ帝みかど Tàiwǔdì	Тоба Тао 拓つぶせ拔燾 Tuòbá Táo	424–452	Шігуан (始はじめ光こう Shǐguāng) 424—428 Шеньцзя (神かみ麚 Shénjiā) 428—431 Яньхе (延のべ和わ Yánhé) 432—434 Тайянь (太ふとし延のべ Tàiyán) 435—440 Тайпінчженьцзюнь (太平たいへい真しん君くん Tàipíngzhēnjūn) 440—451 Чженпін (正平しょうへい Zhèngpíng) 451—452
Нань Ань-ван 南みなみ安王やすおう Nánānwáng	Тоба Юй 拓つぶせ拔余 Tuòbá Yú	452	Юнпін (永えい平ひら Yǒngpíng) или Чэнпин (承うけたまわ平ひら Chéngpíng) 45
Вень-чен-ді 文成ふみなり帝みかど Wénchéngdì	Тоба Цзюнь 拓つぶせ拔濬 Tuòbá Jùn	452–465	Сін'ань (興きょう安やす Xīngān) 452—454 Сінгуан (興きょう光こう Xīngguāng) 454—455 Тайань (太ふとし安やす Tàiān) 455—459 Хепін (和平わへい Hépíng) 460—465
Сянь Вень-ді 獻けんじ文ぶん帝みかど Xiànwéndì	Тоба Хун 拓つぶせ拔弘 Tuòbá Hóng	466–471	Тяньань (天てん安やす Tiān'ān) 466—467 Хуансін (皇すめらぎ興おき Huángxīng) 467—471
Сяо Вень-ді 孝文たかふみ帝みかど Xiàowéndì	Юань Хун 元宏もとひろ Yuán Hóng	471–499	Яньсін (延のべ 兴 Yánxīng) 471—476 Ченмін (承うけたまわ 明あきら Chéngmíng) 476 Тайхе (太ふとし和わ Tàihé) 477—499
Сюань У-ді 宣せん武ぶ帝みかど Xuānwǔdì	Юань Ке 元げん恪つとむ Yuán Kè	500–515	Цзінмін (景けい 明あきら Jǐngmíng) 500—503 Чженші (正せい始はじめ Zhèngshǐ) 504—508 Юнпін (永えい平ひら Yǒngpíng) 508—512 Яньчан (延のべ昌あきら Yánchāng) 512—515
Сяо-мін-ді 孝明たかあき帝みかど Xiàomíngdì	Юань Сюй 元もと詡 Yuán Xǔ	516–528	Сіпін (熙平 Xīpíng) 516—518 Шеньгуй (神かみ龟 Shéngūi) 518—520 Чженгуан (正せい光ひかり Zhèngguāng) 520—525 Сяочао (孝昌たかまさ Xiàochāng) 525—527 Утай (武たけ 泰やすし Wǔtài) 528
Ю Чжу 幼主ようしゅ yòu zhǔ	Юань Чжао 元もと釗 Yuán Zhāo	528
Сяо Чжуан-ді 孝こう莊そう帝みかど Xiàozhuāngdì	Юань Цзию 元子もとこ攸 Yuán Ziyōu	528–530	Цзяньі (建けん 义 Jiànyì) 528 Юн'ань (永安えいあん Yǒng'ān) 528—530
Чан Гуан-ван 長廣ながひろ王おう Chángguǎngwáng	Юань Є 元もと曄 Yuán Yè	530–531	Цзяньмін (建たて明あきら Jiànmíng) 530—531
Цзємін 節ふし閔帝 Jiémǐndì	Юань Гун 元げん恭きょう Yuán Gōng	531–532	Путай (普ひろし泰たい Pǔtài) 531—532
Ань Дін-ван 安定あんてい王おう Āndìngwáng	Юань Лан 元もと朗ろう Yuán Lǎng	531–532	Чжунсін (中興ちゅうこう Zhōngxīng) 531—532
Сяо У-ді 孝こう武たけ帝みかど Xiāowǔdì	Юань Сю 元げん脩おさむ Yuán Xiū	532–535	Тайчан (太ふとし 昌あきら Tàichāng) 532 Юнсін (永えい兴 Yǒngxīng) 532 Юнсі (永えい熙 Yǒngxī) 532—535

Джерела

• Jean Sellier, Atlas des peuples d'Asie méridionale et orientale, La Découverte, Paris, 2008, p. 136.
• Jenner, W. J. F. Memories of Loyang: Yang Hsuan-chih and the lost capital (493—534). Oxford: Clarendon Press, 1981.